печерський районний суд міста києва
Справа № 757/6725/21-ц
18 серпня 2022 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі Ємець Д.О.,
за участю представника позивача - Зарубіної Т.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса -32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «ІЦорса 32» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з останнього 91417,61 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, 75806,20 - інфляційних втрат, 13971,04 грн. - 3% річних, а всього - 181194,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом спірного періоду позивач надає житлово-комунальні послуги в будинку АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_2 знаходиться у вказаному будинку та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності від 06 липня 2006, з яким позивач 01.08.2006 року уклав договір № 87-В про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території. У зв'язку з тим, що власник квартири ОСОБА_1 не виконував обов'язки із своєчасної оплати послуг, які надає позивач, утворилася заборгованість, що і послугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 25.02.2021 року розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
14.05.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову внаслідок його безпідставності та одночасно просив застосувати строки позовної давності.
28.07.2021 до суду надійшли заперечення позивача на відповідь на відзив, в якому останній вказав на безпідставність доводів викладених у відзиві та просив позовні вимоги задовольнити.
02.12.2021 до суду надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог.
02.12.2021 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких останній підтримав заяву про застосування строку позовної давності та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив застосувати строки позовної давності.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, які були досліджені судом, за наявності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із ч. 1ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
01 серпня 2006 року між ТОВ «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» та ОСОБА_1 укладено договір №87-В про надання комунальних послуг та участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території.
Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує.
Відповідно до положення статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до п. 5, 6, 13 ст. ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов'язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором. Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов'язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Так, в статті 3 вказаного договору зазначено, що вартість послуг, надання яких входить до договірних зобов'язань виконавця, розраховується щомісяця згідно даних фактичного споживання, наданих за договором послуг та діючого кошторису цін (тарифів), розрахункової частки участі власника у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території, які наведені в Додатку №1 до договору. Зміни в ціні послуг за договором, спричинені законодавчим переглядом тарифів та цін, підлягають відображенню в Додатку №1 до договору.
Окрім того, пункт 3.1 Договору №87-В від 01.09.2006 р. зобов'язує власника та мешканців оплачувати отримані послуги, які зазначені в рахунках, у термін до 15 числа місяця, наступного за звітним (розрахунковим) в порядку, встановленому Договором, а п. 3.2 визначає вартість таких послуг, яка розраховується щомісяця на підставі діючого кошторису цін (тарифів) які наведені у Додатку №1 до Договору
Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивач при визначенні вартості послуг використовував тарифи, які не затвердженні сторонами в порядку, передбаченому ст. 8 договору, шляхом підписання додаткових угод до договору.
Крім того, п. 3.3 Договору № 87-В від 01.09.2006 р. передбачено, що зміни в ціні послуг за договором, спричинені законодавчим переглядом тарифів та цін, підлягають відображенню в Додатку №1 до договору, що скалатає невід'ємну частину Договору. Тобто, договором не передбачена можливість односторонньої зміни вартості послуг, що має місце з боку позивача.
Також, при досліджені матеріалів справи встановлено, що відсутні чіткі розрахунки заборгованості згідно з переліком наданих житлово - комунальних послу із зазначенням вартості по кожній з них, визначений відповідно до вимог укладеного між позивачем та відповідачем договору та відображеному, відповідно до ст. 3 договору, у додатку №1 до нього.
Окрім цього, відповідач просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог.
Відповідно до ч.4 ст.267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «Юкос проти Росії», пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, до суду із позовом про стягнення коштів позивач звернувся 05.02.2021 р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому надійшла позовна заява.
Нормами цивільного законодавства, а саме 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.
Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується стягнення коштів, про що, як свідчать матеріали справи, позивач дізнався у 2016 р.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Матеріали справи не містять обставин, які б свідчили про зупинення, перерив або про наявність підстав для поновлення строку позовної давності, клопотань щодо поновлення строку звернення до суду позивач також суду не заявляв, враховуючи, що позивачем не надано чітких розрахунків заборгованості, згідно з переліком наданих житлово - комунальних послуг, із зазначенням вартості по кожній з них, визначений відповідно до вимог укладеного між позивачем та відповідачем договору та відображеному, відповідно до ст. 3 договору, у додатку №1 до нього.
Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ст.266, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За таких обставин, частина позовних вимог вимога про стягнення коштів, а саме з 01.08.2006 до 05.02.2018, заявлені позивачем з пропуском строку позовної давності.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Разом з тим, доказів які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, досліджених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то, згідно із ст. 141 ЦПК України, на судові витрати позивача, пов'язані із судовою справою, не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 13, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 1-16, 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280-282, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса -32» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.Г. Ільєва