Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2022 року Справа№200/1911/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ: 13844159, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії №052530002924 від 12.11.2021 року;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача та до пільгового стажу на підземних роботах за Списком № 1 періоди роботи на шахтоуправлінні «Червона Зірка» виробничого об'єднання «Донецьквугілля» з 21.08.1987 року по 04.10.1995 року. в якості учня гірничого робітника підземного з повним робочим днем в шахті (з 21.08.1987 року по 05.10.1987 року), гірничого робітника підземного з повним робочим днем в шахті (з 06.10.1987 року по 12.09.1991 року), учня проходчика підземного з повним робочим днем в шахті (з 13.09.1991 року по 10.11.1991 року), проходчика 4 розряду підземного з повним робочим днем в шахті (з 11.11.1991 року по 29.02.1992 року), проходчика 5 розряду підземного з повним робочим днем в шахті (з 01.03.1992 року по 04.10.1995 року), та на ДВАТ «Шахта ім. 60-річчя Радянської України» 04.11.1995 року по 18.12.1997 року в якості гірничого робітника підземного 3 розряду з повним підземним робочим днем в шахті;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 09.11.2021 року про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням зарахованих до мого страхового та пільгового стажу періодів роботи на підземних роботах за Списком № 1 на шахтоуправлінні «Червона Зірка» виробничого об'єднання «Донецьквугілля» з 21.08.1987 року по 04.10.1995 року та на ДВАТ «Шахта ім. 60-річчя Радянської України» з 04.11.1995 року по 18.12.1997 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 12.11.2021 року до пільгового стажу позивача на підземних роботах за Списком №1 не зараховано періоди роботи вказані в трудовій книжці з підстав відсутності документів, підтверджуючих пільговий характер роботи.
Проте підприємства знаходяться на тимчасово окупованій території України, тому витребувати уточнюючі довідки про пільговий стаж неможливо.
Відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з серпня 1987 року по грудень 1997 року згідно дублікату трудової книжки, оскільки дублікат видано 14.04.2004 року підприємством, на якому працював позивач з 21.08.1987 року по 04.10.1995 року. Згідно із записами трудової книжки, остання місце роботи позивача ДВАТ «Шахта ім. 60-річчя Радянської України», згідно відомостей про застраховану особу заявник по грудень 2003 року працював на Донецькому тарному заводі.
Позивач вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, зазначивши, що дійсно з серпня 2002 року по листопад 2003 року він працював на Донецькому тарному заводі. Саме з вини відповідального кадрового працівника цього підприємства була загублена трудова книжка, яку позивач надав на Донецький тарний завод при прийомі на роботу, проте не отримав її при звільненні. Дублікат трудової книжки було отримано позивачем вже після звільнення з Донецького тарного заводу, 14.04.2004 року на першому місці роботи позивача, а саме на шахтоуправлінні «Червона Зірка», де він працював з 21.08.1987 року по 04.10.1995 року. Із-за наявності конфлікту з кадровою службою Донецького тарного заводу внаслідок загублення ними трудової книжки при отриманні дублікату не було внесено запис про роботу позивача на цьому підприємстві. Страховий стаж роботи з серпня 2002 року по листопад 2003 року на Донецькому тарному заводі, зарахований відповідачем, що підтверджується довідкою ОК-5. Отже, не внесення цього періоду роботи до дублікату трудової книжки не тягне за собою недійсність цього дублікату.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначено, що управлінням прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії.
Період роботи позивача з 21.08.1987 року по 18.12.1997 року не зараховано до страхового стажу, оскільки дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 видано 14.04.2004 року підприємством, на якому позивач працював з 21.08.1987 року по 04.10.1995 рік.
Враховуючи вищевикладене, страховий стаж позивача склав 15 років 5 місяців 28
днів, страховий стаж із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці - відсутній.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
09.11.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
12.11.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 052530002924 про відмову позивачу в призначенні пенсії відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці.
З оскаржуваного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 15 років 05 місяців 28 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано період роботи: протягом серпня 1987 року по грудень 1997 року згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_2 , який не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки дублікат видано 14.04.2004 року. Згідно з записами трудової книжки на 14.04.2004 року, останнє місце роботи позивача - ДВАТ «Шахта ім. 60 річчя Радянської України», а згідно з реєстром індивідуальних відомостей про застраховану особу заявник по грудень 2003 року працював на «Донецькому тарному заводі».
Довідок уточнюючих особливий характер роботи, передбачених Порядком №637, заявником не надано, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про особливо важкі умови праці.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно відмови в призначені пенсії позивачу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 мають чоловіки, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, зазначеним Порядком передбачено тільки у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, підтвердження саме спеціального трудового стажу також уточнюючою довідкою.
Професії (посади) позивача, за якими він працював у спірні періоди, відносяться до Списку №1.
