ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2022 року м. Київ № 640/5552/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - відповідач ), адреса: АДРЕСА_2 в якій позивач просить
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він має статус учасника бойових дій, відповідно, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком згідно з частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Проте, як вказує позивач у своїй позовній заяві, у 2021 році відповідач виплатив вказану допомогу у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, на підставі пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що, на переконання позивача є порушенням його прав, з огляду на те, що у 2020 році після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 позивач набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 року у розмірі, встановленому законодавством, протиправними позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року адміністративна справа прийнята до провадження та відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Копія ухвали суду від 17 лютого 2022 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 26 травня 2022 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем на адресу суду не подано з невідомих причин.
Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 16 липня 2015 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 (Т.1, арк. 10).
Згідно положень статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач, як учасник бойових дій, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, позивачу у 2021 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
Вважаючи, що Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, у відповідь на яку листом від 25 січня 2022 року №051-044-11(з)-14 повідомлено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік та, відповідно, про правомірність нарахування цієї допомоги у розмірі 1491,00 грн, тобто, у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в неповному обсязі протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Суд зазначає, що дана справа не є типовою, оскільки не відповідає усім ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 440/2720/20 від 29 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 січня 2021 року, а саме, Верховний Суд у своїй постанові визначив такі ознаки типових справ:
- особа має статус особи з інвалідністю війни, має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- відповідачем є орган, уповноважений здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат);
- предметом спору є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році.
В той же час, позивач у даній справі має статус учасника бойових дій, а не статус особи з інвалідністю війни, але він також має право на пільги, зокрема, право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, виплату якої уповноважений здійснювати відповідач, проте, вказана пільга передбачена не статтею 13, а статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто, дана адміністративна справа відповідає двом ознакам зразкової справи №440/2722/20, а тому суд, не визнаючи її типовою, при її розгляді по суті, враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
У рішеннях Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Так, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі по тексту - Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
До 01 січня 1999 року зазначений Закон не містив норми щодо права учасників бойових дій на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, проте, 01 січня 1999 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV, яким статтю 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII доповнено частиною в наступній редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Водночас, підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону України № 3551-XII викладено в новій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI, визнані неконституційними.
В свою чергу, протягом 2012-2014 років на підставі Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана обставина є загальновідомою, а тому в силу положень частини 3 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребує доказування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В свою чергу, Конституційний Суд України своїм рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Наведене в сукупності свідчить про те, що на момент виникнення спірних відносин на підставі рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV.
В той же час, Кабінет Міністрів України у своїй постанові від 08 квітня 2021 року № 325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків становить 1491 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 цього Закону.
Таким чином, на час виплати позивачу у 2021 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XIІ та постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325.
Зважаючи на положення частин 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо пріоритетності застосування положень Закону, а не нормативно-правового акта, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році, на переконання суду, слід застосовувати не норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325, а положення Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20, які були підтримані постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, для відступу від яких суд не вбачає підстав при розгляді даної адміністративної справи по суті, свідчить про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-ХІV.
При цьому, вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із частиною 4 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Тобто, вказаний Закон є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком.
В свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Колегія Великої Палати Верховного Суду, дійшла висновку, що при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 17-1 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Підпунктом 41 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
Відповідно до пункту 1 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року № 65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 березня 2017 року №349) ІНФОРМАЦІЯ_1 є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з підпунктами 3.1, 3.2 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат.
Згідно з підпунктом 4.9 пункту 4 Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
З огляду на вищевикладене, Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.
В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що судом встановлено та підтверджується матеріалами справи вчинення відповідачем саме протиправних дій, зокрема, щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому ніж встановлено положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, що, в свою чергу, виключає наявність протиправної бездіяльності відповідача, як стверджує позивач, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача задоволенню не підлягають.
Натомість, з урахуванням встановлених судом обставин, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому ніж встановлено положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суму недоотриманої допомоги.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому ніж встановлено положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ з урахуванням виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник