Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 серпня 2022 р. Справа № 520/9314/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якому просить суд:
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18 918,00 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 травня 2021 року по день фактичного розрахунку;
- рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18 918,00 грн. - звернути до негайного виконання;
- у випадку встановлення обґрунтованості позовних вимог позивача, вийти за межі позовних вимог у зв'язку з тим, що це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області та в порядку ч. 2 ст. 9 КАС України припинити дію Наказу Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 року за № 01-06/07 на травень 2021 року, починаючи з 01.05.2021 року, в частині судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 ;
- у випадку постановлення рішення не на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області, зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення з урахуванням порядку виконання судових рішень, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Харківській області протиправно не виплачено ОСОБА_1 частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18 918,00 грн. В свою чергу, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача та повинно вирішуватися у встановленому законодавством порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Крім того, вказана сума підлягає індексації, починаючи з 01 травня 2021 року по день фактичного розрахунку. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 15.07.2021 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми в порядку статті 162 КАС України без виклику сторін в судове засідання.
Також, ухвалою суду від 15.07.2021 року зупинено провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми - до набрання законної сили рішенням суду по адміністративній справі №520/3411/21.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 по цій справі № 520/9314/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суми повернуто скаржнику.
Ухвалою суду від 21.07.2022 року поновлено провадження по справі.
Ухвалою суду про відкриття спрощеного провадження запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача надано до суду відзив на позов (а.с. 66 - 77), в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Позивач надав до суду відповідь на відзив (а.с. 78 - 89), в якій підтримав свою правову позицію, викладену у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Також, позивач надав до суду пояснення по справі (а.с. 90 - 92).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Так, Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2500-IX від 15.08.2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 21 листопада 2022 року.
Також, розпорядженням начальника Харківської ОВА від 19.08.2022 року за № 131-В, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 запроваджено з 23.08.2022 року по 25.08.2022 року комендантську годину з 19:00 год. 23.08.2022 року по 07:00 год. 25.08.2022 року.
Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 р. ведуться активні бойові дії, суд ухвалює рішення по справі за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області Указом Президента України від 23.01.2012 за №29.
До 01 січня 2021 року позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", підставою якої окрім законодавчих приписів слугував наказ голови Коломацького районного суду Харківської області.
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за № 01-06/07 з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.), було припинено виплату відповідних доплат починаючи з 01.01.2021, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 . При цьому, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.), було фактично використано у якості обов'язкової судової преюдиції, у тому числі і до осіб, які не були залучені до участі у справі № 120/5210/20-а.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а (головуючий суддя Слободонюк М.В.) за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області до Вінницького міського суду Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано наказ Вінницького міського суду Вінницької області "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_2 " від 20 липня 2020 року № 69-к.
За обставинами розглянутої справи, «....встановивши своїм наказом №69-к від 20.07.2020 судді ОСОБА_2 щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, до моменту складання ОСОБА_2 присяги судді, помилково не прийняв до уваги положення частини 10 статті 135 Закону №1402-VIII, яка не надавала судді ОСОБА_2 права на отримання доплат до посадового окладу...».
Таким чином, Наказ Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за № 01-06/07, яким було припинено виплату відповідних доплат починаючи з 01.01.2021, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 , ґрунтується на відсутності повноважень судді, який склав відповідну присягу, був постановлений з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, підставою ухвалення якого слугувала саме відсутність присяги судді.
Позивач зазначив, що оскільки існування єдиної підстави, за якої було припинено виплату йому частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за листопад 2021 року, припинено, то підлягає стягненню з відповідача невиплачена суддівська винагорода у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків за травень 2021 року, а тому звернувся з даним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII та у п. 4.1. рішення Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності судців є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин, (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме:
- частини 1 статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини 8 статті 56, частин 1, 2 статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини 3 статті 82, частин 6, 7 статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ у редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, гак і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VІ у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
За змістом положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ у редакції Закону №192-VIII суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" згідно частини першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 неконституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.
Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід'ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов'язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VІ у редакції Закону №192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402-VІІІ.
Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402-VІІІ нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VІІІ у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIІІ суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Таким чином, суд вказує, що позивач права на отримання доплат до посадового окладу не втратив, тим паче притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.
На думку суду, підхід відповідача до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.
Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення, питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
З огляду на вказане, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а ухвалення начальником Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області Наказу "Про припинення виплати доплат" від 25.01.2021 року за № 01-06/07, суперечить вимогам ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виходить за межі компетенції відповідної службової особи.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Суд зазначає, що ухвалою суду від 15.07.2021 року по цій справі зупинено провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми - до набрання законної сили рішенням суду по адміністративній справі №520/3411/21.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року по справі №520/3411/21, що залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 року, скасовано наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 25 січня 2021 року №01-06/07 про припинення з 01 січня 2021 року виплати доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, яким позивачу було припинено виплату відповідних доплат починаючи з 01.01.2021 року.
Рішення набрало законної сили 23.12.2021 року.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд вказує, що підпунктом 24.4. «а» Розділу XII Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що розмір посадового окладу судді становить з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - з 1 січня - 2102 гривні; для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Як свідчать фактичні обставини, з 1 січня 2021 року базовою розрахунковою величиною для визначення посадового окладу суддів, є прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2020 року (2102 гривні), замість 2270 гривень для 01 січня 2021 року, що у свою чергу зменшило гарантії суддівської незалежності.
Таким чином, розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з урахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а саме: 63060 грн.
У відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років для судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 складає 18 918,00 грн.
Судом встановлено, що позивачу за грудень 2021 рік не здійснено виплату щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років, яка складає 18 918,00 гривень.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що рішенням Ради суддів України № 35 від 03.09.2021 визнано право на отримання доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії;оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
За таких підстав, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18 918,00 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку.
Вищевикладене відповідає положенням Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, суд звертає рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення невиплаченої частини суддівської винагороди за один місяць.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат, позивачем до суду не надано.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за даним позовом шляхом надання відповідачем у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, адреса: майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050) про стягнення суми - задовольнити.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18918 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 00 коп. та підлягає індексації, починаючи з 01 листопада 2021 року по день фактичного розрахунку.
Рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплаченої частини суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за травень 2021 року, що складає 18918 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот вісімнадцять) грн. 00 коп. - звернути до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.