ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/109
13 травня 2022 року м. Київ № 640/5406/21
за позовомОСОБА_1
до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства стосовно несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20.
стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20 з 28.07.2020 по 19.10.2020 у розмірі 96 516,39 грн. з якого Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України має відрахувати податки та обов'язкові платежі.
стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь позивача матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби за 2020 рік у розмірі 29 026,83 грн. з якої Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України має відрахувати податки та обов'язкові платежі.
Ухвалою суду від 11.03.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку ст. 263 КАС України.
12.04.2021 р. надано відзив на позов.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 859 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство економічного розвитку і торгівлі перейменовано на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 05 листопада 2019 року № 322 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» унесено зміни до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженої наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18 вересня 2019 року № 26, відповідно до якої, зокрема, на зміну Департаменту технічного регулювання створено Департамент технічного регулювання та метрології зі зміненим функціональним спрямуванням.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №135-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва - начальника відділу стандартизації департаменту технічного регулювання метрології Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 27 лютого 2020 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців пункт 1 частини статті 87 Закону України "Про державну службу" (пункт 2 зазначеного наказу). Також наказано Департаменту фінансово-господарської діяльності виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та компенсацію за три календарні дні щорічної відпустки.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 19 лютого 2020 року №449-к унесено зміни до пункту 3 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 16 січня 2020 року №135-к слова "вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати" замінено на слова "вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат".
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 р. у справі №640/3456/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 р., -
визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №135-к від 16 січня 2020 року;
поновлено ОСОБА_1 з 27 лютого 2020 року на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року;
стягнено з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 101 596 (сто одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) грн 20 коп.
Постановою Верховного Суду від 06.07.2021 р. у вказаній справі -
рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 640/3456/20 скасовано в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді в Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною посаді, яку він обіймав станом 16 січня 2020 року, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та дати поновлення на посаді та прийняти у цій частині нову постанову, якою:
поновлено ОСОБА_1 з 28 лютого 2020 року на посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України;
стягнено з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 99 902 грн (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дві гривні) 93 коп.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 640/3456/20 залишено без змін.
Фактично судове рішення виконано шляхом прийняття наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 09.10.2020 р. №1429-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", яким з 28.02.2020 р. його поновлено на посаді заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації, Департаменту фінансово-господарської діяльності доручено виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 35 558, 67 грн., зупинено дію п. 2 наказу Мінекономіки від 16.01.2020 р. №135-к "Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 " до набрання законної сили рішенням суду у справі №640/3456/20.
Згідно з наказом Мінекономіки від 19.10.2020 р. №1456-к визначено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов'язків у зв'язку з поновленням на посаді з 19.10.2020 р.
У зв'язку з затримкою виконання судового рішення ОСОБА_1 подав на ім'я державного секретаря Мінекономіки подано заяву щодо сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2020 р. по 19.10.2020 р. (57 робочих днів), яка не була задоволена.
Судове рішення в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі суми стягнення за один місяць виконано лише 08.09.2020 р., з затримкою 43 календарних дні, а в цілому середній заробіток виплачено лише 25.02.2021 р.
Також 10.12.2020 р. ОСОБА_1 подано заяву щодо надання матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби згідно з Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 р. № 500, проте, у грудні 2020 р. позивачу допомога не виплачена.
Позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20 з 28.07.2020 по 19.10.2020, а також матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби за 2020 рік у розмірі 29 026,83 грн., посилається на ст. 236 КЗпП України, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, та Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 р. № 500.
Зокрема, згідно з довідкою від 22.01.2021 р. №2121-12/512 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2020 р. становить 29 026, 83 грн., і саме в такому розмірі має бути виплачена матеріальна допомога на соціально-побутові потреби.
Згідно з наданого позивачем розрахунку середній заробіток за вказаний період становить 96 516, 39 грн. (57 робочих днів х 1 693, 27 грн. середньоденного заробітку згідно з рішенням у справі №640/3456/20).
