ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 липня 2022 року м. Київ № 640/9631/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колоджяного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет споруГоловне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири в розмірі 14 210,00 грн.;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 37993783) подання про повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири від 22.03.2017 у розмірі 14 210,00 грн. (чотирнадцять тисяч двісті десять гривень), сплаченого згідно квитанції № 23013359 від 23.03.2017.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 придбав житло (нерухоме майно) вперше, то останній вважає, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», він не є платником відповідного збору та не повинен був його сплачувати.
У зв'язку з цим 24.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених коштів.
У своїй відповіді за № 2600-0502-8/32216 від 11.03.2020 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило у поверненні цих коштів позивачу та рекомендувало ОСОБА_1 для встановлення правових підстав щодо повернення коштів - звернутись до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні), залучено Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-А, ідентифікаційний код - 37993783) до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
До Окружного адміністративного суду міста Києва від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Так, документи, які свідчать про те, що позивачем було придбано житло вперше не можуть бути наявні у відповідача, оскільки ані реєстрацію договорів купівлі продажу, ані реєстрацію права власності на житло відповідач не здійснює. Крім того, покладання на ГУ ПФУ в м. Києві обов'язку доведення факту щодо придбання житла не вперше по суті є абстрактним і неможливим, оскільки останній не є тим суб'єктом владних повноважень, що здійснює саме реєстрацію договорів купівлі-продажу та реєстрацію права власності. Відповідно до законодавства, до функцій і повноважень відповідача не віднесено збір та перевірка інформації про факт придбання житла вперше. Тому покладати тягар доказування виключно лише на відповідача не можна, оскільки його функціональні обов'язки і повноваження не дозволяють збирати такі відомості і перевіряти таку інформацію. Надані до адміністративного позову документи беззаперечно не свідчать про те, що придбання вказаного житла було здійснено позивачем вперше. Отже, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання позивачем нерухомості вперше та вказані вище обставини в сукупності свідчать про відсутність протиправних дій ГУ ПФУ в м. Києві.
До Окружного адміністративного суду міста Києва від Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві надійшли пояснення, в яких зазначено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У свою чергу, процедура повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787). Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Таким органом є Пенсійний фонд України, а отже саме на нього покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи, 22 березня 2017 року між позивачем, ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ), та Публічним акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Істейт" (ідентифікаційний код - 38901562), від імені, в інтересах та за рахунок якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "БУДКЕПІТАЛ" (ідентифікаційний код - 35851116) укладено договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І. та зареєстрований в реєстрі за № 447.
Даний факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 83089344 від 22.03.2017.
Відповідно до квитанції ПАТ «СБЕРБАНК» № 23013359 від 23.03.2017 позивачем сплачено 1% збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 14 210,00 грн.
Листом № 2600-0502-8/32216 від 11.03.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачу, що розглянуло його лист (вх. № 8445/8 від 26.02.2020) та для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна рекомендує звернутись до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР), Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740), Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787), Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215), та іншими підзаконними нормативно-правовими актами у редакціях, що були чинними на момент спірних правовідносин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону № 400/97-ВР, платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону № 400/97-ВР передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано Порядком № 1740.
Згідно з абз. 1 п. 15-1 Порядку № 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 вказаного Порядку, нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком № 787.
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до Інформаційної довідки № 207739764 від 28.04.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Реєстру прав власності на нерухоме майно; Державного реєстру Іпотек; Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта наявні відомості про право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 № 447. Інших відомостей, зокрема, про наявність у власності позивача ще якогось нерухомого майна (житла) чи про придбання ним такого майна, немає.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб'єкта владних повноважень, зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
За вказаних обставин, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
За викладених обставин, суд погоджується з твердженням позивача про те, що він має право на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як такого, що сплачений помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.
У зв'язку із цим, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повернення позивачу помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу квартири у розмірі 23576,54 грн.
Дана правова позиція узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа № 819/1249/17) та від 19.06.2018 (справа № 819/1554/16).
У відповідності до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Інші доводи і аргументи відповідача висновків суду не спростовують.
Згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
В частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.12.2018 року у справі №826/856/18.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копії договору про надання юридичної допомоги № 02/2020 від 20.02.2020, акту приймання-передачі наданих послуг від 27.04.2020, рахунок про оплату № 5 від 22.04.2020.
В цьому контексті суд відзначає, що згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 27.04.2020, до складу послуг включаються:
- підготовка заяви від 24.02.2020 про повернення коштів до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;
- підготовка та подача позовної заяви від 28.04.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києві;
- у випадку необхідності: підготовка та подача відповіді на відзив, додаткових пояснень, заяв, клопотань, звернень, листів, адвокатських запитів та інших процесуальних документів, а також ознайомлення з матеріалами справи, отримання копій рішень, тощо;
- у випадках необхідності: участь адвоката у всіх судових засіданнях під час розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва.
Оцінюючи характер наданої адвокатом Бовкуном В.І. правової допомоги відповідно до представлених документів, зважаючи на той факт, що представником позивача не здійснено в повній мірі всіх перелічених в акті від 27.04.2020 послуг, а також враховуючи, що вказана справа є справою незначною складності, суд дійшов висновку про необгрунтованість вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та відсутність правових підстав для їх стягнення в повному розмірі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Ураховуючи те, що справа, що розглядалася, незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та того, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є завищеною у порівнянні з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд зазначає щодо необхідності зменшення зазначеної суми до 1 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) сформувати та подати до Головного управління Державної Казначейської служби України у місті Києві (адреса: 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, ідентифікаційний код 37993783) подання щодо повернення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 14 210,00 грн. (чотирнадцять тисяч двісті десять гривень), сплаченого згідно з квитанцією № 23013359 від 23.03.2017.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування (згідно позову): АДРЕСА_2 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко