ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2022 року м. Київ № 640/10624/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- зобов'язати Управління справами апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки;
- зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30 серпня 2019 року по дату прийняття рішення у даній справі (а у разі здійснення фактичного розрахунку до дати прийняття рішення у справі за цим позовом - по дату такого фактичного розрахунку).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства при звільненні його з посади помічника-консультанта народного депутата не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, внаслідок чого посилаючись на положення статей 116 та 117 КЗпП України, просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 у справі замінено відповідача з Управління справами Апарату Верховної Ради України на Апарат Верховної ради України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2021 закрито провадження в адміністративній справі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2021 зазначену ухвалу скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.12.2021 прийнято до провадження адміністративну справу №640/10624/20; постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач - Апарат Верховної Ради України правом висловити заперечення проти позовних вимог не скористався.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України VIII скликання ОСОБА_2 у період з 13.10.2016 по 29.08.2019.
05.09.2019 представник позивача адвокат Небельський Р.О. звернувся до відповідача з заявою про надання інформації щодо виплати компенсації за невикористані відпустки позивачу, а також довідки про кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Листом від 23.09.2019 № 20-12/2675 Апарат Верховної Ради України повідомив, що відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. У зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці вищезазначених помічників-консультантів народних депутатів України компенсація за невикористану відпустку не виплачувалась.
Відповідно до наданої Довідки Апарату Верховної Ради України №20-26/2658 від 20.09.2019, кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки на посаді помічника-консультанта народного депутата України VIII скликання Верховної Ради України ОСОБА_2 за період роботи з 13.10.2016 по 29.08.2019 складає 86,5 календарних дні.
Покликаючись на невиконання відповідачем обов'язку щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та вказують на наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).
За змістом частини першої статті 34 Закону України від 17.11.1992 № 2790-XII «Про статус народного депутата» (далі - Закон № 2790-XII, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно ч. 3 ст. 34 Закону № 2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Суд звертає увагу на те, що помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Частиною 3 ст. 1.1 Положення № 379/95 про помічника-консультанта народного депутата України, передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Згідно зі ст. 3.1 Положення № 379/95 персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Частиною 5 ст. 4.4 Положення № 379/95 встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування.
Таким чином, усі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
В даному випадку позивачу не виплачено у повному обсязі компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу послався на відсутність у нього обов'язку з виплати позивачу компенсації у зв'язку з тим, що питання пов'язані з оплатою праці помічників-консультантів народного депутата України в межах місячного фонду заробітної плати відноситься до компетенції такого депутата.
Проте суд зазначає, що ст. 34 Закону № 2790-XII не передбачає виплату компенсації за рахунок коштів народних депутатів України.
Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Згідно зі статтею 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно:
1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;
2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;
3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Пунктом 4.1 Положення передбачено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України.
Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Наведені положення ч. ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади останнього. При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач у період з 13.10.2016 по 29.08.2019 перебував на посаді помічника-консультанта народного депутата України відповідно до розпоряджень Апарату Верховної Ради України, тобто перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України.
Згідно наявної у матеріалах справи довідки Апарату Верховної Ради України №20-26/2658 від 20.09.2019, за період роботи у Верховній Раді України з 13.10.2016 по 29.08.2019 мав 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України від 23.09.2019 № 20-12/2675 така компенсація не була виплачена позивачу у зв'язку із відсутністю на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2.
Водночас, суд наголошує на тому, що відсутність коштів на проведення виплат не є обґрунтованою підставою для відмови в компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Також, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення № 5-рп/2002 від 20.03.2002, № 7-рп/2004 від 17.03.2004, № 20-рп/2004 від 01.12.2004, № 6-рп/2007 від 09.07.2007).
Зокрема, у Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
ЄСПЛ у рішенні в справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету. Однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23).
У пункті 26 рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, наявність бюджетних асигнувань може вплинути на факт повної виплати одноразової грошової допомоги та не впливає на обов'язок прийняти рішення щодо вказаних питань, тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, як на підставу неприйняття рішення про виплату позивачу компенсації за 297,5 невикористаних дні основної щорічної відпустки є необґрунтованими та суперечать нормам чинного законодавства.
Суд враховує те, що відповідачем не заперечується факт непроведення виплат саме за 86,5 невикористаних дні основної щорічної відпустки.
Вказане в сукупності свідчить про обґрунтованість вимог позивача в наведенні частині та наявність підстав для зобов'язання провести відповідні нарахування та виплати.
В частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Разом з тим, виходячи з приписів наведеної правової норми вбачається, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положеннями статті 2 Закону України «Про оплату праці» зокрема передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
З аналізу наведеної правової норми вбачається, що компенсація за невикористану щорічну основну відпустку відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити в день звільнення працівника.
Як встановлено судом вище, позивачеві у день звільнення підлягала компенсація за невикористану щорічну відпустку за 86,5 календарних днів, яка не виплачена у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню, у розмірі, пропорційному сумі невиплачених належних позивачу коштів.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 86,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
3. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась