ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 липня 2022 року м. Київ № 640/6758/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доСлужби зовнішньої розвідки України
тпровизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Служби зовнішньої розвідки України (вул. Нагірна, 24/1, м. Київ, 04107, код ЄДРПОУ 33240845), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України, оформлене протоколом від 12 січня 2021 року № 74, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення;
- зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення - з 29 квітня 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 10.09.2015 по 02.08.2016 перебував на державній службі в Службі зовнішньої розвідки України, на посаді заступника начальника управління у складі одного з департаментів. У період з 07 по 15 жовтня 2015 року відповідно до плану-завдання від 30.09.2015 №11/6732 (таємно) та на підставі розпорядження СРЗ України від 02.10.2015 №585 (таємно), у складі оперативної групи із трьох співробітників ОСОБА_1 брав участь у цільовому виїзді до підпорядкованих департаменту територіальних підрозділів, а саме - до підрозділів з дислокації у містах Сєвєродонецьк та Маріуполь, а також до інших населених пунктів у зоні відповідальності цих підрозділів, розташованих в зоні антитерористичної операції, де виконував низьку завдань, передбачених статтею 3 Закону України «Про Службу зовнішньої розвідки України». Вказане, на думку позивача, є підставою для визнання його учасником бойових дій із видачею відповідного посвідчення. Проте, на звернення позивача, Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України прийняла рішення, оформлене протоколом від 12.01.2021 №74, яким відмовлено ОСОБА_1 в повторному наданні статусу учасника бойових дій. Позивач вважає вказане рішення протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки на момент розгляду заяв від 23.02.2016 та від 13.11.2020 вже мав статус учасника бойових дій за участь у бойових діях в Афганістані. Відповідне посвідчення НОМЕР_2 видано позивачу 19.03.2003 Державною прикордонною службою України.
Так, відповідач стверджує, що учасникам бойових дій видаються посвідчення єдиного зразка без зазначення та конкретизації підстав надання такого статусу. Однак, змінами, внесеними до Додатку №2 до Положення №302 постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №632 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 і від 02.01.1995 №1» передбачено зазначати у правому верхньому куті внутрішнього правого боку обкладинки посвідчення учасника бойових дій пункт і статтю Закону, на підставі яких особі надано статус.
За доводами відповідача, не вбачається за можливе внесення Службою зовнішньої розвідки України відповідних змін до посвідчення учасника бойових дій, виданого 19.03.2003 позивачу Державною прикордонною службою України, з огляду на те, що Служба зовнішньої розвідки України не є органом, що видав посвідчення, а Положенням №302 не надається право вносити зміни до посвідчень учасника бойових дій, виданих раніше, іншими військовими формуваннями.
Відповідач стверджує, що вище зазначене свідчить про правомірність рішення Комісії, оформлене протоколом від 12 січня 2021 року № 74, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
У період з 07 по 15 жовтня 2015 року відповідно до Плану-завдання від 30.09.2015 року №11/6732 (таємно) та на підставі Розпорядження СЗРУ від 02.10.2015 року №585 (таємно), у складі оперативної групи із трьох співробітників брав участь у цільовому виїзді (відрядження) до підпорядкованих департаменту територіальних підрозділів, а саме - до підрозділів з дислокацією у містах Сєверодонецьк та Маріуполь, а також до інших населених пунктів у зоні відповідальності цих підрозділів (Краматорськ, Слов'янськ, тощо), розташованих в зоні антитерористичної операції (далі - АТО), де виконував низку завдань, передбачених статтею 3 Закону України "Про Службу зовнішньої розвідки України".
За результатами відрядження складено Довідку (Звіт) від 06.11.2015 №11/2/7681 (цілком таємно).
Позивач 23.02.2016 звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України з заявою про надання статусу учасника бойових дій, які зареєстровані за №1579 від 24.02.2016 (цілком таємно).
З огляду на те, що Комісією тривалий час не вирішувалося питання щодо розгляду заяви позивача, останній 16.06.2016 звернувся з повторною заявою №11/2/8717дск, де зазначив про порушення строку розгляду його заяви.
З пояснень позивача вбачається, що листом від 30.06.2016 №4/2/2-4206цт позивача повідомлено про залишення його заяви від 23.02.2016 без розгляду. У відповідь на заяву від 16.06.2016 відповідачем надіслано лист, яким повідомлено про те, що в діях позивача не вбачається дій, пов'язаних з особистою участю в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил) та виконанням завдань АТО у районах її проведення.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка виразилась у несвоєчасному розгляді заяви про надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО, позивач звернувся з позовом до суду.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2017 №826/18217/16 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.02.2016 про надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО та зобов'язання Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України повторно розглянути питання щодо надання статусу учасника бойових дій під час проведення АТО ОСОБА_1 відповідно до заяви від 23.02.2016. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Так, 12 січня 2021 року Комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Служби зовнішньої розвідки України повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та рішенням, оформленим протоколом № 74 відмовлено у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі його безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення.
Так, в протоколі зазначено наступне: «відповідно до чинного законодавства України, ОСОБА_1 вже має статус учасника бойових дій за участь у бойових діях в Афганістані у 1988-1989 роках. Статус учасника бойових дій повторно не надається.».
Позивач не погоджуючись із вказаною відмовою, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту ветеранів війни визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).
Статтею 5 Закону № 3551-XII визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (надалі - Порядок № 413 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається:
- військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції;
- працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Пунктом 4 Порядку № 413 визначено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень); документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення або направлення (прибуття) у відрядження для безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень), а також документи, що були підставою для прийняття керівниками підприємств, установ, організацій рішення про направлення осіб у таке відрядження.
З огляду на вказані законодавчі положення вбачається, що статус учасника бойових дій у відповідності до приписів Порядку № 413 надається особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що підтверджується відповідними документами, перелік яких наведено у пункті 4 Порядку № 413.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно чинного законодавства, особа яка брала участь в антитерористичній операції, має право отримати статус учасника бойових дій та, в свою чергу, всі пільги, що передбачені Законом № 3551-XII.
Водночас, суд звертає увагу на те, що позивач вже має статус учасника бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.03.2003, виданого Державною прикордонною службою України.
Однак, особа не може мати двох посвідчень учасника бойовий дій, як і не може мати статус учасника бойових дій двічі.
Суд відхиляє доводи позивача стосовно того, що статус учасника бойових дій може бути наданий особі з різних підстав та не обмежений законодавством у кількості його надання.
Так, посилання позивача на листи-роз'яснення різних органів стосовно надання статус учасника бойових дій в необмеженій кількості не є належним обґрунтуванням, оскільки листи несуть виключно інформативний характер, в той час як приписами норм чинного законодавства не передбачено такого права.
Водночас, суд наголошує, що у вказаних в позовній заяві листах, наприклад, Головного управління Національної гвардії України МВС України від 02 грудня 2019 року №27/22/3-С-1151, Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 09.12.2019 №33/5-Б-1194/138, Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 17.12.2018 №226/6036, тощо, чітко зазначено, що нове посвідчення учасника бойових дій не видається, проте до Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції в графі «Примітки» вноситься відомість про наявність в особи статусу учасника бойових дій з інших підстав.
Зворотного позивачем в процесі розгляду даної адміністративної справи не доведено.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відтак, з урахуванням наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та, відповідно, про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа