Справа № 420/5800/22
25 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Одеській області № Ф-27418-51-У вiд 22.02.2021р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню, оскільки з 01.01.2017 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР». Отже, з 2017 року роботодавець, нараховуючи заробітну плату, сплачував як страхувальник єдиний соціальний внесок за позивача, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України та довідкою з роботи.
12.05.2022 року до суду від відповідача - Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заву (вхід.№ЕП/13008/22), в якому, серед іншого, зазначено, що у зв'язку з невиконанням податкового обов'язку ОСОБА_1 по сплаті єдиного внеску, на підставі даних ГУ ДПС в Одеській області було сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф.27418-51-У вiд 22.02.2021р.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/5800/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 06 липня 2022 р. витребувано від ОСОБА_1 належні, достатні докази на підтвердження перебування позивача у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕМЕРАЛД СПОРТКАР”, а також докази на підтвердження сплати останнім відповідних сум єдиного внеску до державного бюджету протягом спірного періоду. Зупинено провадження по справі № 420/5800/22, - до отримання витребуваних судом письмових доказів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2022 р. поновлено провадження у справі №420/5800/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до положень ст. 237 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, згідно даних інформаційної-телекомунікаційної системи ГУ ДПС - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку у ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа-підприємець. Вид діяльності 52.62 - роздрібна торгівля з лотків та на ринках.
22 лютого 2021 року Головним Управлінням ДПС в Одеській області сформовано Вимогу №Ф-27418-51-У, якою відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної системи податкових органів ОСОБА_1 визначено суму заборгованості (недоїмка, штраф, пеня) у розмірі 21 969,20 грн.
Вважаючи вказану податкову вимогу ГУ ДПС в Одеській області протиправною, та винесеною всупереч вимогам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податкового кодексу України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 25.4 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Так, судом встановлено, що починаючи з 01.09.2016 року по теперішній час позивач - ОСОБА_1 є працівником ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР», а саме займає посаду касира, що підтверджується відповідним записом № 21 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 .
Також, з наявної у матеріалах справи Довідки від 01.08.2022 року №3, виданої ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР», вбачається, що означена Довідка видана ОСОБА_1 , в тому, що остання працює в ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР». Нарахований ЄСВ за останні 67 місяців складає: 1. Січень 2017 р. - 352.00; 2. Лютий 2017 р. - 352,00; 3. Березень 2017-352,00; 4. Квітень 2017 р. - 352,00; 5. Травень 2017 р. - 352,00; 6. Червень 2017 р. - 352,00; 7. Липень 2017 р. - 352,00; 8. Серпень 2017 р. - 376,43; 9. Вересень 2017 р. - 751,56; 10. Жовтень 2017 р. - 751,56; 11. Листопад 2017 р. - 751,56; 12. Грудень 2017 р. - 765.54; 13. Січень 2018 р. - 916.54; 14. Лютий 2018 р. -919,54; 15. Березень 2018-934,27; 16. Квітень 2018 р. - 934,27; 17. Травень 2018 р. - 934,27; 18. Червень 2018 р. - 934,27; 19. Липень 2018 р. - 936,70; 20. Серпень 2018 р. - 936,70; 21. Вересень 2018 р. - 880,00; 22. Жовтень 2018 р. - 880,00; 23. Листопад 2018 р. - 946,00; 24. Грудень 2018 р. - 1027,14; 25. Січень 2019 р. - 946.00; 26. Лютий 2019 р. - 946,00; 27. Березень 2019- 946,00; 28. Квітень 2019 р. - 946,00; 29. Травень 2019 р. - 962,90; 30. Червень 2019 р. - 962,90; 31. Липень 2019 р. - 1112,75; 32. Серпень 2019 р. - 1004,13; 33. Вересень 2019 р. - 990,00; 34. Жовтень 2019 р. - 990,00; 35. Листопад 2019 р. - 1004,13; 36. Грудень 2019 р. - 1004,80; 37. Січень 2020 р. - 1131.91; 38. Лютий 2020 р. - 1131,91; 39. Березень 2020- 1131,91; 40. Квітень 2020 р. - 1131,91; 41. Травень 2020 р. - 1246,81; 42. Червень 2020 р. - 1131,91; 43. Липень 2020 р. - 1131,91; 44. Серпень 2020 р. - 1131,91; 45. Вересень 2020 р. - 1276,00; 46. Жовтень 2020 р. - 1276,00; 47. Листопад 2020 р. - 1307,91; 48. Грудень 2020 р. - 1327,33; 49. Січень 2021 р. - 1481.33; 50. Лютий 2021 р. - 1481,33; 51. Березень 2021- 1496,92; 52. Квітень 2021 р. - 1517,40; 53. Травень 2021 р. - 1517,40; 54. Червень 2021 р. - 1517,40; 55. Липень 2021 р. - 1522,64; 56. Серпень 2021 р. - 1522,64; 57. Вересень 2021 р. - 1752,28; 58. Жовтень 2021 р. - 1522,64; 59. Листопад 2021 р. - 1522,64; Грудень 2021 р. - 1636.61; Січень 2022 р. - 1636,61; Лютий 2022 р. - 1660,08; Березень - 1660,08; Квітень 2022 р. - 1660,08; Травень 2022 р. - 1710,30; Червень 2022 р. - 1732,67; Липень 2022 р. - 1732,67. Разом 73500.09.
Окрім того, згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-5 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, за позивача - ОСОБА_1 страхувальниками - “ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ «ТАВРІЯ»”, “ТОВ «ЕМЕРАЛД СПОРТКАР»”, “ТОВ «МАН АГЕНСТВО»”, у період 2000-2021 р.р., щомісяця сплачувались відповідні суми страхових внесків.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Таким чином, системний аналіз вище окреслених законодавчих приписів, у контексті спірних правовідносин, дає змогу дійти висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
При цьому, інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що, на думку суду, суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд доходить висновку щодо неправомірності та безпідставності винесення Головним управлінням ДПС в Одеській області спірної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 року №Ф-27418-51-У у розмірі 21969,20 грн., як наслідок обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно наявності підстав для їх задоволення, шляхом визнання її протиправною та скасування.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, та зважаючи на наявність у матеріалах справи вище окреслених та досліджених в ході судового розгляду справи по суті, письмових доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , та відповідно наявності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення, шляхом визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Одеській області № Ф-27418-51-У вiд 22.02.2021року.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., - суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн. позивачем надано копії наступних документів: договір №030307 про надання правової допомоги від 20.01.2022 року; додаткову угоду №1 до договору №030307 від 20.01.2022 року.
Зокрема, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - не є співмірним.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, з урахуванням наведеного, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, що узгоджується, у тому числі, з правовим висновком, сформульованим у Постанові Верховного суду від 08.04.2020 р. по справі №922/2685/19.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн., не є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному описі робіт (наданих послуг), а тому, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат відносно предмета спору, обсягом наданих послуг, ціною позову, та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідача суми витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Одеській області № Ф-27418-51-У вiд 22.02.2021р.
3. Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166, 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні сорок копійок, а також суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко