ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.07.2022Справа № 910/14550/17
За позовомАкціонерного товариства «Укртрансгаз»
доАкціонерного товариства «Київгаз»
простягнення 6 307 780,45 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.
Представники сторін:
від позивача:Болдін В.В.
від відповідача:Шимко Л.М.
Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (змінене найменування - Акціонерне товариство «Укртрансгаз») (надалі - АТ «Укртрансгаз») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (змінене найменування - Акціонерне товариство «Київгаз») (надалі - АТ «Київгаз») про стягнення 6 307 780,45 грн., з яких 5 487 141,64 грн. заборгованості по оплаті наданих послуг згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 №1109011147/П19, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3% річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 №1109011147/П19, укладеного між сторонами у справі, в частині повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов задоволено частково; закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 525 750,34 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 805 194,12 грн. основного боргу та 12 017,91 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27.05.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за жовтень 2016 року, 533 091 24 грн. пені, 64 327,10 3% річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд.
За наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 497 656,99 грн. пені, 57 214,98 грн. процентів річних, 198 045,98 грн. втрат від інфляції та судові витрати в сумі 11 293,77 грн.
Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 скасовано, справу (в частині позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. трьох відсотків річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат) передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2021, справу №910/14550/17 передано для розгляду судді Босому В.П.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2022 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., призначено підготовче засідання.
25.01.2022 представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на те, що обсяг природного газу, протранспортованого у жовтні 2016 року, позивачем визначено некоректно та до цього часу не узгоджено, а первинними документами відповідача підтверджується замовлення, отримання та повна оплата природного газу в обсязі 1260,795 тис.м.куб.
Позивачем були надані письмові пояснення у справі та відповідь на відзив на позовну заяву, в яких позивач вимоги позову підтримав повністю та вказував на наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 156 197,19 грн., а також нарахованих до стягнення пені, 3% річних та інфляційних. При цьому, на думку позивача, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву обґрунтування є безпідставними та спростовуються матеріалами справи та позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.12.2021 у даній справі.
08.02.2022 представником позивача було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 156 197,19 грн., пеню у розмірі 743 304,69 грн., 3% річних у розмірі 155 261,39 грн. та інфляційні у розмірі 457 246,72 грн. (а саме здійснено донарахування пені, інфляційних та 3% річних з 21.07.2017 по дату фактичного погашення заборгованості, стягнення якої було предметом даного спору).
Вказана заява була подана з дотриманням приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України та була прийнята судом до подальшого розгляду.
Відповідачем в свою чергу була подана заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 743 304,69 грн., 3% річних у розмірі 155 261,39 грн. та інфляційних у розмірі 457 246,72 грн.
Протокольною ухвалою суду від 22.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.07.2022.
Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю.
В судовому засіданні 20.07.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» є оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) - суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників), що підтверджується ліцензією на здійснення такої діяльності серії АЕ № 194511 від 11.03.2013.
Діяльність позивача як Оператора ГТС врегульована, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу», а також Кодексом газотранспортної системи, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС), який є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України, і дія якого поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ (пункти 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).
Відповідно до пункту 45 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
Акціонерне товариство «Київгаз» є оператором газорозподільної системи - суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»), і який у розумінні пункту 5 глави 1 Розділу І Кодексу ГТС є оператором суміжної системи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРС), до основної функції відповідача як оператора газорозподільної системи входить забезпечення розподілу (переміщення) природного газу від місць його надходження в ГРМ з ГТС та з інших джерел (від ГДП та ВБГ, підключених до ГРМ, та від суміжних ГРМ) до споживачів природного газу з урахуванням його якісних і фізико-хімічних характеристик та потреб цих споживачів.
Таким чином, відповідач здійснює фактичний розподіл природного газу для потреб споживача у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача.
Судами під час попередніх розглядів встановлено, що 28.09.2011 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз») (газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством «Київгаз» (замовник) укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 (надалі - «Договір»), відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.
