Справа № 810/590/15
23 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року, суддя Смолій І.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві, за участю третьої особи - Київської міської організації профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказів, стягнення грошового забезпечення, поновлення на посаді,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київської міської організації Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114;
- визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення справи» від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114;
- поновити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року;
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2015 року по дату поновлення на службі.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийняття оскаржуваних наказів в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ на підставі п. 10 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VІ та п. 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з посади інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Голосіївського району.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 року №48 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114.
Визнано протиправним та скасовано Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м.Києві Терещука О.Д. від 30.01.2015 року №59 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення справи" від 16.09.2014 року №1682-VI та пунктів 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року №114.
Поновлено ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року.
Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві, на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року у розмірі 245811,50 грн (двісті сорок п'ять тисяч вісімсот одинадцять гривень 50 копійок).
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 30 січня 2015 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в місті Києві на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2891,90 (дві тисячі вісімсот дев'яносто одна гривня 90 копійок).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва в частині задоволених позовних вимог до МВС України та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Головне управління Міністерстви скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
22.08.2022 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою адвоката.
У задоволенні зазначеного клопотання судом апеляційної інстанції було відмовлено у зв'язку з відсутністю доказів поважності неявки в судове засідання позивача та його представника.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягаєть частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що з червня 2004 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України.
Наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с "По особовому складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та згідно з пунктами 62 "а", 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, зокрема, капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с "Щодо особового складу" відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" та підпункту "а" пункту 62 "та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, 30 січня 2015 року.
Не погоджуючи з оскаржуваними наказами про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі України «Про очищення влади» від 27.01.2015 року № 132-VIII (далі - Закон №132-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 № 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 № 743-VII.
Таким чином, обов'язковою умовою застосування заборони, передбачено Законом України "Про очищення влади", є факт перебування працівника на посаді у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення його у випадку, якщо він складав та/або своєю дією сприяв складенню, зокрема, протоколів про адміністративне правопорушення стосовно осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань", Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".
Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з квітня 2014 року по 30 січня 2015 року обіймав посаду інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
У наказі МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII.
Також, відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.
Отже, звільнення на підставі положень Закону України "Про очищення влади" передбачає обов'язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про протиправність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Окрім того, однією з підстав звільнення ОСОБА_1 в оскаржуваних наказах зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає наступне.
Пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Так, проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України "Про очищення влади", а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України "Про очищення влади".
При цьому як свідчать матеріали справи, що підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".
Проте, у зв'язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України "Про очищення влади", неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.
Закон України "Про очищення влади" передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за частиною першою статті 3 цього Закону.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачами до матеріалів справи не було надано доказів встановлення таких обставин під час звільнення позивача з посади інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головного управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Судом першої інстанцій встановлено, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» без проведення перевірки, передбаченої цим законом, тоді як Закон України «Про очищення влади» передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за частиною першою статті 3 цього Закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність звільнення позивача на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», оскільки відповідачем не було дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, а саме: не було проведено перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №820/1573/15 та від 17.07.2020 у справі №809/934/15, від 25.06.2020 у справі №813/937/15.
Так, Верховний Суд в своїх правових висновках зазначив, що суди не можуть надавати оцінку наявності (відсутності) підстав для застосування заборон, передбачених цим законом.
Така оцінка може бути надана лише, якщо наявність заборон буде встановлена відповідним державним органом в порядку Закону України «Про очищення влади», а саме у випадку наявності підстав, визначених частини другої статті 3 цього Закону, за наслідками перевірки, передбаченої цим законом.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що спірні накази про звільнення позивача, крім посилання на пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», містять також посилання на пункт 66 Положення № 114 як підставу звільнення.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки, оскільки при застосуванні Закону України «Про очищення влади» до особи застосовуються інші обмеження та відповідно наслідки, чим при звільненні за вчинення діяння, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (пункт 66 Положення № 114). Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.
