25 серпня 2022 року Київ справа № 320/4140/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , з позовом до Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просять суд:
- визнати протиправною бездіяльність Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_2 , 2006 року народження, паспорта громадянина України зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, з проставленням відмітки про реєстрацію місця проживання;
- зобов'язати Баришівський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 , 2006 року народження, відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, з проставленням відмітки про реєстрацію місця проживання.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач листом від 08.02.2022 (вих. № 80.3219-130/80.3219.1-22) відмовив в оформленні і видачі неповнолітньому паспорта-книжечки, посилаючись на відсутність на те правових підстав.
Вважає, що право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства, а саме Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Наголосила, що відмова суб'єкта владних повноважень є незаконною та призвела до порушення основоположних прав та свобод людини та громадянина, оскільки примушування до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID-карти є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних".
Посилаючись на відповідні положення національного законодавства, а також на практику Європейського суду з прав людини, у позовній заяві також наголошено на тому, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить непропорційне втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладання на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, позивач посилалась на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Суд ухвалою від 17.05.2022 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.06.2022 суд отримав відзив Баришівського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на позовну заяву, у якій відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх заперечень відповідачем вказано на те, що відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) було запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII.
Водночас відповідно до п. 3 Постанови № 302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється.
Таким чином, за твердженням відповідача Баришівським відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області обґрунтовано надано відповідь позивачу в рамках чинного законодавства України.
17.06.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодилась з думкою відповідача, що викладена у відзиві та наполягала на задоволенні позовних вимог.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Бердичівським МРВ УМВС України в Житомирській області 22.11.2002 та є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві 25.01.2006.
По досягненню 16-річного віку ОСОБА_2 та її мати - ОСОБА_1 звернулись із заявою вх. № 2/80.3219.1-22 від 11.01.2022 до Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про надання ОСОБА_2 адміністративної послуги щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Однак за результатами розгляду вказаного вище звернення, відповідач листом від 08.02.2022 вих. № 80.3219-130/80.3219.1-22 відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, зокрема із посиланням на Закон України від 20.11.2022 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" та на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 № 456.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду розглянуто апеляційну скаргу у зразковій справі № 806/3265/17, за наслідками розгляду якої прийнято постанову від 19.09.2018 про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправною відмову територіального органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ та зобов'язано оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктом 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду розглянуто апеляційну скаргу у зразковій справі № 806/3265/17, за наслідками розгляду якої прийнято постанову від 19.09.2018 про часткове задоволення позовних вимог: визнано протиправною відмову територіального органу ДМС у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ та зобов'язано оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, дана адміністративна справа за № 320/4140/22, згідно встановлених судом та зазначених вище обставин, є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи № 806/3265/17, а відтак в силу приписів частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові та у якій колегія суддів касаційної інстанції дійшла наступних висновків.
Аналізуючи статтю 32 Конституції України, за якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, та не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. При цьому Великою Палатою враховано Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, яким надано тлумачення статті 32 Основного Закону України та зазначено, зокрема, що: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Також Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою, в тому числі, гарантовано право на повагу до приватного та сімейного життя, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Аналізуючи положення Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованої Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI, Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 № 2297-VI, "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 № 2503-ХІІ, постанови Кабінет Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", практику Європейського суду з прав людини щодо виправданості втручання держави в права людини, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Нові технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу використання традиційних методів ідентифікації особи. Норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI, на відміну від "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 № 2503-ХІІ, не лише звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України.
З огляду на такі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню. При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що самі по собі дії органу Державної міграційної служби України щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI.
Для належного захисту порушених прав особи Велика Палата Верховного Суду вирішила зобов'язати орган Державної міграційної служби України оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до "Положення про паспорт громадянина України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.061992 № 2503-ХІІ.
Відповідно до абзацу шостого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", Державна міграційна служба України до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
В силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, викладені в постанові від 19.09.2018 враховані судом при прийнятті рішення у спірних правовідносинах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Баришівський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області безпідставно та необґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.
Водночас суд зазначає, що позивачем заявлено вимогу про визнання протиправною бездіяльності Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітній ОСОБА_2 , що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Слід зазначити, що в рамках адміністративного судочинства, дія - це певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, що характеризується сукупністю вчинків; бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Виходячи з заявлених позовних вимог, в яких оскаржуються бездіяльність відповідача суд зазначає, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки Баришівським відділом ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було відмовлено позивачу у видачі паспорта у формі книжечки, тобто вчинено дії, а не бездіяльність.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Разом з тим, відповідно до абзацу другого пункту 24 Постанови № 302 у разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
У свою чергу, приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з огляду на зазначене, з метою найбільш ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та про необхідність вийти за межі позовних вимог і визнати протиправною відмову Баришівського відділу Центрального міжрегіональнього управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 08.02.2022 вих. № 80.3219-130/80.3219.1-22 у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 , 2006 року народження, відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, суд зазначає таке.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 10.3 Постанови від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
З урахуванням тієї обставини, що відмова відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає, що повним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки у порядку та за формою, визначеними Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 3 Постанови № 302 Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Крім того, як зазначено вище, видача територіальним підрозділом ДМС громадянину України паспорту у формі книжечки передбачено безпосередньо Тимчасовим порядком № 456.
Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача оформити та видати бланк паспорту у формі паспортної книжечки з проставленою відміткою місця проживання, то суд зазначає наступне.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) визначений Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (далі - Порядок - № 265), згідно з пунктами 3, 27, якого декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради. Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності. Згідно з пунктом 100 Порядку - № 265 ДМС та її територіальні органи здійснюють контроль за дотриманням органами реєстрації вимог законодавства з питань декларування/реєстрації місця проживання, а також їх діяльності у сфері декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб.
У зв'язку з викладеним та враховуючи те, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження у сфері реєстрації місця проживання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання проставити відмітку місця проживання є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частини друга статті 77 КАС України).
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивачів, не надав.
Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки за подання даного адміністративного позову позивачем не сплачувався судовий збір на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", судові витрати до розподілу відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Баришівського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: Київська область, смт Баришівка, вул. Київський шлях, 41, код ЄДРПОУ:42552598) від 08.02.2022 вих. № 80.3219-130/80.3219.1-22 у видачі ОСОБА_2 , 2006 року народження, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
Зобов'язати Баришівський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: Київська область, смт Баришівка, вул. Київський шлях, 41, код ЄДРПОУ 42552598) оформити та видати ОСОБА_2 , 2006 року народження (місце проживання: АДРЕСА_1 ) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.