За змістом преамбули Договору замовник - суб'єкт ринку природного газу, який на підставі Договору замовляє в газотранспортного підприємства надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для його подальшого використання на власні потреби або постачання споживачам.
Споживач замовника - юридична чи фізична особа - підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору.
Розділами 2 - 11 Договору сторонами узгоджені умови транспортування газу, порядок оформлення актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, порядок обліку газу та його якість, визначення вартості послуг за Договором та порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії Договору та інші умови тощо.
Згідно п. 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови Договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим Договором.
Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Окрім цього, сторонами підписано Додаткові угоди до Договору, а саме №1 від 13.04.2012, №2 від 17.01.2013, №5 від 01.10.2014, якими вносились зміни до реквізитів сторін; №3 від 17.01.2013, згідно якої доповнено п. 1.2 Договору новим абзацом: «плановий обсяг транспортування природного газу замовника в 2013 році складає до 285 000,0 тис.куб.м, та в пункті 11.1 слова та цифри «до 31 грудня 2012 року» замінити словами та цифрами «до 31 грудня 2013 року»; №4 від 20.06.2014, згідно якої в іншій редакції викладено п. 1.2 розділу 1 Договору.
Відповідно до наявних в матеріалах справи актів наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами Газотранспортне підприємство на виконання умов договору протягом періоду з квітня 2016 року по червень 2017 року надало Замовнику послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обсязі 18 114,087 тис.куб.м на загальну суму 11 682 483,56 грн.
Акти наданих послуг, крім актів за жовтень 2016 року, за лютий 2017 року та за березень 2017 року, які підписані тільки з боку Акціонерного товариства «Укртрансгаз», підписані представниками Замовника та Газотранспортного підприємства та засвідчені печатками сторін.
Відповідно до пункту 5.5 Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 % попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Замовник оплатив вартість наданих йому Газотранспортним підприємством послуг лише частково, сплативши 6 195 341,92 грн., несплаченою залишилась вартість наданих протягом періоду з жовтня 2016 року по червень 2017 року послуг у розмірі 5 487 141,64 грн., що і стало підставою для звернення Акціонерного товариства «Укртрансгаз» у серпні 2017 року до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Київгаз» 5 487 141,64 грн. основної заборгованості за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3% відсотка річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат.
Після порушення провадження у справі №910/14550/17 відповідач здійснив часткову оплату вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 4 525 750,34 грн., що стало підставою для закриття судом провадження у справі №910/14550/17 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 525 750,34 грн.
Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 скасовано, справу в частині позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. трьох відсотків річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи зазначені рішення та постанову, Верховний Суд вказав, що в порушення статті 316 Господарського процесуального кодексу України суди не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2020 у цій справі та не застосували до спірних правовідносин зазначені положення Кодексу ГТС, не надали оцінку умовам технічної угоди №10-03-92 від 04.05.2011 щодо їх відповідності положенням Кодексу газотранспортної системи, з огляду на що передчасно керувалися умовами технічної угоди при вирішенні спору у цій справі, зокрема при встановленні обставин дотримання відповідачем порядку та строку заявлення позивачу своєї незгоди з визначеним обсягом прийнятого у жовтні 2016 року на ГРС-12 «Хотів» природного газу.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Отже, враховуючи висновки господарського суду касаційної інстанції, предметом нового розгляду у даній справі є вимоги АТ «Укртрансгаз» про стягнення з відповідача 156 197,19 грн. основного боргу за надані за Договором в жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також стягнення пені, 3% річних та інфляційних.
Предметом спору у цій справі та, зокрема предметом нового розгляду справи, є вимога Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення з Акціонерного товариства «Київгаз» 156 197,19 грн. основного боргу за надані у жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обсязі 1 522,617 тис.куб.м на підставі укладеного між сторонами Договору, а також вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних.
Укладений між сторонами договір, на підставі якого заявлені позовні вимоги у цій справі, за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Умови транспортування газу погоджені сторонами у розділі 2 Договору, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4 якого підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (підтверджені обсяги).
Замовник передає Газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства.
Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника в пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.
У пунктах 3.1 - 3.4, 5.4 Договору сторони передбачили, що послуги з транспортування газу оформлюються позивачем і відповідачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. Позивач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, направляє відповідачу два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою позивача. Відповідач протягом 2-х днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути позивачу один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою відповідач, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків відповідача з позивачем. Вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.
На виконання умов Договору на підтвердження отриманого відповідачем у жовтні 2016 року природного газу позивач склав та направив відповідачу акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №10-16-1109011147/П19 від 31.10.2016, відповідно до якого позивачем у жовтні 2016 року було протранспортовано природного газу Замовника (відповідача) в обсязі 1 522,617 тис. куб. м. на суму 972 404,12 грн.
Проте зазначений акт підписаний лише позивачем, підпису та печатки відповідача акт не містить.
Відповідач, не погоджуючись із визначеним позивачем у цьому акті обсягом протранспортованого природного газу, склав та направив позивачу на підпис нову редакцію акта наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016, згідно з яким у жовтні 2016 року було протранспортовано природного газу Замовника (відповідача) в обсязі 1 260,7958 тис. куб. м.
Отже між сторонами існує неузгодженість та спір щодо обсягу отриманого у жовтні 2016 року за Договором природного газу у розмірі 261,822 тис. куб. м (далі - спірний обсяг газу) на суму 156 197,19 грн.
Так, передача позивачем (газотранспортним підприємством) відповідачу (замовнику) протранспортованого природного газу в загальному потоці в газорозподільні мережі здійснюється у пунктах призначення - газорозподільних станціях (ГРС), зокрема на ГРС-12 «Хотів».
29.07.2016 між представниками Боярського ЛВУ МГ УМГ «Київтрансгаз» та Акціонерного товариства «Київгаз» був підписаний акт про встановлення, підключення та введення у комерційну експлуатацію з 01.08.2016 на ГРС-12 (Хотів) Боярського ЛВУМГ основного вузла обліку газу (пункт виміру газу).
03.11.2016 між УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» та Акціонерним товариством «Київгаз» був складений акт передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому встановлено, що УМГ «Київтрансгаз» передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв у свої мережі 26 390 589 куб. м природного газу.
11.11.2016 Акціонерне товариство «Київгаз» направило на адресу УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» лист, у якому вказало на помилковість свого рішення про прийняття вузла обліку газу, встановленого на ГРС-12 (Хотів), у комерційну експлуатацію з 01.08.2016, та зазначив про відкликання свого підпису під актом від 29.07.2016.
Також 11.11.2016 Акціонерне товариство «Київгаз» направило УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» лист №3087-09, в якому повідомило про те, що зазначені в акті від 03.11.2016 дані щодо обсягу переданого газу не відповідають фактичним обставинам та не можуть застосовуватись для визначення фактично переданих у мережі Акціонерного товариства «Кивїгаз» обсягів природного газу. До зазначеного листа Акціонерне товариство «Київгаз» додало складений ним попередній акт від 11.11.2016 передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому зазначено про те, що у жовтні 2016 року УМГ «Київтрансгаз» передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв в свої мережі 26 128 767 куб. м природного газу, тобто на 261 822 куб. м газу менше, ніж було зазначено в акті від 03.11.2016, складеному між УМГ «Київтрансгаз» АТ «Укртрансгаз» та Акціонерним товариством «Київгаз».
У поясненнях причин виникнення розбіжностей, які призвели до складання попереднього акта від 11.11.2016 (додаток до акта) відповідач зазначив, що показники приладу обліку, встановленого на ГРС-12 (Хотів) не можуть сприйматись як достовірні та належним чином встановлені, оскільки різниця в обсягах природного газу, переданого в мережі Акціонерного товариства «Київгаз», що виміряні таким приладом, та виміряні вузлом обліку на базі змінного перепаду тиску, постійно збільшується та досягла у жовтні 2016 року 1%.
Зазначені обставини стали підставою для невизнання відповідачем отриманого від позивача обсягу газу у жовтні 2016 року за Договором у розмірі 1 522,617 тис. куб. м та направлення на підпис нової редакції акта наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016 в обсязі 1 260,7958 тис. куб. м (додаток до листа №2741/18 від 15.11.2016).
