Справа № 296/4595/22
1-кп/296/709/22
Вирок
Іменем України
22 серпня 2022 року м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 62022240020000141 від 30.06.2022 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Умань Черкаської області, українця, громадянина України, не одруженого, неповнолітніх дітей на утриманні не має, освіта середня - спеціальна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця, призваного за мобілізацією, водія-заправника автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдата, раніше судимого: 27.12.2019 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч.1 ст. 162, ч.2 ст.185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 190, ч.1 ст. 289, ч.1 ст.70 КК України до 05років позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України з іспитовим строком 03 роки.
в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Судом встановлено, що солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, перебуваючи на посаді водія - заправника автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів групи матеріального забезпечення батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49,128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 06 травня 2022 року не з'явився вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків, до 22 липня 2022 року, коли прибув до військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав повністю та суду пояснив, що дійсно 06 травня 2022 року не з'явився вчасно на службу до розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків, до 22 липня 2022 року, коли прибув до військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
У скоєному щиро покаявся, просив суворо не карати.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_4 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винність ОСОБА_4 у нез'явленні вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби) повністю доведена, і його дії суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:
- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, від якого потерпілих немає;
- особу винного, який неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проходження служби характеризується задовільно, раніше судимий та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
В якості обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.
Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за вчинений злочин, суд також враховує:
- загальні засади призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації,
- поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який усвідомлюючи свою провину, зробивши належні висновки, добровільно та самостійно з'явився до військової частини, як під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві свідчення про обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, які повністю викривають його у вчиненому злочину, добровільно, своєю активною поведінкою сприяв розкриттю кримінального правопорушення та з'ясуванню обставин вчинення даного злочину, дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення тяжких наслідків не настало, а також те, що обвинувачений висловив бажання надалі продовжувати військову службу в Збройних Силах України на захист України.
Вищенаведені обставини та дані про особу обвинуваченого суд вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, при цьому враховуючи наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд погоджується з пропозицією прокурора, висловленою у судових дебатах, та вважає можливим при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 застосувати вимоги ч. 1 ст. 69 КК України, призначивши обвинуваченому більш м'яке основне покарання, ніж передбачено санкцією ч. 5 ст. 407 КК України - у виді штрафу.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України - за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу .
Крім того, при ухваленні даного вироку в частині призначення остаточного покарання суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 дане кримінальне правопорушення вчинив в період невідбутого покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року, яким останнього було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.162, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1 ст.190, ч.1 ст.289, ч.1 ст.70 КК України та засуджено до 05 років позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 03 роки, у зв'язку з чим вважає за необхідне застосувати правила ст. 71 КК України, призначивши обвинуваченому ОСОБА_4 остаточне покарання - за сукупністю вироків, повністю приєднавши до призначеного за цим вироком покарання, покарання призначене вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року.
При цьому суд керується правовою позицією, викладеною у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком з посиланням на ст. 71 КК України.
Поряд з цим належить врахувати, що відповідно до ч.3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначення їх за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.
Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази відсутні.
Керуючись ч. 3 ст. 349,ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання на підставі ст. 69 КК України у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
На підставі ст.71 КК України, до призначеного за даним вироком покарання, повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року у виді 05 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 03 роки, і, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання, за сукупністю вироків, у виді 05 (п'яти) років позбавлення волі, з застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком на 03 роки, та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу, призначене даним вироком, виконувати самостійно.
Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1