Матеріали справи свідчать, що відповідний спеціальний (пільговий) стаж роботи позивача за Списком № 1 у спірні періоди з підтверджується записами в трудовій книжці.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 . Серія НОМЕР_2 в період з 21.08.1987 року по 04.10.1995 року позивач працював на шахтоуправлінні «Червона Зірка» в якості учня гірничого робітника підземного з повним робочим днем в шахті; з 04.11.1995 року по 18.12.1997 року на ДВАТ «Шахта ім. 60-річчя Радянської України» в якості гірничого робітника підземного 3 розряду з повним робочим днем в шахті.
Всі записи в трудовій книжці позивача про періоди роботи у вищезазначених підприємствах виконані роботодавцями у відповідності до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і не містять неточних або неправильних записів чи будь-яких виправлень.
Суд вважає доводи відповідача щодо не зарахування до трудового стажу позивача спірних періодів роботи з таких підстав, як дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 видано 14.04.2004 року підприємством, на якому позивач працював з 21.08.1987 року по 04.10.1995 рік безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Суд звертає увагу на те, що порядок ведення трудових книжок працівників регламентує Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пункту 1.3 Інструкції при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.
Пунктом 2.2 Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Розділом 5 Інструкції визначено порядок оформлення дублікатів трудових книжок працівникам.
Так, згідно з пунктом 5.1 Інструкції особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Відповідно до пункту 5.2 Інструкції дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Пунктом 5.3 Інструкції якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів вбачається, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Згідно з пунктом 5.5 Інструкції якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена і т.інш.), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї).
При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис "Замість видано дублікат", а книжка повертається її власнику. При працевлаштуванні на нове місце роботи працівник зобов'язаний пред'явити дублікат трудової книжки.
З огляду на зміст вищевказаних положень Інструкції, перевірку наявності первинних документів для внесення записів про роботу у період до дати оформлення дубліката трудової книжки та належність оформлення таких документів здійснює підприємство за останнім місцем роботи працівника, яке оформлює дублікат трудової книжки. Наявність чи відсутність належно оформлених документів впливає на повноту записів про стаж роботи по окремих періодах роботи. Інструкція не містить будь-яких положень щодо здійснення такої перевірки іншими особами, відмінними від підприємства, яке оформлює дублікат трудової книжки.
В даному випадку дублікат трудової книжки ОСОБА_1 оформлений відповідно до вимог Інструкції, оскільки дублікат містить інформацію стосовно дати прийняття на роботу, найменування підприємства, де працювала позивач, посади, на яку було прийнято позивача, а також зазначено на підставі яких наказів позивач прийнятий на роботу та звільнений.
Таким чином, за наявності у позивача основного документу, що підтверджує стаж роботи та відповідного запису у ній, відсутні підстави та необхідність у підтвердженні стажу роботи позивача відповідно до Постанови КМУ № 637.
Щодо відсутності в трудовій книжці періоду роботи позивача на Донецькому тарному заводі, суд зазначає, що відповідний період робот на цьому підприємстві вказано в індивідуальній відомості про застраховану особу, що підтверджено довідкою Форми ОК-5.
Крім того, в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії №052530002924 від 12.11.2021 року вказано про не надання позивачем довідок, уточнюючих особливий характер роботи, передбачених Порядком №637, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про особливо важкі умови праці.
Відповідно до п. 3 ст. 44 Закону України №1058 та п. 4.2 Порядку №22-1 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Частиною 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зауважує, що підприємства шахтоуправління «Червона Зірка» та ДВАТ «Шахта ім. 60-річчя Радянської України» періоди роботи, в яких не зараховані до стажу позивача УПФУ знаходяться непідконтрольній українській владі території.
Враховуючи відсутність на теперішній час контролю української влади над певною територією та неможливість отримати інших письмових доказів, суд вважає можливим прийняти документи надані позивачем до уваги. Оскільки позивач на законодавчих підставах набув право на пенсійне забезпечення, і ситуація, що склалась, не повинна мати наслідків дискримінації позивача у соціальних гарантіях.
Є вочевидь зрозумілим, що надання довідок, виправлення недоліків у наданих документах та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки документи знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії. Отже, вимога відповідача про надання довідок встановленого зразку завідомо є такою, що об'єктивно не може бути виконана позивачем, цю вимогу виконати неможливо, у зв'язку з чим суд вважає дії відповідачів явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому їх не можна вважати вчиненими обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідачами не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити пільговий стаж позивача, залишилися на тимчасово непідконтрольній території і, навіть будучі наданими на вимогу позивача або відповідачів, за законом будуть вважатися недійсними та такими, що не створюють правових наслідків.
Враховуючи, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 052530002924 від 12.112021 року про відмову позивачу в призначенні пенсії ухвалене всупереч зазначеним вище положенням та порушує право позивача на отримання належної пенсії, суд визнає його неправомірним та скасовує.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2021 року про призначення пенсії за віком, згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнано судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково із обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою суду від 04.02.2022 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 4 Закону України “Про судовий збір” передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 2481 грн.
Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 04.02.2022 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судового збору у розмірі 992,40 грн. на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 139, 242, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ: 13844159, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 052530002924 від 12.11.2021 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2021 року про призначення пенсії за віком, згідно норм пенсійного законодавства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ: 13844159, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш