Номер провадження 22-ц/821/741/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/520/21 Категорія: 304040000 Скляренко В. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
23 серпня 2022 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Попова М.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Базалицький Роман Валерійович;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»;
представник відповідача - адвокат Добринь Ярослав Олексійович;
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ТОВ «Автокредит Плюс» - адвокат Добринь Ярослав Олексійович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Ярослава Олексійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 16 лютого 2017 року між нею та ТОВ «Автокредит Плюс» був підписаний Договір про приєднання до публічного договору № АВ00А!00000038 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті Компанії. За цим Договором Лізингодавець передає Лізингоодержувачу в лізинг - автомобіль згідно Специфікації, викладеної у Додатку № 1, строк лізингу 60 місяців.
Зазначала, що згідно з п. 14.1.7 договору, після прийняття Лізингодавцем позитивного рішення про надання фінансового лізингу, Лізингоодержувач вносить аванс у розмірі 23 250 грн. і згідно з п. 14.3 договору, щомісячно в період сплати Лізингоодержувач сплачує щомісячний платіж в розмірі 4 885 грн. 83 коп. та відшкодовує Лізингодавцю всі витрати Лізингодавця, що пов'язанні з виконанням договору, та які виникли у Лізингодавця протягом місяця, якому передує поточний місяць.
На виконання умов договору відповідач ТОВ «Автокредит Плюс» 31 березня 2017 року передав позивачу ОСОБА_1 автомобіль Renault Megane, vin НОМЕР_1 номер НОМЕР_2 , 2005 року випуску, згідно з Додатком № 1 до Договору. Позивач, розраховуючи на настання юридичних наслідків щодо отримання предмета лізингу у власність, сплачувала внески за договором фінансового лізингу. Кошти за договором вона вносила на вказаний у договорі рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент Банк». Сума виплачених позивачкою коштів ТОВ «Автокредит Плюс» становить 227 403 грн.
У грудні 2018 року через подання відповідачем предмету лізингу у розшук, у позивача було вилучено вказаний вище автомобіль поліцією, але, при цьому, вона продовжувала вносити плату за договором фінансового лізингу протягом 2019 - 2020 років (останній платіж - 25 жовтня 2020 року) та очікувала набути автомобіль у свою власність. Однак у грудні 2020 року вона дізналась про те, що ще у квітні 2020 року відповідачем договір фінансового лізингу №АВ00А!00000038 від 16 лютого 2017 року був розірваний в односторонньому порядку.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та отримавши при цьому відповідну юридичну консультацію адвоката, позивач вважає, що використавши несправедливі пункти публічного договору №АВ00А!00000038 від 16 лютого 2017 року, а саме: п.3.11., п. 6.3.6., п. 8.2.2., п. 8.2.3., п. 8.2.4., п. 9.4. - 9.7., п. 9.9. - 9.10., п. 10.3., п. 12.2., відповідач вилучив у неї предмет лізингу та в подальшому розірвав договір фінансового лізингу в односторонньому порядку, при цьому, не повідомивши про це Лізингоодержувача - позивача ОСОБА_1 , яка продовжувала здійснювати оплату по договору протягом 2019-2020 років, і через вилучення предмету лізингу остання не мала можливості користуватись автомобілем.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним укладений між нею та ТОВ «Автокредит Плюс» договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі 227 403 грн., а також, понесені нею судові витрати.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено.
Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду ОСОБА_1 із вказаним позовом.
Визнано недійсним публічний договір фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16 лютого 2017 року з додатками, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс».
Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 249 526 грн. 69 коп. та судовий збір на користь держави в розмірі 2495,26 грн.
Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідно до закону укладений між сторонами правочин є нікчемним та, оскільки протягом усього часу виконання позивачем нікчемного правочину ТОВ «Автокредит Плюс» отримувало від неї лізингові платежі, користувалось ними і розпоряджалось цими коштами, у Товариства виникло зобов'язання зі збереження майна без достатньої правової підстави, тому отримана відповідачем сума коштів повинна бути повернута позивачу як застосування наслідків нікчемності правочину.
Суд також прийшов до переконання про наявність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом, оскільки позивач вносила оплату за оспорюваним договором до 25 жовтня 2020 року, навіть після того, як автомобіль був у неї вилучений, і лише після звернення в грудні 2020 року до адвоката за правничою допомогою, їй стало відомо про порушення її прав як лізингоодержувача.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Автокредит Плюс» - адвокат Добринь Ярослав Олексійович подав апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року і ухвалити нове рішення, яким застосувати пропуск строків позовної давності та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним у повному обсязі.
В апеляційній скарзі вказує, що у позивача, як зацікавленої сторони, право на позов виникло одразу після укладення правочину 16 лютого 2017 року, однак, за захистом свого порушеного права сторона звернулась 18 січня 2021 року, тобто після спливу строку звернення до суду.
Вважає, що позивачем не зазначено жодної поважної та непереборної причини пропуску строків позовної давності, а тому у суду не було підстав для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності.
Зазначає, що оскільки договір лізингу є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Із посиланням на практику Верховного Суду вважає, що судом першої інстанції не враховано, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (параграф 1 глави 58 ЦК України), а не інші параграфи цієї глави, зокрема, параграф 5 щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору лізингу.
Представник позивача - адвокат Базалицький Роман Валерійович подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважаючи апеляційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» не обґрунтованою, просить її відхилити, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року залишити без змін.
Заслухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзив на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2017 року між сторонами ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» був укладений публічний договір про надання фінансового лізингу № АВ00А!00000038 шляхом підписання позивачкою ОСОБА_1 заяви про приєднання до публічного договору, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua (т. 1 а.с. 7).
