Номер провадження 2/754/336/22
Справа №759/23568/20
Іменем України
15 серпня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Таран Н.Г.,
секретаря судового засідання Довгань Г.А.
за участі:
представника позивача адвоката Хитрової Л.В.
представника відповідача адвоката Сухарко А.В.
розглянувши у залі суду в місті Києві цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», про визнання дій неправомірними, кредитного договору недійсним та зобов'язання відновити залишок коштів на рахунку -
АТ КБ «ПриватБанк» на розгляд до Деснянського районного суду м. Києва подано вищевказану позовну заяву, в якій заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.03.2009 року у розмірі 17 168,59 грн. та судового збору у розмірі 2 102,00 гривень. Вказані позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 18.03.2009 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 13 700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір, про надання банківських послуг що підтверджується підписом у заяві. Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та «Витягу з «Тарифів Банку». Відповідач не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526,1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 12.11.2020 року має заборгованість у розмірі 17 168,59 грн., яка складається з наступного: 13 637,97 грн. - заборгованість за кредитом; 3 530,62 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк».
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11.01.2021 року за підсудністю матеріали справи направлені для розгляду до Деснянського районного суду м. Києва.
Ухвалою суду від 18.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленям (викликом) сторін.
01.07.2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява відповідача ОСОБА_1 , де остання просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом 33633,58 грн., як такі, що стягнені безпідставно.
Ухвалою суду від 11.07.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», про визнання дій неправомірними, кредитного договору не дійсним та зобов'язання відновити залишок коштів на рахунку та первісний позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором були об'єднані в одне провадження.
Представник позивача за первісним позовом АТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні підтримав первісний позов та просив задовольнити в повному обсязі, зустрічний позов не визнає, вважає його безпідставним, необгрунтованим та таким що не підлягає задоволенню.
Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні первісний позов не визнає, просила в задоволенні відмовити, зустрічний позов підтримала та просила задовольнити.
Суд зауважує, що згідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, а відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши доводи сторін і надані ними докази, суд приходить до висновків, які наведені нижче.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно статей 207, 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі і вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах де відображена воля сторін. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із вимогами ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 626, ч. 1 ст. 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст. 615 ЦК України).
За ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву №б/н від 18.03.2009 року, згідно якої отримала кредит у розмірі з подальшим збільшенням кредитного ліміту 13 700,00 грн. на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір, про надання банківських послуг що підтверджується підписом у заяві. Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та «Витягу з «Тарифів Банку».
Однак такі доводи позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту, що має місце з огляду на наявні у матеріалах справи копії такого документа, на переконання суду фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. На разі, суд вважає, що зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає Банк.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані суду Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 (справа № 6-2320цс16).
Як зазначено, зокрема, і в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 року у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 року у справі №6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року у справі №6-47120св14, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з'ясування обставин справи.
При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог, оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з'ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.
З огляду на наведене та зважаючи на відсутність підпису відповідача на жодних із доданих до позовної заяви позивача умов кредитування за різними кредитними картами, суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які вона брала на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
Відповідно до вимог ч.5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11.02.2015 року у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що не підписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
У постанові Верхового Суду України від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16 (цивільна справа №521/8743/14-ц) Суд через відсутність підпису відповідача (позичальника) на Умовах кредитування зробив висновок про помилковість стягнення з відповідача пені та штрафів, передбачених не підписаними ним Умовами.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом позов до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що внесені кошти відповідно до розрахунку заборгованості банк мав зараховувати на погашення суми заборгованості за кредитом.
Крім того, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
У даній справі позивач за первісним позовом стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір, про надання банківських послуг що підтверджується підписом у заяві. Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та «Витягу з «Тарифів Банку».
Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
В порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається у позові, як на підставу до його задоволення у повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.
Наявність підстав для нарахування відсотків за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями, встановленими в «Тарифах Банку», що діють на дату нарахування, які викладені на банківському сайті та умовами кредитування.
Разом з тим, всупереч твердженням представника позивача Умови і Правила надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 18.03.2009 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.
Крім того, ці Умови та правила, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , про визнання дій неправомірними, визнання кредитного договору недійсним та стягнення коштів, слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 2 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , 18.03.2009 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, без зазначення бажаного кредитного ліміту.
Суд зауважує, що умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено, що саме ці Умови та правили надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 18.03.2009 року. Це положення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові по справі №6-16цс-15 від 11.03.2015 року, яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при винесення даного рішення.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13). Із долучених до матеріалів справи Умов і правил надання банківських послуг вбачається, що останні не містять підпису позичальника ОСОБА_1 (відповідача по справі).
