18 серпня 2022 рокум. Ужгород№ 260/1398/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судових засідань - Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
позивача - не з'явився;
представника позивача - Кріулін К.В.;
представника відповідача - не з'явився;
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пилипецької сільської ради (с. Пилипець, 75,с. Пилипець,Міжгірський район, Закарпатська область,90011, код ЄДРПОУ 04350843) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Пилипецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулась до Пилипецької сільської ради із заявою від 22.04.2021 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради для передачі у власність. До заяви були додані копія паспорту та довідки про присвоєння РНОКПП, копія витягу з ДЗК від 22.12.2020 року та копія проекту землеустрою виготовленого ТОВ "Експерт" від 13 жовтня 2020 року. 05.10.2021 року Пилипецькою сільською радою надіслано на адресу ОСОБА_2 лист від 04.10.2021 року № 617/02-06, з яким позивачем отримано копію рішення X сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 44 від 17.09.2021 року. Відповідно до змісту даного рішення, ОСОБА_2 відмовлено Пилипецькою сільською радою в затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, згідно кадастрової карти України та викопіювання із плану території с. Річка, урочище "Погарь" Міжгірського району Закарпатської області. Вважаючи дії Пилипецької сільської ради, які полягають у прийнятті рішення № 44 від 17.09.2021 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у ненаданні її у власність протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до рішення 16 сесії 7 скликання Річківської сільської ради від 16.07.2019 року № 08 сільська рада надала ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в с. Річка урочище «Погарь» орієнтовною площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства.
Також вирішено, що ОСОБА_1 необхідно звернутися до суб'єкта господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, згідно із Законом для розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Після погодження проекту у порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою подати до Річківської сільської ради для його затвердження та передачі земельної ділянки у власність.
На виконання цього рішення між позивачем та ТОВ «Експерт» укладено договір, на підставі якого виготовлено проект землеустрою. Даний проект погоджено Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, шо підтверджується Висновком про розгляд документації із землеустрою від 16.12.2020 № 23201/82-20. В подальшому, земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі за номером 2122486400:01:005:0061
22.04.2021 року позивач звернулася до Пилипецької сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради для передачі у власність. До заяви ОСОБА_2 були додані: копія паспорту та довідки про присвоєння РНОКПП, копія витягу з ДЗК від 22.12.2020 року, копія проекту землеустрою виготовленого ТОВ "Експерт" від 13 жовтня 2020 року.
05.10.2022 року Пилипецькою сільською радою надіслано на адресу ОСОБА_2 лист від 04.10.2021 року № 617/02-06, з яким позивачем отримано копію рішення X сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 44 від 17.09.2021 року.
Відповідно до змісту вказаного рішення, ОСОБА_2 відмовлено Пилипецькою сільською радою в затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з тим, що дана земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, згідно кадастрової карти України та викопіювання із плану території с. Річка, урочише "Погарь" Міжгірського району Закарпатської області.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 1 - 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У ст. 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. "б" ч. 1 ).
Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Стаття 118 ЗК України (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Зі змісту ч. 6 ст. 118 ЗК України слідує, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Відповідно до ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, шо реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Як встановлено судом, проект землеустрою позивачем погоджено з Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, згідно висновку про розгляд документації із землеустрою від 16.12.2020 р. № 23201/82-20.
Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно ч. 5 згаданої статті, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Ч. 9 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Згідно із ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України від 21.05.97 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За змістом ст. 59 Закону № 280 рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.
Суд звертає увагу, що наведеними вище положеннями статей 116, 118 ЗК України гарантоване право особи на отримання у власність в межах норм безоплатної приватизації, з-поміж іншого, земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним (компетентним) органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.
При цьому, Закон зобов'язує компетентний орган за результатами розгляду заяви зацікавленої особи про затвердження проекту землеустрою прийняти конкретне мотивоване рішення: про затвердження проекту землеустрою або про відмову у його затвердженні.
В свою чергу, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених Законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми ст. 118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 31.01.2019 у справі №815/2488/17, від 30.08.2018 у справі №817/586/17, від 18.08.2018 у справі №818/1976/17.
Також, Верховний Суд у постановах від 30.08.2018 у справі №817/586/17 та від 24.01.2020 у справі №316/979/18, зазначив, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту; такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору.
Надана відповідачу копія проекту землеустрою містить висновок від 16.12.2020 № 23201/82-20 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданий експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.
Зі змісту зазначеного висновку обрана позивачем земельна ділянка не належить до особливо цінних земель (підпункт 4 пункту 6), обмеження щодо використання земельної ділянки - відсутні (підпункт 5 пункту 6).
Відповідно до п. 8, 10 висновку - проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам і погоджується державним кадастровим реєстратором.
За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом п. 70 Порядку про ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (далі - Порядок № 1051) державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об'єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.
Пунктом 73 Порядку № 1051 визначено, що державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.
Пунктом 74 Порядку № 1051 передбачено, що державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність: 1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів); 2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1; 3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.
Відповідно до п. 75 Порядку № 1051 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відповідності поданих документів, зазначених у пункті 69 цього Порядку, вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку, та електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор: 1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру вносить електронний документ та відомості, які він містить, до Державного земельного кадастру; 2) робить на титульному аркуші документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалах документації із землеустрою та оцінки земель, що містять графічне зображення об'єктів Державного земельного кадастру, аркушах відомостей про координати поворотних точок їх меж, частин, обмежень, угідь у паперовій формі позначку про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру за формою згідно з додатком 15. У разі подання заявником документації із землеустрою та оцінки земель в електронній формі зазначена позначка не проставляється, а така документація підписується Державним кадастровим реєстратором із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису; 3) присвоює за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру земельній ділянці, що реєструється, кадастровий номер та у випадках, зазначених у пунктах 107 - 161 цього Порядку, відкриває Поземельну книгу (вносить відповідні записи до неї); 4) виготовляє у випадках, зазначених у пунктах 162 - 199 цього Порядку, витяг з Державного земельного кадастру для підтвердження внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру; 5) оприлюднює інформацію про внесення відомостей до Державного земельного кадастру згідно з пунктами 209 -211 цього Порядку та відповідні відомості про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162 - 199 цього Порядку; 6) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель з проставленою позначкою про проведення перевірки електронного документа та внесення відомостей до Державного земельного кадастру у разі подання такої документації у паперовій формі або в електронній формі - за власним кваліфікованим електронним підписом.
Витяг з Державного земельного кадастру, який надається для підтвердження внесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей, є підставою для передачі відповідної документації на затвердження органу державної влади або органу місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню даним органом).
Як встановлено судом, на підставі наданого позивачем проекту землеустрою 22.12.2020 року державним кадастровим реєстратором посадовою особою відділу у Чорнухінському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області проведено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 2122486400:01:005:0061 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.12.2020 року № НВ-5317334022020, шо також свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, шо обрана ОСОБА_2 земельна ділянка, накладається на землі лісогосподарського призначення, згідно кадастрової карти України та викопіювання із плану території с. Річка, урочище "Погарь", Міжгірського району, Закарпатської області, оскільки на етапі затвердження відповідач не має перевіряти проект землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Це має здійснюватися саме на етапі погодження проекту землеустрою. Крім того, вказана відповідачем підстава для відмови в затвердженні проекту не передбачена у вичерпному переліку ст. 186-1 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення X сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 44 від 17.09.2021 року в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради та передачі у власність.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою та передати у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га, суд зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Отже, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, шо у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
Суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного, зважаючи на дотримання ОСОБА_2 порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та відсутність у відповідача визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача в даному випадку буде саме зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сума судового збору сплачена позивачем при поданні позовної заяви підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ст.2 ч.3 п.10 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 та 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України, встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Помічник адвоката повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних робіт.
Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних помічником адвоката, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У п.269 Рішення у цій справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), n. 55 з подальшими посиланнями).
Судом встановлено, що відповідно договору про надання правової допомоги від 01.04.2022р., додаткової угоди до договору від 01.04.2022р. та квитанції про оплату від 19.04.2022 р. № 0.0.2521380117.1 сума, яку позивач поніс за надання правової допомоги адвоката складає 6000,00 грн.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, позивач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи обґрунтованість доводів представника позивача щодо суми витрат, пов'язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн.
Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пилипецької сільської ради (с. Пилипець, 75,с. Пилипець,Міжгірський район, Закарпатська область,90011, код ЄДРПОУ 04350843) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення рішення X сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 44 від 17.09.2021 року в частині відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради та передачі у власність.
3. Зобов'язати Пилипецьку сільську раду затвердити проект землеустрою та передати у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 2122486400:01:005:0061 площею 0,25 га за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Річка, урочище "Погарь" на території Річківської сільської ради.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пилипецької сільської ради на користь на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6 992,40 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) грн.
5. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 23.08.2022 року.