23 серпня 2022 року
м. Київ
справа №480/1117/19
адміністративне провадження №К/990/20422/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №480/1117/19 за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про стягнення невиплаченої заробітної плати,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач), в якому просила стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) невиплачену заробітну плату за період роботи з 18 жовтня 2018 року по 04 березня 2019 року, а саме:
- різницю між посадовими окладами за період з 01 січня 2019 року по 04 березня 2019 року у розмірі 614,04 гривень;
- надбавку за вислугу років за період з 18 жовтня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі 12 295,07 гривень;
- надбавку за інтенсивність праці за період з 18 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 2624,75 гривень;
- надбавку за ранг державного службовця за період з 18 жовтня 2018 року по 04 березня 2019 року у розмірі 2000 гривень.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону України "Про державну службу" та статті 116 Кодексу законів про працю України.
Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Тобто, для відкриття касаційного провадження на підставі цього пункту зазначення лише норми права щодо якої, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду є недостатнім. Необхідною умовою є те, що саме на застосуванні такої норми суди попередніх інстанцій мають ґрунтувати свої рішення й скаржник має належним чином обґрунтувати неправильне її застосування.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди виходили з того, що у справі № 480/3995/18 під час стягнення за час вимушеного прогулу, середній заробіток було обраховано, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), з урахуванням посадового окладу та всіх доплат та надбавок, які отримувала позивач за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням (17 жовтня 2018 року), тобто порушене право позивача в частині оплати праці за вказаний період було відновлено у спосіб, визначений Кодексом законів про працю України та Порядком № 100.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачкою не оскаржено рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі № 480/3995/18 в частині розрахунку середнього заробітку та таких доказів не надано.
Оскільки стягнення заробітної плати за період з 18 жовтня 2018 року по 04 березня 2019 року є також фактично часом вимушеного прогулу, то на думку судів попередніх інстанцій у цій справі відсутні порушення відповідачем вимог норм статті 116 КЗпП України та статті 50 Закону України "Про оплату працю".
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що за правовою позицією Верховного Суду, сформульованою, зокрема, у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 761/36220/17, вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Верховний Суд у цій постанові підкреслив, що у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (зокрема, незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Нормами КЗпП України чітко розмежовано підстави стягнення "середнього заробітку за час вимушеного прогулу", який згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення "середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі", який за нормами статті 236 КЗпП України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року у справі № 480/3995/18 скасовано наказ ГТУЮ у Сумській області від 17 жовтня 2018 року № 1735/04 "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Ковпаківського районного у місті Суми відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області та стягнуто з ГТУЮ у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 22966,58 грн, а саме за період з 17 жовтня 2018 року по 26 лютого 2019 року. Тобто, у період, зокрема, з 18 жовтня 2018 року по 26 лютого 2019 року позивачка перебувала у вимушеному прогулі.
У касаційній скарзі скаржницею не наведено об'єктивних підстав, що спростовують такі висновки судів попередніх інстанцій, а доводи заявниці щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування статті 50 Закону України "Про державну службу" та статті 116 Кодексу законів про працю України є формальними і касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій у цій справі.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржниці в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року, 06 січня 2022 року, 07 лютого 2022 року, 14 квітня 2022 року, 14 липня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №480/1117/19 за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про стягнення невиплаченої заробітної плати - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду