ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 липня 2022 року м. Київ № 640/29091/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні з 01 листопада 2020 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 листопада 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 листопада 2020 року у позивача виникло право на призначення пенсії за віком за умови звернення за її призначенням у тримісячний строк. Позивач зазначає, що ним було пропущено встановлений строк звернення через карантинні обмеження, у зв'язку з чим виплату пенсію розпочато після його фактичного звернення 21 квітня 2021 року. Позивач вважає, що пенсійним органом протиправно не враховано положення законодавства щодо зупинення перебігу строків, а тому пенсія має бути призначена з дня виникнення права на її отримання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем 29 листопада 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що законодавством передбачено лише зупинення строків щодо надання адміністративних послуг, тоді як змін щодо перебігу строків звернення за призначення пенсії у законодавстві не передбачено.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , відповідно до поданої заяви від 21 квітня 2021 року, перебуває на обліку з 21 квітня 2021 року у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві визнано право позивача на призначення пенсії за віком, але така пенсія призначена лише з 21 квітня 2021 року, тобто з дати звернення позивача про призначення такої пенсії.
Позивач, вважаючи, що право на призначення вказаної пенсії у нього виникло 01 листопада 2020 року - з дня наступного після досягнення пенсійного віку, а тому, через введення карантинних обмежень, така пенсія підлягала призначенню саме з 01 листопада 2020 року, а не з 21 квітня 2021 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.
Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року № 21-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону, встановлено наступне.
Згідно із пунктом 1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 наведеного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Таким чином, законодавцем чітко та однозначно визначено дату призначення пенсії за віком та умови визначення такої дати.
Водночас, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено право та обов'язок відповідача здійснювати перерахунок пенсії за період до прийняття рішення про призначення пенсії.
Так, чинне пенсійне законодавство не передбачає порядку та підстав для продовження трьохмісячного терміну з дня досягнення особою пенсійного віку для звернення про призначення пенсії за віком.
Наведені позивачем постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не містили жодних правових та об'єктивних обмежень щодо звернення осіб до територіальних органів Пенсійного фонду України протягом трьохмісячного строку.
Також позивачем не надано доказів того, що відповідачем не було забезпечено спеціально облаштованих засобів отримання кореспонденції та заяв від фізичних осіб у зв'язку із нездійсненням прийому громадян спеціалістами сервісних центрів у приміщеннях сервісних центрів. Не підтверджується жодними доказами те, що відповідачем не проводився прийом громадян з питань призначення пенсії.
Крім того, позивачем не наведено жодних доказів та обставин, за яких причини пропуску строку звернення за призначенням пенсії є поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Разом з тим, судом враховано, що 17 березня 2020 року було прийнято Закон України N 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Підпунктом 3 пункту 2 розділу II даного Закону визначено, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адміністративні послуги": адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону; суб'єкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг; суб'єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб'єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.
Статтею 16 Закону України "Про адміністративні послуги" передбачено, що реєстр адміністративних послуг (далі - Реєстр) формується і ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг, з метою
1) ведення обліку адміністративних послуг;
2) забезпечення відкритого і безоплатного доступу до інформації про адміністративні послуги.
Реєстр містить інформацію про:
1) перелік адміністративних послуг;
2) правові підстави надання адміністративних послуг;
3) суб'єкта надання адміністративних послуг;
4) розмір плати (адміністративний збір) за адміністративну послугу (у разі надання послуги на платній основі);
5) інші відомості, визначені Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Реєстру, зокрема строки та порядок подання до Реєстру інформації, передбаченої частиною другою цієї статті, органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про адміністративні послуги", надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.
З Єдиного державного вебпорталу адміністративних послуг судом не встановлено надання органами Пенсійного Фонду України адміністративної послуги, як подання заяви про призначення пенсії та призначення пенсії.
Так, органами Пенсійного Фонду України надаються наступні адміністративні послуги, як видача пенсійного посвідчення та видача свідоцтва про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (https://my.gov.ua/info/services/byservicescope/23).
Отже виходячи із переліченого вище, подання заяви про призначення пенсії не є адміністративною послугою, яка надається за заявою суб'єкта звернення органами Пенсійного фонду України у відповідності до Закону України "Про адміністративні послуги".
Відповідно до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" окремо визначено вид послуг, які надаються за рахунок коштів Пенсійного фонду, а саме соціальні послуги - допомога на поховання пенсіонера. Призначення пенсійних виплат за віком, не відноситься до соціальних послуг у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є щомісячною пенсійною виплатою в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), яка призначається після волевиявлення особи в порядку та строки, передбачені статтею 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, під час реалізації свого права на отримання пенсії, позивач у даному питанні мав керуватись нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Крім того, як зазначено в преамбулі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Водночас, жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині строків подання заяв про призначення пенсії, чи продовження строків подання таких заяв внесено не було, не вносились зміни щодо зупинення строків на період карантину подання заяв про призначення пенсії за віком.
Посилання позивача на те, що згідно роз'яснень, які містяться на сайтах органів Пенсійного фонду, пенсійний фонд зазначив про право подання таких заяв до закінчення строку дії карантину, суд зазначає, що будь-які роз'яснення не є нормативно-правовими актами, які можуть змінювати, доповнювати чи тлумачити зміст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З огляду на викладене, доводи позивача щодо наявності обов'язку у відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з дати виникнення право на призначення пенсії є необґрунтованими та спростовуються матеріалами цієї справи.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Аверкова