ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2022 року м. Київ № 640/6244/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення від 02.02.2021 №32-21 та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 через уповноваженого представника - адвоката Карплюк Л.Р. звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України) з вимогами про:
- визнання протиправним та скасування рішення ДМСУ від 02.02.2021 №32-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину РФ ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позов обґрунтовано тим, що у відповідь на заяву позивача складено висновок про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у справі №2020СN0008, який надалі підтримано оскаржуваним рішенням ДМСУ, у яких зазначено про відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач не погоджується з підставами відмови, зазначає, що побоюється переслідувань в РФ у зв'язку з політичними переконаннями, які не співпадають з діями чинної влади, був учасником протестів у м. Владивосток проти підвищення мита на ввіз іномарок, під час яких його було побито працівниками ОМОНу, також брав участь в інших мітингах, агітаціях, роздавав листівки, висловлював свою незгоду та критику в Інтернеті - на форумах, у соцмережах, в коментарях до новин, публікацій, тощо, отримував погрози від осіб, які на його думку були представниками російських спецслужб. Наприкінці 2012 року виїхав з РФ та до квітня 2014 двічі повертався до Росії із короткостроковими візитами, після чого тривалий час проживав в Таїланді та на початку 2015 вирішив переїхати до України, де проживає з сім'єю по даний час.
Позивач наполягає на тому, що його переслідування в РФ є наслідком активної громадянської позиції.
Також ОСОБА_1 вказує, що з моменту затримання 05.06.2020 постійно перебуває під вартою, не має доступу до комп'ютерної техніки та позбавлений можливості надати до Управління ДМС у Чернігівській області докази вираження своїх політичних поглядів в мережі Інтернет, при цьому доступ до акаунтів має тільки він і ніхто інший. Разом з тим позивач вважає, що неспроможність надати документальне свідчення на підкріплення усних тверджень не має заважати прийняттю позитивного рішення щодо нього, оскільки такі твердження відповідають відомим фактам і загальний рівень їх правдоподібності є високим.
Поруч з іншим позивач вказує на порушення відповідачем процедури розгляду його заяви, оскільки матеріали справи не містять жодних запитів, які б направлялися з метою встановлення справжності фактів, про які зазначено у заяві, а також відсутні медичні висновки щодо стану його здоров'я.
Посилаючись на такі та інші обставини, позивач звертається до суду з даним адміністративним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року, після усунення позивачем недоліків позову відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2021 року, відкрито провадження у справі №640/6244/20, визначено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, а також витребувано від відповідача матеріали особової справи ОСОБА_1 .
Від відповідача - Державної міграційної служби України 27 травня 2021 року через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому стверджується, що 05.06.2020 позивач прибув на територію України, перетнувши державний кордон на підставі документу, передбаченого Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і РФ у пункті пропуску Нові Яриловичі на підставі національного паспорту громадянина РФ. Після спливу терміну дії посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач мешкав в Україні нелегально, до органів міграційної служби з приводу права проживання в Україні не звертався, 07.08.2020 позивачу видано довідку про звернення за захистом в Україні. Одружений на громадянці РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає на території України на підставі дійсної посвідки про тимчасове проживання, має неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовозобов'язаний але військову службу не проходив (обмежено придатний до військової служби), займається торгівлею криптовалютою (зі слів позивача).
Окрім того, позивач перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 30, ч.5 ст. 228.1 КК РФ - організація підготовки до незаконного збуту наркотичних засобів, вчинених з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет, організованою групою, в особливо великих розмірах.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 14.07.2020, залишеною без змін колегією суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду від 04.08.2020, задоволено клопотання заступника прокурора Чернігівської області та застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення Офісом Генерального прокурора питання про видачу та фактичну передачу його до РФ, але не більше 12 місяців.
Із позивачем проведено дві співбесіди (25.08.2020 та 09.11.2020) з метою виявлення додаткової інформації для оцінки справжності фактів, повідомлених ним.
За результатами розгляду зібраних у сукупності матеріалів відповідач дійшов висновку, що факти переслідування позивача через активну громадянську позицію та політичні погляди у вигляді порушення кримінальної справи проти нього слід вважати недостовірними, у зв'язку з чим прийнято оскаржуване у справі рішення від 02.02.2021 №32-21.