Також, у пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (Закон "Про люстрацію") від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
Як зазначено в статті 1.2 Закону "Про люстрацію", "люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності".
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Тобто, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Водночас, під час розгляду справи, відповідачами ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, не надано доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України "Про очищення влади".
Так, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №817/3431/14 (адміністративне провадження №К/9901/1400/18) зазначено, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Отже, враховуючи недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд дійшов вірного, про визнання протиправим та скасування наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с.
Також є протиправним та підлягає скасуванню наказ ГУ МВС України м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідний від наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.
Щодо поновлення позивача на посаді, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, яка у відповідності до статей 2, 23, 31 Закону України "Про Національну поліцію України", зокрема виконує повноваження (завдання), що виконувались ДАІ МВС України.
Водночас, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у м. Києві та УДАІ МВС України в м. Києві не ліквідовані, а перебувають у стані припинення.
Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державного органу (установи, організації) з одночасним створенням іншого, який буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Тож, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було звільнено.
Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14.
Отже, враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 30 січня 2015 року №59 о/с про звільнення позивача з посади інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Голосіївського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві, суд першої інстанції дійшов вірного про поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби групи дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування Подільського району, підпорядкованого Головному управлінню МВС України в м. Києві з 30 січня 2015 року.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з положень ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аналіз положень п.24 Положення та ч.2 ст.235 КЗпП України дає підстави стверджувати, що за відсутності вини незаконно звільненої особи у тому, що розгляд справи про поновлення її на посаді триває понад один рік, стягненню підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У п.6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Матеріали справи свідчать, що позивача звільнено 30 січня 2015 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2014 року.
Згідно з довідки від 5 лютого 2015 року, виданої УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2014 року складає 3137,33 грн, за січень 2015 року - 2646,47 грн.
У відповідності до додатку до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік" кількість робочих днів у грудні 2014 року становить 23 дні, у січні 2015 року - 20 робочих дні.
Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 134,50 грн (5783,90 грн (сума заробітної плати за останні два місяці роботи)/43 дні (кількість робочих днів за останні два місяці (23+20)).
При цому, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, у даному випадку з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" суд встановив, що кількість робочих днів за період з 31 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року становить 230 день; у 2016 році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019 році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочих днів; у 2021році - 250 робочих днів, з січня по 8 лютого 2022 року - 24 дні. Загальна кількість днів вимушеного прогулу становить - 1754 робочих дня.
Таким чином, на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 235 913,00 грн (134,50 грн (середньоденна заробітна плата) *1754 (робочих дня) = 235 913,00 грн), тоді як судом першої інстанції помилково було стягнуто 245811,50 грн.
Окрім того, судом першої інстанції кошти було стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві, тоді як середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь позивача слід стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569).
Аналогічне стягнення з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569) повинно бути здійснено і щодо стягнення середнього заробітку за 1 місяць в частині негайного виконання судового рішення.
Згідно Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою кабінету міністрів України від 14 квітня 1997 року №341, Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.
Департамент Державтоінспекції МВС, управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, Центр безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем є юридичними особами, мають рахунки в установах Державного казначейства, печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
На даний час Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві перебуває в стані припинення, проте з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не знято.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору, що розглядається, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення середнього заробітку та в частині негайного виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 місяць з ухваленням в цій частині нового судового рішення наступного змісту:
«Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року у розмірі 235 913,00 грн (двісті тридцять п'ять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень 00 копійок)».
«Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1 місяць в розмірі 2891 грн 90 коп».
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ у м.Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині негайного виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за 1 місяць скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту:
«Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 січня 2015 року по 08 лютого 2022 року у розмірі 235 913,00 грн (двісті тридцять п'ять тисяч дев'ятсот тринадцять гривень 00 копійок), без відрахування податків та зборів».
«Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві (код ЄДРПОУ 24523569) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за 1 місяць в розмірі 2891 грн 90 коп».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 23 серпня 2022 року.