Враховуючи відсутність письмового доказу на підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, при тому, що ця обставина не може бути доведена іншими доказами, посилання закону на нікчемність кредитного договору, укладеного без додержання письмової форми, а також враховуючи те, що укладення кредитного договору неможливо шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій, свідчить про нікчемність кредитного договору № б/н від 18.03.2009 року та не породжує для відповідача ОСОБА_1 , обов'язків по відшкодуванню кредитної заборгованості.
Надана копія анкети заяви, на яку посилається позивач підтверджує лише факт укладення між сторонами договору про надання банківських послуг, а не кредитного договору.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд в межах заявлених позовних (стаття 13 ЦПК України) вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
27.03.2009 Банком була надана ОСОБА_1 картка «Універсальна» № НОМЕР_1 з терміном дії до 03./13. Також позивачем було отримані інші картки з різним терміном дії. ОСОБА_1 з 05.07.2017 по теперишній час перебуває у довготерміновому відрядженні у м. Чикаго, що засвідчується копією наказу Міністерства закордонних справ України, № 1025-ос від 29.06.2017. Станом на 31.03.2019 позивачем погашено заборгованість на картку «Універсальнак» № НОМЕР_2 дата відкриття 14.08.2015, термін дії якої 03/19, № НОМЕР_3 - дата відкриття 21.08.2015, термін дії якої 08/19, № НОМЕР_4 дата відкриття 11.03.2017, термін дії якої 03/21 за тілом кредиту у сумі 40 594,19 грн., що засвідчує відсутність існування боргу у останьої перед АТ КБ «Приват Банк» в період часу коли ОСОБА_1 виїхала за кордон. Тобто з вищевикладеного вбасається, що 31.03.2019 ОСОБА_1 повністю погасила заборгованість на картці «Універсальна» № НОМЕР_4 , по якій мала кредитний ліміт 13 700,00 грн., тобто баланс становить 0,00 грн., що підтверджується розрахунком банку. 15.04.2020 на мобільний телефон ОСОБА_3 (мами ОСОБА_1 ,) зателефонувала особа, яка представилась працівником ТОВ «СОС Кредит» із вимогою передати інформацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , щодо необхідності погашення декількох СОС кредитів, нібито отриманих Заявником он-лайн 24 березня 2020, на карту ОСОБА_1 .. Для підтвердження інформації ОСОБА_1 зателефонувала за номером гарячої лінії: 0(800) 211 767, який вказаний на Інтернет сторінці ТОВ «СОС Кредит» на ім'я ОСОБА_1 . За декілька днів надійшов дзвінок ще від однієї фінансової установи з аналогічними вимогами. Через наявність підозри несанкціонованого доступу до рахунку Приватбанку довіреною особою Заявника - ОСОБА_3 було отримано виписку з рахунку у відділенні Приватбанку. З виписки по рахунку вбачається, що невстановлені особи отримали доступ до рахунку ОСОБА_1 , в тому числі до особистого кабінету Приват24 та проводили зарахування та витрачання коштів без відома Заявника. Крім того, використали весь наявний кредитний ліміт. Також, відповідно до виписки по рахунку, крім картки з номером НОМЕР_6 , що належить ОСОБА_1 , яку вона не губила, наявні операції по іншим карткам, а саме: НОМЕР_7 , НОМЕР_8 . Картки з такими номерами Заявник не отримувала. Оператором кол-центру Приватбанку було повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 відкрито три картки. З 05.07.2017 ОСОБА_1 перебуває у довготерміновому відрядженні у м. Чикаго США. На територію України з того часу не поверталася. Оскільки мобільний телефоном НОМЕР_9 не користувалася тривалий час, оператор мобільного зв'язку заблокував цей номер. В подальшому, мати Заявника зверталась до гарячої лінії «Київстар», де довідалась, що номером Заявника НОМЕР_9 користується інша особа. Протягом березня 2020 року невідомі особи користуючись персональними даними ОСОБА_1 , маючи доступ до рахунків, розмістили он-лайн заявки та отримали кредити., поточна заборгованість на квітень 2020 року - 11 534,50 грн. У зв'язку з вищевикладеними обставинами, 25.05.2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення. 26.05.2020 уповноваженою особою Деснянського УП ГУ НП у м. Києві внесено відомості до ЄРДР № 1020100030003218 за ст. 182 ч. 1 КК України. Станом на теперишній час в провадженні підрозділу дізнання Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12020100030003218 від 25.05.2020 за ст. 182 ч. 1 КК України, згідно заяви ОСОБА_1 про вчинення відносно неї кримінального правопорушення. Починаючи з 2020 року шляхом незаконних дій, що полягають у використанні персональних данних ОСОБА_1 , зокрема шахраями було перевипущено СІМ-картку фінансового номеру телефону позивача. За допомогою СІМ-карти шахраї здійснили зміну пін-кодів карток та аролю в аккаунт Приват24, таким чином здійснили несанкціоноване списання коштів з рахунку позивача та зняття кредитних коштів у розмірі 13 637,97 грн. З кредитної картки № НОМЕР_4 . Про такі злочинні дії третіх осіб ОСОБА_1 повідомила АТ КБ «ПриватБанк» за телефоном гарячої лінії «3700». Всупереч нормам АТ КБ «ПриватБанк» не здійснено дій щодо блокування карток ОСОБА_1 . Адже, як вбачається з розрахунку заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» за договором б/н від 18.03.2009 укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 за період часу з 01.05.2009 по 01.11.2020, після звернення ОСОБА_1 25.05.2020 про блокування картки банком не було призупинено операції по картці № НОМЕР_4 операції здійснювались до 12.11.2020. Позивач вважає, що у даному випадку з боку Банка було порушено обов'язки ідентифікації та веріфікації фізичної особи, яка звертається за отриманням електронного платіжного засобу, та обов'язок передачі електронного платіжного засобу тільки ідентифікованній та верифікованій особі, за договором, укладеним у письмовій формі, один примірник якого зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати користувачу під підпис, та безпідставно видано електронні платіжні засоби - кредитні картки № НОМЕР_10 , № НОМЕР_8 , невстановленій особі, яка не є ОСОБА_1 .
Вищенаведені обставини безспірно не доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, неможливо дійти висновку про вину користувача як підставу цивільно-правової відповідальності. Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 13.05.2015 року у справі № 6-71цс15і пдтверджено у постановах Верховного Суду за 2018 рік: від 18.04.2018 у справі № 190/926/16-ц, від 08.02.2018 у справі № 127/23496/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Відповідно до частин сьомої - дев'ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) та інших.
Встановивши, що жодними доказами не підтверджується, що ОСОБА_1 в період спірного списання грошових коштів реєструвався у системі інтернет-банкінгу «Приват24» та використовував її з метою доступу до відкритих на його ім'я у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» карткових рахунків, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Крім того, судом встановлено, що позивач виконав дії, приписані наведеними положеннями закону, а саме: одразу, які тільки дізнався про несанкціоновані транзакції, він повідомив відповідача про вчинені неналежні перекази та звернувся із заявою про припинення нарахування відсотків за кредитним рахунком, оскільки кошти з його рахунку за кредитною та заробітною карткою зникли в результаті шахрайських дій; за заявою позивача про вчинене кримінальне правопорушення, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого, що передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, позивач негайно повідомив посадових осіб фінансової установи про вказані обставини.
Із змісту п. 9. «Положення про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» слідує, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Наведене положення спеціального нормативного акту свідчить про неприпустимість притягнення користувача електронного засобу платежу до відповідальності за здійснення платіжних операцій всупереч його споживчому волевиявленню, за виключенням випадків доведеності умисних дій або недбалості споживача, які зумовили ці дії.
Передумови для списання грошових коштів з банківського рахунку закріплені в статті 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження, за виключенням, коли грошові кошти можуть бути списані без розпорядження клієнта, а саме: на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
За змістом Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та «Положення про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Пунктом 5.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Наведені положення цивільного законодавства свідчать про можливість списання грошових коштів з рахунка його володільця лише за його розпорядженням або на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, тобто договором банківського рахунку.
Таким чином, тільки клієнт може ініціювати списання коштів, а банк, в свою чергу, зобов'язаний ідентифікувати його особу. Встановлення, що власник рахунка та ініціатор списання коштів є однією особою це запорука належного виконання банком умов договору. Саме тому у випадку незаконного списання грошей з поточного рахунку клієнта, фінансова установа повинна нести відповідальність.
Під час розгляду справи судом не було встановлено, що позивач вчиняв розпорядження щодо списання/перерахунку коштів та вчиняв будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з його рахунків.
Між тим відповідачем не надано суду фактичних даних про те, що умови саме договору банківського рахунку між сторонами містять право на списання коштів без дозволу клієнта, тому суд погоджується з тим, що списання коштів є безпідставним.
Правові наслідки неналежного виконання банком операцій за рахунком клієнта внормовані статтею 1073 ЦК України, згідно із якою у разі безпідставного списання банком з рахунка клієнта грошових коштів банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів», то судовий збір підлягає стягнення з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. 207, 626, 633, 634, 628, 638, 1054, 1055, 1066,1068, 1073, Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобі і здійснення операцій з їх використання», ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ЗУ «Про захист прав споживачів», суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без задоволення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», про визнання дій неправомірними, кредитного договору недійсним та зобов'язання відновити залишок коштів на рахунку - задовольнити частково.
Зобов'язати акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 станом на 23.03.2020 року, тобто у розмірі перед виконанням незаконних операцій зі зняття коштів з кредитної картки № НОМЕР_4 у сумі 13637,97 грн.
Визнати недійсними кредитні договори б/н про видачу кредитних карток № НОМЕР_10 , НОМЕР_8 між Акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 23.08.2022 року
Суддя: Н.Г.Таран