Представником позивача у свою чергу 03.06.2021 року до суду подано відповідь на відзив відповідача, у якому викладені обставини, аналогічні викладеним у позові, додатково зазначає, що факт кримінального переслідування ОСОБА_1 в РФ не зважаючи на те, що інкриміновані йому злочини носять неполітичний характер, не може бути безумовною підставою для відмови ОСОБА_1 в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, адже порушення кримінальної справи щодо себе позивач пов'язує із своїм переслідуванням у зв'язку з відмінністю політичних поглядів від політики чинної в РФ влади.
Також 09.06.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов лист від представника позивача про те, що ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.06.2021 у справі №751/4070/21 змінено відносно громадянина РФ ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою (екстрадиційного арешту) на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення Генеральною прокуратурою питання про його видачу та фактичну передачу (екстрадицію) компетентним органами РФ.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
До Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області 09.07.2020 надійшов лист з Державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» про направлення заяви-анкети ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту із додатками.
Оскільки зазначена заява-анкета подана до УДМС Чернігівської області не у спосіб, визначений чинним законодавством України, останню було повернуто із відповідними роз'ясненнями.
Надалі, ОСОБА_1 07.08.2020 доставлено до УДМС Чернігівської області для звернення із заявою-анкетою та проведення процедурних дій, у тому числі фіксації біометричних параметрів.
Заяву-анкету прийнято до розгляду, ОСОБА_1 документовано довідкою про звернення за захистом в Україні №010621.
Під час розгляду заяви ОСОБА_1 , зокрема встановлено, що 05.06.2020 останній прибув на територію України, перетнувши державний кордон України на підставі документу, передбаченого Угодою між Урядом України та Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян у пункті пропуску Нові Яриловичі, а саме: на підставі паспорту громадянина НОМЕР_1 , виданого 23.04.2012 ФМС 25001, що підтверджено інформацією, отриманою з бази даних «Аркан ЦП».
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав посвідку на тимчасове проживання в Україні терміном дії до 26.05.2016 (возз'єднання сім'ї з іноземцями та особами без громадянства). Після спливу терміну дії довідки позивач мешкав на території України без документів, що дають право проживання в Україні. Причину, через яку не звертався до органів міграційної служби не повідомив. Одружений на громадянці РФ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає на території України на підставі дійсної посвідки на тимчасове проживання. Має неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідні підтверджуючі документи містяться в матеріалах особової справи ОСОБА_1 .
За змістом заяви-анкети від 07.08.2020 заявник з 2008 року зазнавав переслідувань з боку державних органів РФ, зокрема співробітники ФСБ через наявність політичних поглядів, що обумовлювали участь позивача у мітингах та протестах проти діючої влади. У 2008 році під час мітингу проти підвищення мита на ввезення автомобілів позивача разом з іншими учасниками затримали та побили співробітники ОМОНу. У 2012 році позивач брав участь у мітингу «За чесні вибори». Того ж року напередодні виборів Президента РФ позивач брав участь в агітації, поширював агітаційні матеріали, у зв'язку з чим був затриманий співробітниками поліції.
Разом з тим жодних документів на підтвердження таких обставин позивач не надав. До адміністративної відповідальності за агітацію не притягувався. Також, 05.06.2020 позивач був затриманий на кордоні України та Республіки Білорусь в пункті пропуску Нові Яриловичі за запитом РФ через систему Інтерпол за підозрою в торгівлі наркотичними засобами через мережу Інтернет (позивач стверджує, що про кримінальне переслідування не знав, від слідства не переховувався).
В заяві-анкеті позивач вказав причину, через яку виїхав з країни постійного проживання - через погрози, які надходили з боку співробітників ФСБ. Також під час заповнення реєстраційного листа позивач вказав причину виїзду з РФ - сімейні, особисті та політичні. У членстві політичних партій, інших об'єднань не перебував.
Зі слів позивача, на території РФ він злочинів не скоював, але притягувався до адміністративної відповідальності через перевищення швидкості.
Разом з тим, з'ясовано, що ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 30, частиною п'ятою статті 228.1 КК РФ - організація підготовки до незаконного збуту наркотичних засобів, вчинених з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет, організованою групою, в особливо великих розмірах (лист Прокуратури Чернігівської області від 13.08.2020 №14-2299-20; лист сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУ НП в Чернігівській області від 17.08.2020 №325/124/15/01-2020).
Також під час розгляду заяви з позивачем проведено дві співбесіди - 25.08.2020 та 09.11 2020, під час яких позивач повідомив, що має побоювання, що у разі повернення до РФ він стане жертвою переслідувань через свою активну громадянську позицію, зазнає катувань.
Оцінивши зібрані дані на предмет правдоподібності (згідно елементів заяви), відповідач дійшов такого.
Згідно Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти та підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. За загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює ці твердження. У своїй заяві заявник має довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник має переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
Відповідно до Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (далі мовою оригіналу): 196. Общий правовой принцип заключаєтся в том, что обязанность представлять доказательства лежит на лице, подающем ходатайство, что заявитель не в состоянии подкрепить свое заявление документальными или другими доказательствами, и случаи, когда ходатайствующее лицо может представить доказательства в подтверджение своего заявления, скорее исключение, чем правило. В большинстве случаев лицо, спасающееся от преследования, приезжает в страну в бедственном положении и очень часто даже без личних документов. Таким образом, хотя обязанность представлять доказательства лежит на заявителе, задача установления и проработки соответствующих фактов решается совместно с проверяющим лицом. В некоторых случаях именно уполномоченному лицу приходится использовать средства, которыми он располагает, чтобы собрать все необходимие доказательства, подтвердждаюшие ходатайство. Однако даже этот независимий поиск не всегда может увенчаться успехом, и могут быть заявления, которые невозможно подтвердить доказательствами. В таких случаях, если изложенное заявителем кажется правдоподобним, то проверяющий должен истолковать сомнения в пользу просителя, если нет весомых причин полагать обратное.
Отже, можна виокремити такі елементи заяви, якими позивач намагається обґрунтувати свої підстави для отримання захисту в Україні, та які потребують детального аналізу для оцінки правдоподібності (імовірності): 1. Чи є заявник громадянином РФ? 2. Чи має він політично обумовлене переслідування?
По-перше, оскільки у заяві позивача відсутні елементи, які б викликали сумнів щодо його особи та громадянства, що підтверджує й орган ДМС України, то твердження про те, що ОСОБА_1 є громадянином РФ можна вважати достовірним та доведеним.
По-друге, за твердженнями позивача, він має політичні погляди, які розбіжні з діючою владою РФ, та займає активну громадянську позицію проти такої влади, у зв'язку з чим неодноразово брав участь у протестах та мітингах, висловлював свої заперечення та критику щодо дій влади в мережі Інтернет. У 2012 році розповсюджував агітаційні матеріали на користь кандидата в Президенти РФ М. Прохорова. Зі слів позивача його переслідування почалося з 2008 року, потім продовжувалося у 2012 році, і до цього часу більше його не переслідували. Також наприкінці 2014 року він отримував погрози.
За твердженнями позивача його тричі затримували внаслідок активної громадянської діяльності в м. Владивосток. Водночас, під час співбесід позивач конкретизував, що офіційно його затримували лише один раз у 2012 році, проте жодних документальних доказів таким обставинам немає. Щодо затримання у листопаді 2020 року, то позивач пояснив, що добровільно сів в автомобіль до людей, які його запросили, а його твердження, що ці особи були працівниками структури ФСБ, є лише припущеннями, оскільки особи не представилися.
Як зазначає відповідач, під час співбесід та розгляду заяви позивача досліджувалися його твердження стосовно не лише фактів переслідування, а власне їх політична складова або політична обумовленість, оскільки в заяві-анкеті та під час співбесід позивач наполягав на своїй активній політичній позиції проти чинної влади РФ.
Так, під час співбесіди 25.08.2020 позивач зазначав, що не перебував та не перебуває у членстві будь-яких організацій. Під час співбесіди 09.11.2020 вже зазначив, що зареєстрований на ігровому сайті «danieldefo.ru» за ніком «LikeDeath» або «LlkeDeath» та грає у південнокорейську гру за сюжетом про «орків» та «ельфів». На цьому ж форумі він спілкується з іншими гравцями з приводу подій, що відбуваються в країні. Сайт форуму, за твердженнями позивача, відвідують опозиційно налаштовані люди, висловлюють там свої погляди та критику з приводу чинної влади РФ. Також позивач вказав, що зазначений ресурс веде опозиційно налаштований блог (протоколи співбесід від 25.08.2020 та від 09.11.2020 з додатками).
Разом з тим пошук за ніком «LikeDeath» або «LlkeDeath», наданим позивачем, а також за посиланнями «danieldefo.ru», «LikeDeath» або «LlkeDeath» не дали результатів, тому зазначені твердження позивача не підтверджені та не доведені. За інформацією, розміщеною в мережі Інтернет, проект «danieldefo.ru» є авторським блогом та форумом «правильних гравців», ігровим сервером, тобто зазначений ресурс за визначенням не можна віднести до ресурсів опозиційного характеру до чинної влади РФ.
Окрім цього позивач вказував, що висловлював критику в Youtube та Вконтакті, проте пошук на наданими позивачем ніками не дали результатів, а пошук за профілем в соцмережі неможливо здійснити за відсутності доступу.
Відтак й такі посилання позивача не знайшли підтверджень під час перевірки, а окрім того, як повідомив сам позивач, жодних наслідків для нього в результаті таких дій, зокрема, висвітлення власної позиції в мережі Інтернет не було, при цьому упродовж 3-4 років позивач не агітує в мережі Інтернет та видалив усі сторінки у 2016 році.
Також позивач зазначав, що займався агітацією, перебуваючи за кордоном, зустрічався з учасниками опозиційного руху в Москві у 2014 році, відкрито заявляв про свої погляди щодо анексії Криму та переїхав до України, щоб на власні очі бачити ситуацію та спростовувати неправдиві заяви з боку Росії, через що постійно підтримує український національний рух та упевнений, що його переслідування виникло саме внаслідок активної громадянської позиції.
Водночас, в результаті опитування позивача із зазначених тверджень, можна стверджувати про відсутність у нього політичних поглядів або політичної позиції, які б могли призвести до переслідування з боку суб'єктів державної влади, оскільки логічних та зрозумілих пояснень своєї активної позиції ОСОБА_1 не надає.
Більше з тим, позивач стверджував, що упродовж останніх 15 років приймав участь у 5-ти мітингах, проте фактично перелічив лише два - у 2008 та у 2012 роках. Стосовно агітаційних матеріалів не зміг детально пояснити якого вигляду та змісту були плакати, що він розповсюджував. Щодо зустрічі з певними особами у Москві врешті позивач вказав, що грав з ними на сайті «danieldefo.ru», а чи перебувають вони у якому-небудь русі не знає.
На питання про причини, з яких він покинув РФ, позивач зазначив, що не хотів наражати на небезпеку свою родину, разом з тим, події, в яких позивач приймав участь відбулися у 2008 та у 2014 роках, а одружився він у 2013 році, дитина народилася у 2014 році, тобто вже після описаних подій.
В заяві-анкеті позивач зазначав, що він та його родичі отримували погрози від співробітників ФСБ РФ, а у 2014 році стався підпал ресторану його вітчима, проте під час співбесіди повідомив, що зазначена ситуація пов'язана з бізнесом вітчима та його партнера і не пов'язана із позивачем безпосередньо.
Також під час співбесіди позивач зазначав, що вважає реальне переслідування пов'язаним з створенням ним фейкових акаунтів, оскільки він займався спочатку агітацією, а потім створенням таких акаунтів, які використовувалися в опозиційних цілях. Позивач має таку думку, оскільки йому відомо від програмістів, що саме так і планували використовувати ці акаунти. Водночас, детальних та логічних пояснень щодо створення акаунтів позивач не надав.
Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що факт переслідування позивача через активну громадянську позицію та політичні погляди у вигляді порушення кримінальної справи не можна вважати достовірними.
Відповідно до кваліфікаційний критеріїв надання міжнародного захисту у особи, яка претендує на такий захист, мають бути обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією чи кількома з конвенційних ознак на території країни громадянської належності (основна кваліфікаційна умова визнання біженцем згідно з Конвенцією про статус біженця 1951 року).
Завдана особі шкода має бути досить серйозною - сягати рівня небезпеки самого існування особи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи або політичних переконань (пункт 51 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця.
Відповідно до пункту 80 Керівництва по процедурам і критеріям визначення статусу біженця: наличие иных политических убеждений, отличных от тех, которые разделяются правительством, само по себе не является основанием для ходатайства о предоставлении статуса беженца и проситель должен доказать, что у него имеются достаточные опасения стать жертвой преследований за свои убеждения. Это предполагает, что проситель является носителем убеждений, неприемлемых для властей, поскольку он критикует их политику и методы. Это также предполагает, что эти взгляды дошли до сведения властей или приписываются ими просителю.
Відповідно до пункту 83 Керівництва у разі, коли заявник побоюється стати жертвою переслідування, з'ясовується наявність досить обґрунтованих підстав вважати, що вони будуть у наявності і після повернення до країни громадянської належності.
Як встановлено у даній справі, позивач перебуває у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених частиною першою статті 30, частини п'ятої статті 228.1 КК РФ - організація підготовки до незаконного збуту наркотичних засобів, вчинених з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет, організованою групою, в особливо великих розмірах.
Виходячи з матеріалів, наданих Чернігівською обласною прокуратурою відповідачу, зокрема з копії постанови про об'єднання кримінальних справ від 04.10.2016 керівника слідчого органу - заступника начальника слідчого відділу Управління ФСБ у Приморському краї було об'єднано кримінальні справи №051860 та №035860 в одне провадження. Фігурантами зазначеної справи є позивача та інші особи, перебуваючи на території м. Владивосток, використовуючи власний комп'ютер в мережі Інтернет створили акаунт, на якому розмістили адресоване невизначеному колу осіб пропозицію щодо продажу синтетичних наркотичних засобів та психотропних речовин у вигляді прайс-листа із зазначенням асортименту наявних у продажу наркотичних засобів та психотропних речовин та їх вартості. Таким чином позивач організував та очолив організовану групу, учасники якого погодилися на відведені їм ролі - закладників, виконували свої обов'язки та отримували матеріальну винагороду від частки прибутку, отриманого від збуту наркотичних засобів та психотропних речовин.
Серед зазначених матеріалів є відомості про вилучені наркотичні засоби та психотропні речовини і їх розміри.
Позивач заперечував під час співбесід свою причетність до злочину, проте повідомив, що знайомий з фігурантами справи.
Виходячи з наявних у справі матеріалів, судом встановлено, що позивача та його родичів не переслідували за ознаками раси, національності, громадянства, релігії, приналежності до соціальної групи, через політичні погляди та трудову діяльність. По відношенню до позивача та його родичів не застосовувалися тортури, нелюдське поводження або таку поведінку, яка принижує гідність, не переслідували недержавні суб'єкти. Позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, що було б пов'язаним із расовою, національною, релігійною приналежністю, з політичними поглядами і таке інше.
Окрім цього, стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такою, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Відтак, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.
У даній справі не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між наявністю певних порушень прав людини в РФ та особистою загрозою для життя чи здоров'я позивача, не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача смертної кари чи нелюдського поводження та катування в разі повернення до країни громадянської належності.
Відтак, відносно заявника не встановлено будь-яких фактів, які можливо було б кваліфікувати, як його переслідування в країні походження та загрозу таких переслідувань у майбутньому з політичних причин. У позивача об'єктивно відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, у зв'язку з чим відсутні підстави для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту відповідно до умов, передбачених пунктом 1 та 13 частини першої статті 1 Закону.
Суд також не знаходить встановленими факти переслідування позивача за конвенційними ознаками, а його небажання повертатися до країни громадянської належності, де існує кримінальне переслідування щодо нього неполітичного характеру, ймовірно є спробою уникнути відповідальності за скоєний злочин в РФ. При цьому ризик можливого покарання позивача в країні громадянської належності не перевищує загального ризику покарання, яке застосовується до інших громадян - фігурантів кримінальних справ. Посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в РФ не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання.
Суд також вважає не підтвердженими доводи позивача про порушення відповідачем порядку розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а твердження про відсутність документів про стан здоров'я позивача не спростовують вищевикладених висновків щодо відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Пояснення відповідача у справі та наведені спростування тверджень позивача, які покладені в основу позовних вимог, суд вважає слушними, логічними та доведеними відповідними документальними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що такі положення відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення дотримані.
За підсумками розгляду справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 02.02.2021 №32-21 про відмову у визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Інщі позовні вимоги, зокрема щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є похідними від основних, щодо яких суд вже дійшов висновку про їх необґрунтованість та недоведеність, тому також задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням результатів розгляду справи не вбачає підстав для розподілу судових витрат.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 02.02.2021 №32-21 та зобов'язання вчинити дії.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: адвокат Карплюк Л.Р., 01042, м. Київ, вул. Д. Маккейна, 1, офіс 112-113, тел. НОМЕР_2 .
Відповідач: Державна міграційна служба України, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470, тел. 0442781718.
Суддя В.І. Келеберда