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
Правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України визначені Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС), дія якого поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
Згідно з абзацом 7 пункту 2 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГРС) (тут і далі по тексту - у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) порядок взаємовідносин оператора газорозподільної системи з оператором газотранспортної системи, у тому числі пов'язаних з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з газотранспортної системи до газорозподільної системи, зокрема щодо якості та обліку природного газу (у тому числі приладового), а також з обміном даних щодо заявлених і підтверджених обсягів природного газу (номінацій) та фактичних обсягів розподілу і споживання природного газу (алокацій), регулює Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493, договір транспортування природного газу та технічна угода (за наявності), що укладені між сторонами.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 2 розділу ІІІ Кодексу ГТС (тут і далі по тексту - у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) приймання-передача природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ). Комерційний облік природного газу проводиться на комерційному ВОГ (ПВВГ) сторони, що передає природний газ. Якщо у сторони, що передає газ, відсутній комерційний ВОГ (ПВВГ), комерційний облік природного газу проводиться на комерційному ВОГ (ПВВГ) сторони, що приймає газ.
Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІІ Кодексу ГТС особливості обліку природного газу у точках входу та точках виходу між оператором газотранспортної системи та операторами суміжних систем (окрім оператора газорозподільних систем) або іншими суб'єктами, безпосередньо підключеними до газотранспортної системи, регулюються Кодексом та технічною угодою, що укладається між вказаними суб'єктами. Особливості обліку природного газу у точках входу та точках виходу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи регулюються положеннями Кодексу та у випадку необхідності Технічною угодою, яка не може суперечити положенням Кодексу.
За змістом пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС технічна угода про умови приймання-передачі газу газорозподільною системою - письмова угода між Оператором ГРМ та суміжним суб'єктом ринку газу, крім споживачів та Оператора ГТС, яка укладається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Кодексу, та визначає порядок приймання-передачі природного газу між сторонами.
Зазначені кодекси ГТС та ГРС набули чинності 27.11.2015 та передбачали можливість укладення між оператором ГРМ та суміжним суб'єктом ринку газу технічної угоди про умови приймання-передачі газу газорозподільною системою. При цьому згідно з положеннями цих кодексів укладена технічна угода має відповідати типовій формі та положенням цих кодексів, умови технічної угоди не можуть суперечити положенням кодексів.
Як встановлено судом, 04.05.2011 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є позивач, та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київгаз» була укладена Технічна угода від №10-03-92 про умови приймання-передачі природного газу на пунктах приймання-передачі та режим транспортування його споживачам (з урахуванням протоколу розбіжностей до неї).
Отже, зазначена Технічна угода була укладена між сторонами до дати набрання чинності зазначеними кодексами ГТС та ГРС, що зумовлює відмінність її умов положенням цих кодексів. Доказів укладення між сторонами у справі Технічної угоди після набрання чинності цими кодексами та у відповідності до умов цих кодексів матеріали справи не містять.
Разом з цим, спірні правовідносини, зокрема щодо спірного обсягу природнього газу, стосуються наданих позивачем відповідачу у жовтні 2016 року послуг з транспортування природного газу, спір щодо обсягу протранспортованого позивачем у жовтні 2016 року та прийнятого відповідачем на ГРС-12 «Хотів» природного газу виник між сторонами після підписання між УМГ «Київтрансгаз» та ПАТ «Київгаз» акта передачі-приймання природного газу від 03.11.2016.
