ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ №640/34916/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївської міської ради
проскасування рішення, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, у якому просила суд:
- скасувати рішення X сесії Київської міської ради VIII скликання від 12.03.2020 р. №525/8695 «Про відмову у передачі громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 »;
- зобов'язати Київську міську раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії затвердити проект землеустрою земельної ділянки площею 0,0972 га (кадастровий номер 8000000000:62:195:0005) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВПЦЗ 02,01, справа А-18767) та передати її у власність ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення суперечить чинному законодавству, а саме Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в тій частині, що обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам не поширюються на випадки, в тому числі, приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що для території, на якій розташована спірна земельна ділянка, наразі не розроблені та не затверджені у встановленому законом порядку план зонування та детальний план території, що у відповідності до статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов а відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, яка користується земельною ділянкою площею 0,10 га по АДРЕСА_3 .
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2008 року у справі № 12/120 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2009 року апеляційна скарга Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2008 року залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2010 року касаційна скарга Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) залишена без задоволення, судові рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2008 pоку та Київського апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2009 року залишені без змін.
На підставі виконавчого листа № 12/120 (2а-6317/07), виданого 11 листопада 2009 року Окружним адміністративним судом м. Києва підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження.
Внаслідок вжиття примусових заходів на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 червня 2008 року у 2013 році Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
В порядку, передбаченому статтею 118 Земельного кодексу України (ЗК України) проект землеустрою переданий до Київської міської ради для його затвердження та передачі земельної ділянки в приватну власність на праві приватизації у 2019 році, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 02 липня 2019 року №0570202/3-12397.
Позивач 03 листопада 2021 року отримала лист-відповідь за № 057-08/В-4412-25820 від 28 жовтня 2021 року Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), з якого дізналась про те, що рішенням Київської міської ради від 12 березня 2020 року №525/8695 позивачу відмовлено у передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , враховуючи відсутність затвердженого детального плану території або плану зонування території. До листа було додано копію вказаного рішення Київради.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до частини восьмої статті 118, частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки як у власність, так і в користування, погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Згідно частини другої цієї статті проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Частиною сьомою статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.
Згідно частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні проекту землеустрою та, відповідно, у передачі земельної ділянки у власність може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, керуючись частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та враховуючи відсутність затвердженого плану зонування або детального плану території, Київська міська рада прийняла рішення «Про відмову у передачі громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ».
У контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Так, згідно частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків:
1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;
2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;
3) надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
4) надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, ліній електропередачі, зв'язку);
5) буріння, влаштування та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;
6) будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.
Отже, як вірно зазначив відповідач, нормами чинного законодавства встановлена пряма заборона передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам при відсутності плану зонування або детального плану території.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, вказаних у частині третій статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за яких допускається передача земельних ділянок у власність за відсутності плану зонування або детального плану території.
Позивач наголошує, що користується зазначеною земельною ділянкою з 1985 року, проте жодного доказу в підтвердження законності користування, зазначеною земельною ділянкою не надала, а тому відсутні підстави для застосування пункту 2 абзацу 6 частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема фрагменту генерального плану м. Києва для території, на якій розташована бажана позивачем земельна ділянка, наразі не розроблені та не затверджені у встановленому законом порядку план зонування та детальний план території.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 28 листопада 2019 року по справі №826/18649/15, від 11 червня 2020 року по справі № 826/15114/17, від 30 липня 2020 року по справі № 822/1030/18 та від 28 вересня 2021 року по справі №826/15113/17
Враховуючи вищевикладене, рішення відповідача про відмову у передачі позивачу у власність земельної ділянки з огляду на пряму заборону, встановлену частиною третьою статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко