ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 червня 2022 року м. Київ № 640/23366/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
простягнення коштів
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ), від імені якого також діє адвокат, звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; код ЄДР: 00034022), в якому просить суд стягнути на свою користь 139 597,25 гривень, що складається з 31 049,35 гривень - 3% річних за несвоєчасну виплату, 58 547, 90 грн. - інфляційні втрати (упущена вигода), 50 000.00 гривень - моральна шкода.
Позиція позивача.
Позивач зазначає, що є інвалідом третьої групи, учасником бойових дій, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 06.10.2014 року по 19.12.2014 та з 29.12.2014 року по 24.02.2015, що підтверджується Довідкою № 2066 від 05.05.2015.
Позивач додає, що 11.11.2015 йому було встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Надалі, як зазначено у позові, з 14.03.2018 позивачу, під час первинного огляду, встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК від 14.03.2018 року. Причиною інвалідності є травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до Протоколу ЦІЗЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3485 від 23.09.2015 року, травма, «так», пов'язана із захистом Батьківщини.
Позивач зазначає, що звернувся із заявою та доданими документами до неї до Київського обласного військового комісаріату про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи.
Натомість Міністерство оброни України відмовило в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня працездатності.
У зв'язку з відмовою в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду III групи, Позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
З урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 року но справі № 640/875/19 визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно з Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.
Позивач зазначає, що з метою виконання судового рішення комісією МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було ухвалено протокол № 148 від 12.11.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 було призначено одноразову грошову допомогу як інваліду III групу у сумі 421 208,00 гривень.
Позивач додає, що 29.12.2020 року на виконання рішення ОАСК від 25.02.2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі № 640/875/19 на банківську картку ОСОБА_1 надійшли кошти в сумі 421 208,00 гривень.
При цьому, позивач звертає увагу на те, що рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги замість її призначення і виплати було прийнято та оформлене протоколом від « 08» червня 2018 року № 58 Комісією МОУ.
Таким чином, прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги за період з 08.06.2018 по 24.11.2020 склало 899 днів (206 днів в 2018 + 365 днів в 2019 + 328 днів в 2020).
У зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України з заявою від 22.01.2021 року, з проханням виплатити йому суму неодержаних доходів.
Натомість, Департаментом фінансів МО України, у своєму листі № 248/0-96/1/141 від 18.02.2021 року, було зазначено, що підстав для виплати інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасну виплату немає.
В обґрунтування позову адвокат посилається на положення ст. 625 ЦК України («Відповідальність за порушення грошового зобов'язання»), а також на положення ст.ст. 524, 533-535 ЦК України щодо вираження грошового зобов'язання у грошовій одиниці, що, на думку адвоката, передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Відтак, адвокат розраховує 3% річних за несвоєчасну виплату 421 208,00 гривень, беручи до уваги період від першого рішення Комісії МО України про відмову до дати прийняття рішення про призначення виплати.
Відповідно, адвокатом зроблений також розрахунок інфляційних втрат.
Крім того, як зазначено у позові, внаслідок неправомірних, винних дій відповідача завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що противоправними діями МОУ позивач зазнав суттєвих переживань та страждань.
Позивач та адвокат зазначають, що з урахуванням протиправної діяльності Міністерства оборони України, небажання виконувати вимоги Конституції України та Законів України, остаточного судового рішення, керуючись принципами розумності та справедливості, враховуючи присутність травмуючого фактору, характеру та обсягу страждань і втрат. їх тривалості, розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, позивач просить визначити в сумі 50 000,00 гри.
Враховуючи вищевикладене вважають, що протиправними діями і рішеннями МО України, фактично, умисно ігноруючи конституційні законні та цивільні права ОСОБА_1 на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, як інваліду 3-ї групи, завдало йому майнових і немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, чим спричинило йому значної моральної та майнової шкоди, тому і звернулися до суду із даним позовом.
Завершуючи, позивач та адвокат додають, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави.
Відтак, позивач просить задовольнити позов.
Позиція відповідача.
Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, про відсутність підстав для застосування норм матеріального права, які передбачають цивільно-правову відповідальність.
Зазначає також, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Додає, що загальним правилом, рішення суду не може породжувати зобов'язання грошового характеру, тому що зобов'язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов'язання, а слугує підтвердженням факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов'язання. Навіть у тому випадку, коли конкретна сума грошового зобов'язання (наприклад, при відшкодуванні шкоди) встановлюється судовим рішенням, вона ґрунтується на факті вчиненого раніше правопорушення, обраховує борг із моменту правопорушення. Суд, задовольняючи вимогу кредитора, тим самим визнає правомірними вимоги позивача та застосовує примус до стягнення шкоди. Тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов'язання.