Відповідач - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що при виконанні судового рішення про поновлення позивача на посаді ним дотримано вимоги чинного законодавства, зокрема, Закону України "Про виконавче провадження", оскільки лист органу стягнення щодо виконання судового рішення отримано 07.10.2020 р., а позивача поновлено на посаді наказом від 09.10.2020 р. №1429-к.
Щодо позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби відповідач зазначає, що вказана допомога може надаватися, проте, не є обов'язковою згідно зі ст. 54 Закону України "Про державну службу", тоді як відповідне рішення не приймалося керівником державної служби Мінекономіки.
Також відповідач посилається на пропущення позивачем строку звернення до суду.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Конституція України та Кодекс адміністративного судочинства України закріплюють обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлюють юридичну відповідальність за їх невиконання; передбачають заходи примусового виконання обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 370-372 КАС України).
Ч. 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).
Аналогічна за змістом норма міститься в п.3 ч.1 ст.371 КАС України.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ст. 129-1 Конституції України).
Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 370 КАС України ).
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.
Відповідачем фактично виконано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 р. у справі №640/3456/20 щодо поновлення позивача на посаді шляхом прийняття наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 09.10.2020 р. №1429-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ", тоді як позивач визнаний таким, що приступив до виконання обов'язків у зв'язку з поновленням на посаді, з 19.10.2020 р., згідно з наказом Мінекономіки від 19.10.2020 р. №1456-к.
Тобто, протягом періоду з 28.07.2020 по 18.10.2020 р. включно судове рішення про поновлення позивача на посаді не виконувалося, хоча підлягало до негайного виконання.
При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що позивач просить стягнути середній заробіток за період по 19.10.2020 р., тоді як цей день є днем виходу на роботу, і він оплачувався в загальному порядку, що підтверджується довідкою від 22.01.2021 р. №2121-12/52, копія якої долучена до матеріалів справи, згідно з якою у жовтні 2020 р. заробітна плата нарахована позивача за 10 робочих днів, що передбачає включення до цієї кількості робочих днів з 19.10.2020 р.
Суд не може визнати обґрунтованими посилання відповідача на факт виконання судового рішення після отримання від органу стягнення відповідних документів щодо відкриття виконавчого провадження, оскільки згідно з вищевикладеними положеннями законодавства судове рішення є обов'язковим незалежно від пред'явлення виконавчого листа до органів виконавчої служби.
Відповідач як особа, на яку судовим рішенням покладено певні обов'язки, зобов'язана виконувати судове рішення по факту його ухвалення, тоді як сам по собі факт виконання судового рішення за допомогою органів примусового виконання свідчить про відмову відповідача від його добровільного виконання.
За таких обставин, оскільки в період з 28.07.2020 по 18.10.2020 р. включно позивача не було поновлено на посаді з вини відповідача, суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2020 р. у справі №640/3456/20 про поновлення на роботі, що в силу статті 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
Згідно наявної в матеріалах справи №640/3456/20 довідки Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 06 квітня 2020 року середньоденна заробітна плата становить 1693,27 грн, і саме з неї проведено розрахунок середньої заробітної плати позивача під час розгляду судами вказаної справи.
За період з 28.07.2020 по 18.10.2020 р. кількість робочих днів складала 57 днів, тому середній заробіток вимушеного прогулу складає 96 516, 39 грн. (1693,27 х 57 = 208 693,76 грн).
При чому, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
Як вже зазначалось, відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення нароботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення суми середнього заробітку в розмірі 96 516, 39 грн. за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20 з 28.07.2020 по 18.10.2020 включно.
Щодо стягнення матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби за 2020 рік суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 54 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 р. № 500.
Згідно з п. 2, 3 Порядку №500 державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
Тобто, прийняття відповідного рішення є дискреційним повноваженням керівника державної служби і здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Оскільки виплата вказаної допомоги не є обов'язком відповідача, і подана позивачем заява не обов'язково мала бути задоволена, і згідно з матеріалами справи щодо позивача відповідне рішення не приймалося, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства стосовно несвоєчасного виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20.
3. Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код 37508596) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 у справі №640/3456/20 з 28.07.2020 по 18.10.2020 у розмірі 96 516,39 грн.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 13.05.2022 р.