Відтак, спірні правовідносини виникли між сторонами після набрання чинності зазначеними вище Кодексами ГТС та ГРС, під час дії цих кодексів, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами ринку природного газу України та, зокрема між операторами газорозподільної та газотранспортної систем, операторами суміжних систем. У цих кодексах встановлені, крім іншого, правила обліку природного газу та порядок вирішення спірних питань щодо обсягу переданого/прийнятого газу, якими мають керуватися оператори газорозподільної та газотранспортної систем, оператори суміжних систем.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
З огляду на викладене, враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами у цій справі під час дії кодексів ГТС та ГРС, а Технічна угода від 04.05.2011 була укладена між сторонами у справі до набрання чинності цими кодексами, ця угода не відповідає формі, наведеній у додатку 2 до Кодексу ГРС, та умови цієї угоди не відповідають (суперечать) положенням Кодексів ГТС та ГРС, такі правовідносини регулюються саме положеннями цих кодексів, а не умовами Технічної угоди, укладеної до набрання чинності цими кодексами.
Відповідно до пункту 19 глави 2 розділу ІІІ Кодексу ГТС приймання-передача природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ). У разі відповідності комерційного ВОГ (ПВВГ) вимогам технічних регламентів та норм, правил і стандартів, що підтверджується уповноваженими на це організаціями, оператор суміжної системи або інших суб'єктів, безпосередньо підключених до газотранспортної системи, не може відмовити власнику комерційного ВОГ (ПВВГ) у підписанні акта введення ВОГ (ПВВГ) у комерційну експлуатацію.
Згідно з главою 5 розділу ІІІ Кодексу ГТС усі спори (розбіжності), які виникають при здійсненні обліку природного газу, у тому числі визначення добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, повинні вирішуватись шляхом переговорів (пункт 1).
Якщо сторона, що приймає/передає природний газ, не погоджується з визначенням добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, то вона повинна заявити про це іншій стороні, що приймає/передає природний газ, протягом п'яти днів з дати оформлення акта або іншого документа, що підтверджує значення обсягу та ФХП поданого (прийнятого) газу (пункт 2).
У разі виникнення між сторонами спірних питань щодо результатів вимірювань обсягу природного газу або технічних, у тому числі метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки, сторони, що приймає/передає природний газ, мають право вимагати проведення експертної повірки засобів вимірювальної техніки (пункт 3).
У разі неможливості досягнення згоди (у тому числі на підставі результатів проведеної експертної повірки) шляхом переговорів пред'явлені спірні питання передаються на розгляд до суду (пункт 4).
До врегулювання розбіжностей та прийняття рішення суду обсяг переданого (прийнятого) газу встановлюється відповідно до результатів вимірювань комерційного ВОГ (ПВВГ) (пункт 5).
Відтак, у випадку непогодження відповідачем результатів вимірювання обсягу природного газу, останній мав право вимагати проведення експертної повірки засобів вимірювальної техніки, або звернення до суду, чого відповідачем здійснено не було.
Більш того, за твердженням відповідача, розбіжність в обсягах природного газу виникла внаслідок того, що ним не визнано обсяги газу, визначені позивачем в акті за жовтень 2016, а саме не визнані результати вимірювання обсягів газу по ГРС-12 (Хотів) засобом вимірювальної техніки, що мало своє відображення у попередньому акті приймання-передачі від 11.11.2016, направленому позивачеві.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд відзначає, що попередній акт передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року від 11.11.2016 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки оформлення попередніх актів не передбачено Кодексом ГТС, а вимоги Технічної угоди, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин, оскільки відповідач протягом 5 днів з дати оформлення акту передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року від 03.11.2016 не заявив, що не погоджується з визначенням місячного обсягу переданого газу, то обсяг переданого газу в жовтні місяці 2016 року визначається відповідно до акту від 03.11.2016, а саме 1 522,617 тис.куб.м.
Твердження відповідача про те, що розходження в обсягах наданих послуг транспортування по ГРС-12 (Хотів) у жовтні 2016 року виникли у зв'язку з невідповідністю лічильника позивача судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу ІІІ Кодексу ГТС приймання-передачі природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ).
За змістом п. 19 глави 2 розділу ІІІ вказаного кодексу у разі відповідності комерційного ВОГ (ПВВГ) вимогам технічних регламентів та норм, правил і стандартів, що підтверджується уповноваженими на це організаціями, оператор суміжної системи або інших суб'єктів, безпосередньо підключених до газотранспортної системи, не може відмовити власнику комерційного ВОГ (ПВВГ) у підписанні акта введення ВОГ (ПВВГ) у комерційну експлуатацію.