Таким чином, як зазначає МО України, частина 3 статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань.
Крім того, зазначає, що адміністративним судом у справі № 640/875/19 вирішено спір між Позивачем та Відповідачем у сфері публічних правовідносин. Договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у Відповідача як боржника грошового зобов'язання перед Позивачем як кредитором, немає.
При цьому, як зазначено у відзиві, факт виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду публічно-правового спору, не може бути доказом виникнення цивільно-правових відносин між сторонами у даній справі.
Відповідач також зазначає, що положення цивільного законодавства, якими передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) не застосовуються до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, а також до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством (Постанови Великої Палати Верховного Суду України від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та ін.)
Звертає увагу на те, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям передбачена нормами спеціального законодавства, серед іншого:
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011 -XII;
Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок № 975).
Звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 742/1876/15-ц, розглядаючи подібні правовідносини, не погодився з висновком апеляційного суду, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 625 ЦК України.
Так, Верховний Суд дійшов висновку, що, враховуючи правову природу коштів, які виплачуються на підставі Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, є гарантованою державою виплатою, а не сплатою суми боргу, тому до спірних правовідносин стаття 625 ЦК України не застосовується.
Щодо моральної шкоди, МО України звертає увагу на те, що у позовній заяві відсутнє пояснення Позивача, в чому саме полягає порушення його прав, яке вчинено саме Міністерством оборони України. А також, є незрозумілим, якою посадовою чи службовою особою це право порушено.
Крім того, як зазначає відповідач, в матеріалах справи відсутні докази, які підтвердили б факт вчинення посадовою чи службовою особою Міністерства оборони України незаконних дій чи бездіяльності у відношенні Позивача.
Позивач, як зазначено у відзиві в контексті стягнення моральної шкоди, не наводить будь-яких фактів протиправності дій (бездіяльності) Міноборони, а тим більше, не посилається на відповідні докази такої діяльності або бездіяльності.
Відсутні, на думку відповідача, і підстави для застосування приписів статті 1167 ЦК України, оскільки зазначена стаття регулює правовідносини, які виникають за наявності вини одного суб'єкта перед іншим. Вину Міністерства оборони України, як зазначено у відзиві, жодним документом не підтверджено.
Додає, що стаття 56 Конституції України проголошує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними їх службових повноважень. Доказів порушення посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України при здійсненні владних повноважень не надано. А тому підстав для отримання відшкодування моральної шкоди не вбачається.
На завершення відповідач додає, що позивач по справі наявність моральної шкоди обґрунтовує небажанням Міністерства оборони України виконувати вимоги Конституції України та Законів України, остаточного судового рішення, чим умисно проігноровано законні конституційні права Позивача на соціальний захист.
Однак, як наголошує відповідач, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази понесення Позивачем моральних страждань внаслідок прийняття Відповідачем рішень, які стосувались питання виплати Позивачу одноразової допомоги у зв'язку з інвалідністю, доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між такими рішенням та моральними стражданнями Позивача.
Відтак, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Процесуальні дії, вчинені у справі.
Ухвалою судді від 20.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою від 16.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального провадження.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
У даному випадку учасниками справи не заперечуються та визнаються наведене вище обставини, встановлені в іншій справі щодо обставин відмови у призначенні одноразової грошової допомоги (за протоколом від 08.06.2018 № 58, яке у справі 640/875/19 не згадується) та наступного зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову допомогу, прийняття відповідачем рішення від 12.11.2020 № 148 про призначення та виплату одноразової допомоги, а відтак вказані обставини є встановленими. Помилковим є твердження позивача, що кошти зараховані 29.12.2020, оскільки відповідно до банківської виписки кошти зараховані 24.11.2020.
Доводи позивача в обґрунтування позову у даній справі по суті зводяться до того, що період між первинною відмовою у виплаті одноразової допомоги у 2018 році та датою виплати допомоги за другим рішенням (про призначення виплати) є періодом цивільно-правової відповідальності МО України, та за цей період відповідач має за правилами цивільного законодавства (ст. 625 ЦКУ) сплатити позивачу упущену вигоду - 3% річних, інфляційні втрати та кошти на відшкодування моральної шкоди.
Вказаний період позивач кваліфікує як прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги за період з 08.06.2018 по 24.11.2020.
У зв'язку з цим, слід звернути увагу на те, що позивач звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, крім іншого:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Питання виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям передбачена нормами спеціального законодавства, серед іншого:
Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011 -XII;
Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.
В рамках реалізації цього Закону та Порядку МО України здійснює публічно-владні управлінські функції, здійснює повноваження у сфері публічної адміністрації.
У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України, на положення якого посилається позивач в обґрунтування підстав виплати 3% річних, інфляційних втрат, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Юридична рівність учасників передбачає їх виступ як приватних осіб, самостійних в реалізації власних приватних прав, де відсутні відносини влади і підпорядкування щодо один одного.
Автономія волі приватних осіб полягає у вільному розсуді щодо того, чи вступати їм в майновий оборот, з яким саме контрагентом і на яких умовах.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
У даному ж випадку відносини щодо первинної відмови у призначенні виплати одноразової допомоги та щодо подальшого призначення виплати, щодо кваліфікації періоду між цими рішеннями/діями, знаходяться поза межами регулювання ЦК України, оскільки ці відносини, на відміну від тих, які регулюються ЦК України, носять характер публічно-правових, регулюються у т.ч. числі бюджетним законодавством (щодо фінансування виплат), в яких МО України виконує публічно-владні управлінські функції, керуючи поведінкою інших суб'єктів, що притаманно публічно-правовим відносинам та цим відносинам не притаманні такі характеризуючи ознаки сфери цивільно-правових відносин як юридична рівність, вільне волевиявлення.
Враховуючи правову природу коштів, які виплачуються на підставі Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", які є гарантованою державою виплатою, а не сплатою суми боргу, тому до спірних правовідносин стаття 625 ЦК України не застосовується (Верховний Суд, постанова від 23.05.18 по справі N 742/1876/15-ц).
Враховуючи наведене, а також заявлені підстави та предмет позову, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних відносин положень ЦК України, зокрема, ст. 625 ЦК України, а відтак і про відсутність підстав для задоволення позову щодо відшкодування упущеної вимоги.
В контексті останнього слід додати, що процес прийняття рішення, у т.ч. про відмову у призначенні допомоги, взаємопов'язаний з реалізацією суб'єктом владних повноважень власних функцій, реалізуючі які СВП робить висновки, застосовує законодавства, маючи власне розуміння ситуації, обставин та правильності застосування профільного законодавства. Так, СВП може прийняти рішення, яке надалі скасовується судом як незаконне. Однак, наведене не свідчить, що СВП діє умисно, як і не свідчить, що така поведінка (прийняття одного рішення та надалі, за рішенням суду, іншого) є прострочкою виконання цивільного зобов'язання та сферою застосування ст. 625 ЦК України.
Крім того, в силу ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України передумовою для зобов'язання судом СВП вчинити певні дії, прийняти рішення тощо, є заявлення у позові та визнання надалі судом протиправної певної поведінки СВП чи його бездіяльності, чи рішення.
У даному ж випадку, зміст позовних вимог не містить визначення - які дії, бездіяльність чи рішення відповідача позивач просить визначити протиправними, що є передумовою для можливого подальшого зобов'язання СВП вчинити певні дії, що є самостійною підставою для висновку про відсутність підстав для задоволення позову за правилами цивільного законодавства. Порушень законодавства та прав позивача у сфері публічно-правових відносин, публічної адміністрації судом за заявлених відносин не встановлено, а спірні відносини щодо призначення допомоги вирішені в рамках іншої справи.
Слід зазначити, що в силу ч. 2 ст. 9 КАС України суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не може виходити за межі цих вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Тобто, суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду.
Щодо стягнення моральної шкоди, крім вищевикладеного, слід додати, що вказана вимога не заявлена разом із вимогою вирішити публічно-правовий спір (скасувати рішення, визнати протиправними дії чи бездіяльність), як того вимагають положення КАС України (п. 6 ч. 1 ст. 5 КАСУ), що вказує на обрання неналежного способу захисту. Більш того, відсутні підстави для висновку про винну поведінку відповідача, яка б зумовлювала можливість стягнення моральної шкоди. Прийняття помилкового рішення, яке було скасовано судом, не є підставою для висновку про зворотне та стягнення моральної шкоди, завдання якої у даному випадку не доведено належними та допустимими доказами.
Що стосується посилання адвоката на постанову Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №750/5104/17, слід зазначити, що вказана постанова прийнята в межах цивільної справи, виходячи із позиції судів, що між учасниками справи склалися цивільно-правові відносини, а відтак вказані положення не застосовні до справи, яка розглядається за правилами адміністративного судочинства.
Що стосується постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, слід зазначити, що вказана справа стосується інших відносин, ніж у даній справі, у зв'язку з чим висновки суду у даній справі незастосовні до відносин сторін у даній справі. Наведене стосується застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.
Наведені позивачем доводи та надані матеріали не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Відтак, суд не вбачається підстав для задоволення позову і в цій частині, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відновити повністю.
Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Суддя О.А. Кармазін