Справа № 640/21144/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
25 серпня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 22.03.2021 № 2600-0303-8/48291 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 № 2663-ІІІ);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання на денному відділенні юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (ЄДРПОУ 42098368) призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (в редакції Закону №2663-111 від 12.07.2001), виходячи з розміру 90 відсотків від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Офісу Генерального прокурора № 21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та № 21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)», починаючи з 11.03.2021 без обмеження її максимальним розміром.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2022 року адміністративний позов було задоволено:
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.03.2021 № 26224000968 та рішення, викладене у листі від 22.03.2021 № 2600-0303-8/48291, про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання на денному відділенні юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001), виходячи з розміру 90 відсотків від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Офісу Генерального прокурора № 21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та № 21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)», починаючи з 11.03.2021 без обмеження її максимальним розміром.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснені порушення процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що виходячи з дії законів в часі, на спірні правовідносини має поширюватися дія Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а не положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-XII, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії. Апелянт наголошує на тому, що відповідно до наданих позивачем документів вбачається, що у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року позивач не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 05.08.1992 по 30.06.1997 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство» на денній формі навчання, що підтверджується дипломом спеціаліста з відзнакою серії НОМЕР_1 , реєстраційний № НОМЕР_2 .
З 02.07.1996 позивач працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України, а саме:
з 02.07.1996 - стажиста в прокуратурі Полтавського району. Звільнений з посади 30.08.1996 на підставі ст. 38 КЗпП України;
з 14.04.1997 призначений слідчим прокуратури Бородянського району Київської області - стажистом;
з 17.11.1997 призначений слідчим прокуратури Бородянського району Київської області;
з 03.11.1999 - заступником прокурора Бородянського району Київської області;
з 23.03.2001 - начальником відділу нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх прокуратури Київської області;
з 08.06.2001 - прокурором Згурівського району Київської області;
з 25.02.2004 - начальником управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Київської області;
з 23.11.2004 - начальником відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Управління нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті прокуратури міста Києва;
з 11.03.2005 - начальником управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури міста Києва;
з 26.06.2005 - начальником організаційно-контрольного відділу прокуратури міста Києва;
з 10.11.2005 - начальником управління представництва інтересів громадян та держави в суді прокуратури міста Києва;
з 20.12.2005 - начальником управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури міста Києва;
з 04.04.2008 - начальником відділу участі прокурорів у цивільному судочинстві управління представництва інтересів громадян і держави у Верховному Суді України та вищих спеціалізованих судах Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури м. Києва;
з 24.06.2010 - першим заступником прокурора Миколаївської області;
з 22.03.2011 - заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави - начальником управління захисту прав і свобод громадян Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури Миколаївської області;
з 30.08.2011 - заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генеральної прокуратури України;
з 12.09.2012 - начальником відділу нагляду за додержанням прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом Управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України;
з 29.03.2013 - заступником начальника Головного управління захисту прав і свобод дітей - начальником управління нагляду за додержанням прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом Генеральної прокуратури України;
з 28.03.2014 - першим заступником прокурора Черкаської області в порядку переведення з Генеральної прокуратури України;
з 24.07.2014 - начальником управління нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань Головного управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Генеральної прокуратури України в порядку переведення з прокуратури Черкаської області;
з 30.08.2014 - призначений начальником управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора від 14.10.2014 №2437ц позивача звільнено з посади начальника управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
11.03.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії відповідно до вимог ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, з урахуванням наявного стажу роботи за вислугу років 20 років 1 місяць 14 днів, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів 17 років 8 місяців 1 день, з розрахунку 90% від суми складових заробітної плати, зазначених в довідках Офісу Генерального прокурора № 21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати/грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років)» та №21-87зп від 09.02.2021 «Про складові заробітної плати (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією)» та забезпечення виплати призначеної пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 22.03.2021 № 2600-0303-8/48291 та у рішенні від 16.03.2021 № 26224000968 у зв'язку з відсутністю необхідного стажу за вислугою років, передбаченого статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, у призначенні пенсії відмовлено.
Пенсійним органом відповідно до наданих документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом, довідки від 09.02.2021 №21-87) визначено страховий стаж у розмірі 23 роки 4 місяці 2 дні, стаж роботи за вислугу років на посадах прокурорів складає 17 років 8 місяців 1 день.
Навчання з 01.09.1992 по 30.06.1997 року згідно диплому ЛК ВЕ № 001273 в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого потребує підтвердження довідкою, оскільки в цей період позивач працював на посадах які зараховано до стажу за вислугою років, а період половини навчання можливо врахувати, якщо воно було денної форми.
Таким чином, відповідач відмовив у призначенні пенсії з огляду на відсутність стажу за вислугою років.
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років. Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що застосування до позивача положень ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, якою збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ є звуженням прав позивача.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Спірним питанням у справі, яке підлягає з'ясуванню, є протиправність (правомірність) відмови відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-XII.
На час звернення позивача за призначенням пенсії був чинним Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
В свою чергу, ст. 86 Закону № 1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Як вбачається з матеріалів справи, загальний трудовий стаж позивача станом на час звернення до пенсійного органу становить 23 роки 4 місяці 2 дні, із них на прокурорських посадах - 17 років 8 місяців 1 день.
Слід зазначити, що виходячи із дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону № 1697-VII, а не положення ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.
З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.
Разом з тим, колегія суддів з такими доводами позивача не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12 липня 2001 року) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону № 3668 від 08 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того, чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.
Таким чином, враховуючи положення ст.ст. 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
За встановлених у цій справі обставин, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 01 жовтня 2011 року не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у вказаній вище редакції).
Оскільки позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України, на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 211/5697/16-а (2а/211/149/16), від 10 травня 2018 року у справі № 358/1830/16-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 265/3516/17, від 04 грудня 2019 року у справі №747/559/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 310/7064/16-а.
Щодо посилань позивача на те, що він мав обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у рішенні «Великода проти України» (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що в період дії ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
З огляду встановлені під час розгляду справи обставини та враховуючи нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років за заявою від 11 березня 2021 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року) та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за поданою заявою, здійснені у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в вказаній частині.
Щодо позовної заяви про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання на денному відділенні юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, колегія суддів, зазначає наступне.
Як було встановлено судом, позивач з 05.08.1992 по 30.06.1997 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство» на денній формі навчання, що підтверджується дипломом спеціаліста з відзнакою.
Як вбачається з архівної довідки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 21.05.2021 № К-188/176 позивача наказом № 126-С від 05.08.1992 був зарахований студентом 1-го курсу денного факультету № 1 (слідчо-прокурорський) Української юридичної академії на денну форму навчання.
У трудовій книжці наявний запис № 2 від 14.04.1997 про призначення позивача на посаду стажиста слідчого прокуратури Бородянського району Прокуратури Київської області.
Таким чином, ще під час навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого позивач почав роботу в органах прокуратури (14.04.1997), а відтак у позивача не було переривання загального стажу роботи.
Окрім того, судом встановлено, що навчання позивача в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого надало йому роботу за спеціальністю в органах прокуратури.
Разом з тим, позивачу не було зараховано до вислуги років, що дає право на пенсію, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, що вбачається з розрахунку від 13.09.2021, наявного у пенсійної справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що до вислуги років позивача має бути зарахована половина строку навчання позивача з 05.08.1992 по 30.06.1997 на денній формі за врахуванням періодів роботи стажистом в прокуратурі Полтавського району з 02.07.1996 по 30.08.1996 та роботи стажистом слідчого прокуратури Бородянського району Прокуратури Київської області з 14.04.1997 по 30.06.1997 - день закінчення навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, що були враховані до вислуги років на посадах прокурора.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242 - 244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2022року скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання на денному відділенні юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Л.В. Бєлова