Для визначення відповідності ВОГ (ПВВГ) на ГРС-12 (Хотів) вимогам норм, правил і стандартів було створено робочу групу з представників відповідача та проведено технічну нараду, за результатами якої складено протокол засідання технічної наради від 13.07.2016, яким передбачено ввести ВОГ (ПВВГ) на ГРС-12 (Хотів) в комерційну експлуатацію.
Вказані лічильники були введені в експлуатацію, що підтверджується актом введення основного і дублюючого ВОГ (ПВВГ) на ГРС-12 (Хотів) від 27.09.2016, підписаним представниками позивача та відповідача.
В свою чергу, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності встановлених позивачем лічильників вимогам чинного законодавства, що могло б привести до неточного визначення обсягу природного газу, що є предметом спору у даній справі.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем у жовтні 2016 року було протранспортовано природного газу замовника (відповідача) в обсязі 1 522,617 тис. куб. м. на суму 972 404,12 грн., що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем. Матеріалами справи підтверджується часткова оплата відповідачем послуг з транспортування природного газу на суму 816 206,93 грн.
В свою чергу, обсяг наданих та не сплачених відповідачем послуг транспортування природного газу в жовтні 2016 року становить 261,822 тис. куб. м. на суму 156 197,16 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
АТ «Київгаз» обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги АТ «Укртрансгаз» про стягнення з АТ «Київгаз» суми основного боргу у розмірі 156 197,16 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) пені у розмірі 743 304,69 грн., 3% річних у розмірі 155 261,39 грн. та інфляційних у розмірі 457 246,72 грн.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За умовами пункту 7.3 Договору у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено, що позивачем правомірно та арифметично вірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 743 304,69 грн., 3% річних у розмірі 155 261,39 грн. та інфляційних у розмірі 457 246,72 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг.
Відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні таких вимог позивача.
Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
В той же час, за змістом ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
23.08.2017 АТ «Укртрансгаз» звернулося до суду із даним позовом до АТ «Київгаз», в якому, з урахуванням заяви від 15.05.2018, просило стягнути з відповідача 6 307 780,45 грн., з яких: 5 487 141,64 грн. заборгованості по оплаті наданих послуг у період з жовтня 2016 року по червень 2017 року; 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3% річних та 223 220,47 грн. інфляційних.
Таким чином, враховуючи подання позовної заяви позивачем 23.08.2017 та відкриття провадження у даній справі 31.08.2017, строк позовної давності як щодо основної суми заборгованості, так і щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних перервався та станом на момент звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог (08.02.2022) не сплив.
В той же час, судом встановлено, що на виконання рішення суду від 25.03.2021 у даній справі, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, відповідачем були сплачені на користь позивача присуджені до стягнення пеня у розмірі 497 656,99 грн., 3% річних у розмірі 57 214,98 грн. та інфляційні у розмірі 11 293,77 грн., що не заперечується представниками сторін. Вказані кошти після скасування судових рішень позивачем відповідачу не поверталися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 497 656,99 грн., 3% річних у розмірі 57 214,98 грн. та інфляційних у розмірі 11 293,77 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
В іншій частині позовні вимоги АТ «Укртрансгаз» підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 231, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Київгаз» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 4Б; ідентифікаційний код 03346331) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) заборгованість у розмірі 156 197 (сто п'ятдесят шість тисяч сто дев'яносто сім) грн. 19 коп., пеню у розмірі 245 647 (двісті сорок п'ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 70 коп., інфляційні у розмірі 259 200 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч двісті) грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 98 046 (дев'яносто вісім тисяч сорок шість) грн. 41 коп. та судовий збір у розмірі 22 680 (двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят) грн. 15 коп. Видати наказ.
3. Провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 497 656,99 грн., 3% річних у розмірі 57 214,98 грн. та інфляційних у розмірі 198 045,98 грн. закрити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.08.2022.
Суддя В.П. Босий