22 серпня 2022 року ЛуцькСправа № 140/1985/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу №Ф-6803-13 від 13.07.2021 на суму 37462,21 грн, №Ф-6803-13У від 13.07.2021 на суму 37462,21 грн, №Ф-7304-55 від 07.11.2019 на суму 26212,73 грн та №Ф-7304-55 від 07.02.2019 на суму 17950,19 грн, зобов'язання вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки позивача шляхом виключення відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37462,21 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що 13.10.2009 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, проте підприємницькою діяльністю займалася лише до 2014 року. З 2016 року по 2021 рік працювала в ресторані домашньої кухні в Турецькій Республіці та є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник у вказаній державі. З отриманих доходів сплачувалися податки на соціальне страхування у цій державі, а тому, відповідно до статті 23 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень між Урядом України і Урядом Турецької Республіки від 29.04.1996, яка набрала чинності 29.04.1998, доходи не можуть повторно оподатковуватись в Україні. Після повернення в Україну позивач припинила підприємницьку діяльність 29.12.2021.
11.01.2022 на адресу позивача надійшов лист Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку 3ахідного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), зі змісту якого було встановлено, що 05.01.2022 стосовно неї відкрито виконавче провадження №68033566 на підставі вимоги про сплату боргу №Ф-6806-13У на суму 37462,21 грн.
Крім того, на адресу позивача також направлялись вимоги про сплату боргу №Ф-7304 від 07.11.2019 на суму 26212,73 грн та №Ф-7304-55 від 07.02.2019 на суму 17950,19 грн, які не були вручені із зазначенням причин повернення «за закінченням терміну зберігання».
ОСОБА_1 не погоджується зі спірними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ), оскільки контролюючим органом не взято до уваги, що вона була найманим працівником, з огляду на що просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.48).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.63-65) відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що за даними ІТС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Волинській області з 14.10.2009 по 29.12.2021 на загальній системі оподаткування.
Нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці платника відповідає вимогам Закону №2464-VІ.
Станом на 18.01.2022 за позивачем обліковується заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 - для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 37462,21 гривень.
ОСОБА_1 сформовано та надіслано листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки): №Ф-7304-55 від 07.02.2019 на суму 17950,19 грн; №Ф-7304-55 від 07.11.2019 на суму 26212,73 грн; №Ф-6806-13 від 13.07.2021 на суму 37462,21 грн, які платником не отримано, оскільки листи повернулись на адресу ГУ ДПС у Волинській області за закінченням терміну зберігання.
Наголошує, що контролюючий орган, при надісланні податкових вимог керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем (з 14.04.2003). З наведених підстав відповідач просив в позові відмовити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 13.10.2009 зареєстрована як фізична особа-підприємець; 29.12.2021 до вказаного реєстру внесено відомості про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності (а.с.7).
Згідно із розрахунком заборгованості з єдиного внеску за позивачем станом на 18.01.2022 рахується борг сумі 37462,21 грн.
Єдиний соціальний внесок ОСОБА_1 нараховано за наступні періоди: 09.02.2018 у сумі 8448 грн (за 2017 рік); 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19.07.2018 у сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19.10.2018 у сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21.01.2019 у сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19.04.2019 у сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19.07.2019 у сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року), 19.10.2019 у сумі 2754,18 грн (за III квартал 2019 року), 19.01.2020 у сумі 2754,18 грн (за IV квартал 2019 року), 21.04.2020 у сумі 2078,12 грн (за І квартал 2020 року), 20.07.2020 у сумі 1039,06 грн (за II квартал 2020 року), 19.10.2020 у сумі 3178,12 грн (за III квартал 2020 року), 19.01.2021 року у сумі 2200,00 грн (за IV квартал 2020 року) (а.с.67).
ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону №2464-VІ та даних інформаційної системи податкових органів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6803-13 від 13.07.2021 на суму 37462,21 грн, №Ф-7304-55 від 07.11.2019 на суму 26212,73 грн та №Ф-7304-55 від 07.02.2019 на суму 17950,19 грн (а.с.68-72).
Вказані вимоги були надіслані за адресою позивача: АДРЕСА_1 , однак як убачається із рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення повернуті поштою із зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання ».
В подальшому оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) були надані представнику позивача листом ГУ ДПС у Волинській області від 18.01.2022 №393/6/03-20-13-04-06 у відповідь на його адвокатський запит (а.с.29-30).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Судом установлено, що позивач в період з 13.10.2009 по 29.12.2021 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та відповідно до розрахунку заборгованості з єдиного внеску за нею станом на 18.01.2022 рахується заборгованість в сумі 37462,21 грн, яка виникла за період 2017-2020 роки.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано не було.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 та від 23 січня 2020 року у справа №480/4656/18, від 04 листопада 2021 року у справі №140/3209/19 від 18 лютого 2022 року у справі №420/4911/20.
З матеріалів справи судом встановлено, що у спірний період 2017-2020 років ОСОБА_1 перебувала в Турецькій Республіці, що підтверджується посвідками на тимчасове проживання (а.с.8-13), працювала найманим працівником в ресторані домашньої кухні, який розташований на території Турецької Республіки, та була з 08.01.2015 зареєстрована в системі соціального захисту вказаної держави, що підтверджується повідомленням Головного управління соціального захисту Управління пенсійними службами м.Анталії. Станом на 28.06.2022 кількість днів реєстрації становить 2152 (а.с.25-27, 89-90).