Відповідно до пунктів 14.1.1, 14.1.2, 14.1.4., 14.1.7., 14.3 договору лізингоодержувач отримує предмет лізингу, а саме: автомобіль згідно специфікації, викладеної в Додатку № 1, на 60 місяців з моменту підписання Додатку 2 (Графік лізингових платежів), вносить аванс у розмірі 23 250 грн. та здійснює подальші щомісячні платежі у розмірі 4 885 грн. 83 коп. у період з 02 по 06 число кожного місяця на кредитну картку, емітовану ПАТ «Акцент-Банк»; сплату суми авансового платежу та суми, що підлягає виплаті в разі дострокового розірвання договору, Лізингоодержувач здійснює на транзитний рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент-Банк», для подальшого зарахування на рахунок ТОВ «Автокредит Плюс».
Згідно з додатком № 1 до Договору, який водночас є специфікацією та актом приймання-передачі, позивачу був переданий на умовах лізингу легковий автомобіль марки Renault Megane, vin НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, вартістю 155 000 грн., разом із свідоцтвом про його реєстрацію, ключем та датчиком GPS (т. 1 а.с. 8).
Додатком № 2 до договору лізингу сторонами був визначений графік щомісячних платежів, починаючи з 31 березня 2017 року по 30 березня 2022 року та його складові, а саме: відшкодування вартості предмета лізингу; відсотки за користування предметом лізингу (що складає 24% річних); комісія за проведення щомісячного моніторингу предмета лізингу; відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу (т. 1 а.с. 9 том 1).
Позивач ОСОБА_1 користувалася предметом лізингу - автомобілем марки Renault Megane, vin НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, який належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс», та який в подальшому, за ініціативою відповідача був вилучений у позивачки 30 грудня 2018 року співробітниками поліції. Факт вилучення підтверджується Довідкою № 22.06.21-02-1 за підписом директора ТОВ «Автокредит Плюс» (т. 1 а.с. 150).
Відповідно до виписки, наданої відповідачем на запит представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 по особовому рахунку позивачки ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2017 року по 23 червня 2021 року, як лізингоодержувачем, на рахунок лізингу № НОМЕР_3 у ПАТ «Акцент-Банк» було сплачено 249 526 грн. 69 коп. (т. 1 а.с. 151).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між сторонами договір є нікчемним.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на відповідних нормах закону з урахуванням правових позицій Верховного Суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Така позиція викладена, зокрема, у постановах: Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 405/6039/15, від 20 лютого 2019 року у справі № 756/13133/15-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 750/1163/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 201/270/19.
Посилання в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду про те, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (параграф 1 глави 58 ЦК України), а не інші параграфи цієї глави, зокрема, параграф 5 щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору лізингу, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені скаржником постанови Верховного Суду стосуються інших правовідносин.
Отже оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що при укладенні оспорюваного договору фінансового лізингу недодержано вимоги статті 799 ЦК України щодо обов'язкового нотаріального посвідчення, судом зроблено правильний висновок, що такий договір є нікчемним.
Водночас, правильно встановивши нікчемність укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність визнання його недійсним та задовольнив позовні вимоги в цій частині, оскільки такий спосіб захисту порушених прав позивача не є ефективним.
Так, оспорюваний договір є в цілому нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим визнання судом першої інстанції договору фінансового лізингу недійсним, тому слід виключити вказаний абзац із резолютивної частини рішення суду.
Встановивши, що вказаний договір є нікчемним, місцевий суд на підставі статті 216 ЦК України правильно застосував до нього наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів, сплачених на виконання нікчемного договору у сумі 249 526 грн. 69 коп.
Колегія суддів погоджується із висновком суду, що у зв'язку із нікчемністю укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, посилання ТОВ «Автокредит Плюс» на обов'язок сплати позивачем ОСОБА_1 плати за фактичний час користування об'єктом лізингу з моменту укладення договору і до моменту повернення транспортного засобу, передбачений умовами нікчемного договору, є безпідставним.
Доводи скаржника про те, що позивачем не зазначено жодної поважної та непереборної причини пропуску строку позовної давності, а тому у суду не було підстав для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності, колегія суддів відхиляє та вважає правильними висновки місцевого суду щодо поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду. Також колегія суддів враховує, що позивач сплачувала кошти за нікчемним правочином навіть після вилучення у неї автомобіля, що свідчить про її добросовісність. Разом з тим дії відповідача ТОВ «Автокредит Плюс» щодо укладення нікчемного правочину, вилучення автомобіля переданого у лізинг позивачу, одностороннього розірвання договору лізингу та при цьому продовження отримання коштів від позивача за розірваним договором, не можна вважати добросовісними.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим, постановленим при повному з'ясуванні обставин справи, однак, із помилковим зазначенням у резолютивній частині рішення визнання оскаржуваного договору недійсним, а тому в цій частині рішення суду слід змінити.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин,колегія суддів апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Ярослава Олексійовича задовольняє частково; рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року змінює в частині повного задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ; позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольняє частково; виключає частину третю резолютивної частини рішення щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16 лютого 2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_1 та Товарситвом з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс». В решті частини рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - адвоката Добринь Ярослава Олексійовича задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2022 року змінити в частині повного задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів задовольнити частково.
Виключити частину третю резолютивної частини рішення щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № АВ00А!00000038 від 16 лютого 2017 року з додатками, укладеного між ОСОБА_1 та Товарситвом з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс».
В решті частини рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді
Повний текст постанови складений 25 серпня 2022 року