Дата документу 14.07.2022
Справа № 334/5879/21
Провадження № 2/334/488/22
14 липня 2022 року
Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Гнатюка О.М.,
при секретарі судового засідання Алєйніковій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 (під час розгляду справи став повнолітнім) та ОСОБА_4 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09.07.2010 року, на праві приватної особистої власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Крім того в даній квартирі зареєстровані та не проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дані особи, не проживають в квартирі майже понад шості років, без поважних причин про що складений акт про непроживання відповідачів, доданий до матеріалів справи.
Відповідачі не проживають в квартирі, не сплачують комунальні платежі, не беруть участі в утримані квартири, особистих речей в квартирі не має та взагалі проживати в квартирі не бажають, тому що мають свою трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Факт реєстрації відповідачів порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, крім того вона позбавлена можливості оформити субсидію, так як має мінімальну пенсію, та житлове приміщення потребує додаткових ремонтних робіт.
Відповідачі не бажають проживати у квартирі, майже 6 років тому вони забрали свої речі і більш до житла не поверталися.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Положеннями частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування га розпоряджання своїм майном.
Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні
Згідно положень статті 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік. якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту моїх порушених прав та нарешті наддасть можливість отримати належну позивачу субсидію.
Враховуючи вищенаведене, вважає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з тривалою, майже понад 6 років без поважних причин відсутністю за місцем реєстрації, крім того не сплачують за комунальні послуги, не несуть інших втрат по утриманню квартири.
Позивач просить визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, то втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 судові витрати.
Представник позивача у попередньому судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Позивачка надала заяву про слухання справи за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 надала відзив, у якому зазначила, що позовні вимоги не визнає. Вказала, що проживає разом із своїми дітьми у квартирі позивачці, приймає участь в утриманні квартири. Позивачка без врахування інтересів відповідачів уклала договір оренди спірної квартири з третьою особою та запустила їх мешкати до квартири. Винесли речі відповідачів з квартири, змінила замки та почала здійснювати перешкоди у користування квартирою відповідачам. Зазначені у позові обставини є надуманими, необґрунтованими, бездоказовими. Саме позивачка створює перешкоди відповідачам, починаючи з кінця 2021 року.
Відповідач ОСОБА_3 (який на момент розгляду справи став повнолітнім) в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Згідно з відомостями з реєстру прав власності про нерухоме майно ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою ОСББ «Товариська» ОСОБА_2 , разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстровані та не проживають у кв. АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 08.12.2021 року №17.02/01-27/1354 ОСОБА_2 разом із дітьми не проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 Відповідачі проживають у трикімнатній квартирі. В органу опіки і піклування відсутні підстави для беззаперечного погодження на визнання дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до ст. 41 Конституції України «... кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. ... Право приватної власності є непорушним.»
При цьому право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року, п.63).
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно змісту ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Нормами ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, особа втрачає право на користування житлом, у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стороною відповідача у судовому засіданні не доведено під час розгляду цієї справи, що будучи зареєстрованій у спірній квартирі та постійно проживала у квартирі разом із позивачкою як член її сім'ї як власника житла, вела спільне господарство менше року до звернення з позовом до суду.
Стосовно позовної вимоги про визнання неповнолітньої ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд звертає увагу на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
За ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (ст.27 Конвенції про права дитини).
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», охороною дитинства є система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Частиною 2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Так як указана квартира не є місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 , тому вона не може бути і місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , яка проживає зі своєю матір'ю - відповідачкою у справі.
З огляду на це відповідачі, які не проживають за адресою: АДРЕСА_3 , втратили право на користування житловим приміщенням, внаслідок їх відсутності понад 1 року.
Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку про необхідність задоволення таких вимог.
В порядку ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача витрати
На підставі викладеного керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такими, то втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.М. Гнатюк