29.04.1998 набрала чинності Угода між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно (далі - Угода).
Відповідно до статті 2 Угоди ця Угода застосовується до податків на доходи і майно, що стягуються від імені Договірної Держави або її політико-адміністративних підрозділів, або місцевих органів влади, незалежно від способу їх стягнення.
Податками, на які поширюється ця Угода, зокрема, є: а) у випадку Туреччини: (і) прибутковий податок; (іі) корпоративний податок; (ііі) збори, що стягуються з прибуткового податку і корпоративного податку (надалі «турецький податок»); b) у випадку України: (і) податок на доходи підприємств; і (іі) прибутковий податок з громадян (надалі «український податок»).
Ця Угода застосовується також до будь-яких ідентичних або подібних по суті податків, які будуть стягуватися після дати підписання цієї Угоди, в доповнення до або замість існуючих податків. Компетентні органи Договірних Держав повідомляють один одного про будь-які істотні зміни, що відбудуться в їх законодавствах щодо оподаткування.
Нормами статті 23 вказаної Угоди визначено, що подвійне оподаткування усувається таким чином:
а) якщо резидент Договірної Держави одержує доход або володіє майном, які згідно з положеннями цієї Угоди можуть оподатковуватись у другій Договірній Державі, перша згадана Держава дозволить вирахувати із податку на доход або майно цього резидента суму, рівну податку на доход або майно, сплаченому прямо або шляхом вирахувань у цій другій Договірній Державі. Ці вирахування, однак, не повинні перевищувати тієї частини податку на доход або майно (як було підраховано до надання вирахування), яка стосується доходу або майна, які можуть оподатковуватися в цій другій Державі,
b) якщо резидент Договірної Держави одержує доход або володіє майном, які згідно з положеннями цієї Угоди оподатковуються тільки в цій другій Державі, перша згадана Держава може включити цей доход або майно до податкової бази, але дозволить вирахувати з податку на доход або майно таку частину податку на доход або майно, яка стосується доходу, що одержується, або майна, яким володіють у другій Договірній Державі.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком, однак є збором, який підлягає обов'язковій сплаті саме з доходу з метою забезпечення прав такої особи на отримання відповідних видів страхових виплат.
Таким чином, будучи застрахованою особою в Турецькій Республіці та сплачуючи відповідні страхові внески у вказаній державі, позивач набула право на отримання відповідних страхових виплат саме у Турецькій Республіці, що відповідно до вищевказаної Угоди звільняє її від обов'язку сплачувати страхові внески ще й на території України.
Відповідач не надав суду доказів отримання позивачем доходів на території України, що в свою чергу за вищенаведених обставин вказує на відсутність правових підстав для нарахування і сплати нею єдиного внеску.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності вимог про сплату боргу №Ф-6803-13 від 13.07.2021, №Ф-6803-13У від 13.07.2021, №Ф-7304-55 від 07.11.2019 та №Ф-7304-55 від 07.02.2019, а тому позов в цій частині слід задовольнити.
При цьому суд зазначає, що результати судового оскарження, зокрема, вимоги щодо єдиного внеску підлягають відображенню в інтегрованій картці платника в силу вимог пункту 4 розділу V Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5. Відтак, вимога позивача про зобов'язання ГУ ДПС у Волинській області вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки позивача шляхом виключення відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37462,21 грн заявлена передчасно.
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви у даній справі позивачем згідно із квитанціями від 10.02.2022 та 22.02.2022 року було сплачено судовий збір в сумі 1984,80 грн (а.с.4, 47).
Оскільки суд задовольняє позов частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в сумі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок пропорційно до задоволених позовних вимог.
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 9000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Так, з матеріалів справи слідує, що 11.01.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Нівчиком А.М. був укладений договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого гонорар визначається згідно актів (а.с.41).
У акті від 26.01.2022, що підписані довірителем ОСОБА_1 та адвокатом Нівчиком А.М. (а.с.60), вказано, що адвокат надав, а клієнт прийняв згідно з договором про надання правової допомоги від 11.02.2022 юридичні послуги (правничу допомогу) у межах судової справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання неправомірними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії на загальну суму 9000,00 грн, а саме: усна консультація з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та дослідження усіх документів наданих клієнтом (1 год) - 1000,00 грн; підготовка та подання адвокатського запиту від 05.11.2021 (2год) - 2000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви (з додатками) до Волинського окружного адміністративного суду (5 год) - 5000,00 грн; формування та подання до суду заяви на видачу рішення та виконавчого листа їх отримання (1 год) - 1000,00 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордера №6 від 26.01.2020 підтверджується отримання адвокатом від позивача 9000,00 грн готівкою згідно з договором про надання професійної правничої допомоги (а.с.60 зворот.).
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), а також наявною сталою судовою практикою щодо розгляду аналогічних спорів, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 9000,00 грн, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Крім того, що стосується витрат адвоката за формування та подання до суду заяви на видачу рішення та виконавчого листа, їх отримання в розмірі 1000,00 грн, то суд зазначає, що такі послуги адвокатом не надані, а тому витрати за їх надання в майбутньому не підлягають стягненню.
Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, а також, що усна консультація та підготовка й подання адвокатського запиту охоплюються підготовкою та поданням позовної заяви, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 3992,40 грн, що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6803-13 від 13.07.2021, №Ф-6803-13У від 13.07.2021, №Ф-7304-55 від 07.11.2019 та №Ф-7304-55 від 07.02.2019.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3992 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м.Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій