ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ №640/35667/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЖитомирського окружного адміністративного суду Державної судової адміністрації України
провизнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення коштів
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Житомирського окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Житомирського окружного адміністративного суду суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року в меншому розмірі ніж передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» із застуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Житомирського окружного адміністративного суду на користь судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року у сумі 108757,65 грн;
- допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій Державної судової адміністрації України, які полягають у невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус судді», з огляду на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№ 10-р/2020) у справі №1-14/2020(230/20) відносно того, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Представник Житомирського окружного адміністративного суду надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що невиплату належної суми суддівської винагороди можливо пов'язувати лише з Державною судовою адміністрацією, як головним розпорядником бюджетних коштів.
Представник Державної судової адміністрації України також надав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Житомирського окружного адміністративного суду, відповідно, за твердженням представника відповідача, Житомирський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Оскільки позивач є суддею Житомирського окружного адміністративного суду та перебуває із зазначеним судом у трудових відносинах, саме зазначений суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, нараховує та виплачує позивачу суддівську винагороду. Як зазначено у відзиві, кошторисні призначення Житомирського окружного адміністративного суду за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 34875,6 тис. грн., які були відкриті у повному обсязі. На підставі викладеного, представником відповідача наголошено, що Державна судова адміністрація України жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. На додаток, представником відповідача зауважено, що у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, тобто до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Враховуючи той факт, що учасники справи не забезпечили явку уповноважених осіб у судове засідання, суд дійшов висновку про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиви, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до Указу Президента України від 18 вересня 2019 року №704/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Житомирського окружного адміністративного суду.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки, виданої Житомирським окружним адміністративним судом, сума обмеження суддівської винагороди ОСОБА_1 з квітня 2020 по серпень 2020 становить 108757,65 грн.
На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У свою чергу, частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Вказана норма кореспондує згаданим вище приписам частини другої статті 130 Конституції України.
Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Разом з тим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Крім того, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Відповідно до частин першої - четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме: частина друга статті 130 останньої. При цьому, з урахуванням того, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 положення частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнані неконституційними, то підстави для звернення до Верховного Суду у порядку частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
У контексті наведеного та з огляду на нормативну регламентацію спірних правовідносин суд звертає увагу, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким, відповідно до частини другої статті 130 Конституції України, може встановлюватися розмір винагороди судді. Відтак, застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України, як нормами прямої дії, не узгоджувалося.
Відтак, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідачів були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
Таким чином, обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів, на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, а також у постанові від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.
Однак, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19).
Крім того, відповідно до пункту 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - Державна судова адміністрація України - уособлює у спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Суд також звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, відтак, її діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Так, відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 Бюджетного кодексу України).
Матеріали справи свідчать, що у період з квітня по серпень 2020 року позивачу нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX. При цьому, сума невиплачених за вказаний період коштів склала 108757,65 грн., що підтверджується довідкою, виданою Житомирським окружним адміністративним судом, проти правильності яких не заперечує відповідач. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснювалося Державною судовою адміністрацією України, у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які, у силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України, останній повинен був застосовувати.
За таких обставин, суд вказує про відсутність підстав стверджувати про протиправність дій Державної судової адміністрації України щодо виділення Житомирському окружному адміністративному суду у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року бюджетних коштів для виплати суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж передбачено вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, тобто із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, внаслідок яких суддя Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не отримав суддівську винагороду у повному обсязі за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
Разом з тим, у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас, адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
У зв'язку з викладеним, суд звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
При цьому, у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач, з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності, мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. Разом з тим, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, адже у цих правовідносинах Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та як суб'єкт владних повноважень, у силу частини другої статті 19 Конституції України, не мало альтернативних шляхів поведінки.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правилами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного суд дійшов до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 108757,65 грн. за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, як належний спосіб захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
У силу частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у розмірі 108757,65 грн. за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко