23 серпня 2022 р. Справа № 160/11346/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСліпець Н.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство «ОТП БАНК» про визнання протиправною та скасування постанови, -
29.07.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про відкриття виконавчого провадження № 68786391 від 12 квітня 2022 року, стягнути судові витрати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 року поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 15.08.2022 року, відповідно до ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «ОТП БАНК».
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву до 12.08.2022 року, а третій особі - пояснень на адміністративний позов.
11.08.2022 року на електронну адресу суду від Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов письмовий відзив на позовну заяву разом з копією матеріалів виконавчого провадження №68786391.
Проте, відзив на позов та копії матеріалів виконавчого провадження не можна було вважати такими, що підписані належним чином, оскільки останні були направлені на електронну поштову адресу суду та не підписані з використанням електронного цифрового підпису, зв'язку з чим ухвалою суду від 12.08.2022 року були повернуті без розгляду
При цьому, 10.08.2022 року представник позивача звернувся до суду із заявою про зміну (уточнення) підстав позову, відповідно до якої зазначає, що відповідач в порушення приписів ч. 1 ст. 12. п. і ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» 12.04.2022 року незаконно відкрив виконавче провадження № 68786391 про примусове виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2016 року у справі № 199/6463/15-ц, у зв'язку з чим вважає за можливе просити суд застосувати норму ст. 245 КАС України та зобов'язати відповідача вчинити необхідні дії з видалення персональних даних з Єдиного реєстру боржників, внесених у зв'язку із відкриттям виконавчого провадження № 68786391.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 12.04.2022 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження ВП №68786391 з примусового виконання виконавчого листа від 05.06.2000 року, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за результатами розгляду цивільної справи №199/6463/15.
Позивач не погоджується з вищевказаною постановою про відкриття виконавчого провадження та вважає її такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки виконавчий документ пред'явлено до виконання з пропуском трирічного строку та оскаржену постанову не було вручено позивачу, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Проте, дослідивши зазначений позов та долучені до нього докази, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, виходячи з наступного.
При вирішені спору суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Згідно ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Пунктом 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Як встановлено частиною 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні - це період часу, в межах якого учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються Законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються державним виконавцем.
Згідно частина 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісії по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частина 2 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Як вже встановлено судом, оскаржена у цій справі постанова винесена державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі виконавчого листа, що виданий 05.06.2000 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська за результатами розгляду цивільної справи №199/6463/15.
З цього приводу суд зазначає, за правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім цього, право оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено розділом Х Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно із вимог частини першої статті 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, критерієм визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.
Отже, розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акта, а відтак, має здійснюватись саме тим судом, котрий постановив рішення у справі та видав виконавчий документ.
На противагу переконанню позивача про підвідомчість даного спору адміністративним судам суд вказує, що частина перша ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Такий порядок передбачає, зокрема, норма ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, за наявності спеціального порядку оскарження дій відповідача, визначеного статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутності обставин, необхідних для віднесення даного спору до категорії адміністративних, позивач наразі позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду за його вирішенням.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби при виконанні рішення у цивільній справі про стягнення боргу у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №320/247/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87144998).
У вказаному рішенні зазначено, що розгляд спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ. Визначено також, що за правилами цивільного судочинства розглядаються скарги виключно на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання судових рішень, ухвалених у цивільних справах.
Згідно з вимогами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правилами статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За встановлених обставин та правових висновків Верхового Суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з роз'ясненням того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За таких обставин, суд вважає необхідним роз'яснити позивачу його право звернутися до місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно із ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Як передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, оскільки провадження у цій справі закрито з інших підстав, ніж у зв'язку з відмовою позивача від позову, тому сплачена позивачем сума судового збору згідно з квитанцією №0.0.1621100569.1 від 25.07.2022 року в сумі 992,40 грн. підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 238, 241-244, 248, 250, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Акціонерне товариство «ОТП БАНК» про визнання протиправною та скасування постанови - закрити.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з бюджету судовий збір в розмірі 992,40 грн., сплачений відповідно до квитанції № 0.0.1621100569.1 від 25.07.2022 року.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець