Справа № 444/917/20 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.
Провадження № 22-ц/811/4399/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Категорія: 39
08 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. - Чайки Ю.Т.,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
представника ПАТ «Таскомбанк» - Подановського Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року, -
у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк», приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, Державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом № 445239 від 15.11.2019 року, визнання недійсним акта про реалізацію предмету іпотеки від 26.11.2019 року, складеного приватним виконавцем Білецьким І.М., скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серія та номер: 218, виданого 17.02.2020 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Капуш Іриною Михайлівною та скасування запису про право власності № 35524856 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, покликається на те, що 15 травня 2008 року між ним та ВАТ «ВТБ Банк» укладено іпотечний договір, яким забезпечувалося виконання зобов'язань за кредитним договором №47/1700/513 від 15 травня 2008 року. За умовами договору іпотеки від 15 травня 2008 року він передав у іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0.06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . 18 листопада 2019 року йому стало відомо про те, що вищезазначена земельна ділянка реалізована приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. 15 листопада 2019 року на електронних торгах за ціною 91420 грн. в межах виконавчого провадження № 59502435 з виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 02 липня 2019 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1751. Результати електронних торгів оформлені протоколом № 445239 від 15 листопада 2019 року, відповідно до якого переможцем торгів став ОСОБА_3 . Стверджує, що із заявою про вчинення виконавчого напису до нотаріуса звернулося ПАТ «Таскомбанк», як правонаступник ПАТ «ВТБ Банк», однак при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. не перевірено факт сплати ПАТ «Таскомбанк» відповідних коштів за договором про відступлення права вимоги, відтак не перевірено, чи перейшло до банку право вимоги за іпотечним договором від 15 травня 2008 року, укладеним між ним та ВАТ «ВТБ Банк». Зазначає, що на його адресу, яка достеменно відома ПАТ «Таскомбанк», а також зазначена і в іпотечному договорі, не надходила письмова вимога банку про усунення порушення виконання зобов'язання. Вказує, що на день вчинення виконавчого напису нотаріусом в провадженні Жовківського районного суду Львівської області перебувала справа за позовом ПАТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що заборгованість не є безспірною. Вважає, що порушення нотаріусом при вчиненні виконавчого напису призвело до подальшого порушення його прав, до незаконної реалізації на електронних торгах належної йому земельної ділянки. Зазначає, що був позбавлений можливості оскаржити звіт про оцінку майна, оскільки не отримував такого, а визначення розміру залишку заборгованості залежить від суми коштів, за які була реалізована земельна ділянка, оскільки він змушений буде сплатити різницю між сумою заборгованості, вказаної в судовому рішенні та коштами, отриманими в результаті реалізації земельної ділянки. Крім того, він не отримав протокол проведення електронних торгів № 445239 від 15 листопада 2019 року, відтак не зміг вчасно з ним ознайомитися. Звертає увагу, що електронні торги проведені з порушенням строку їх проведення, а вартість предмету іпотеки суттєво занижена, оскільки на повторних торгах така становила 80 відсотків початкової вартості, а не 85 відсотків, як передбачено Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5.
З наведених підстав просить:
-визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христиною Миколаївною 02 липня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 1751, на підставі якого звернено стягнення на належну йому земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати недійсними електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме: земельної ділянки, площею 0.0600 га, кадастровий номер 4622710200:01:008:0090, за адресою: АДРЕСА_1 , що оформлені протоколом № 445239 від 15 листопада 2019 року;
- визнати недійним акт про реалізацію предмету іпотеки від 26 листопада 2019 року, складений приватним виконавцем виконавчого округу Львівської облатсі Білецьким І.М. в ході виконавчого провадження № 59502435;
-скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, № 218, видане 17 лютого 2020 року приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Капуш І.М. та запис про право власності № 35524856 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням від 02 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7500 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 рокуоскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що на день вчинення нотаріусом виконавчого напису у позивача існувала заборгованість в розмірі, який зазначено у виконавчому написі. Зазначає, що сума заборгованості позивача перед банком не є безспірною, про що свідчить звернення АТ «Таскомбанк» у травні 2019 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що станом на день ухвалення оскаржуваного рішення суду, в суді апеляційної інстанції розглядалася справа № 444/1227/19 за позовом АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, наявність якої спростовує висновки суду першої інстанції про безспірність суми заборгованості позивача перед банком. Вважає, що для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. надано розрахунок заборгованості, зроблений АТ «Таскомбанк», який не є первинним документом, оформленим відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а жодних виписок з особового рахунку для вчинення виконавчого напису банком не надано, відтак не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у розмірі, вказаному в розрахунку. І оскільки виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, то наявними є всі підстави для задоволення решти позовних вимог, які, як вважає апелянт, є похідними від первинної позовної вимоги. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , представника приватного виконавця Львівської області Білецького І.М. - Чайки Ю.Т., представника ПАТ «Таскомбанк» - Подановського Т.Р., щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2017 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ПАТ «Таскомбанк» було укладено Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» відступило ПАТ «Таскомбанк», а ПАТ «Таскомбанк» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту №47/1700/513 від 15 травня 2008 року, що підтверджується копією договору №290317in_1/3.
Згідно копії виписки з рахунку (а.с.45) заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Таскомбанк» за період з 29.03.2017 р. по 03.05.2019р., становить 84045,06 грн. у т.ч.: заборгованість за кредитом становить 54552,80 грн., заборгованість за процентами становить 21448,98 грн., пеня на суму простроченої заборгованості за період з 03.05.2018 р. по 03.05.2019р. 8043,28 грн.
02.07.2019 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христиною Миколаївною вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №1751, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно зі всіма його при належностями, а саме: земельну ділянку загальною площею 0.06 га, яку передано для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 4622710200:01:008:0090ґ. що знаходиться в АДРЕСА_1 на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ-Д-1217, виданого 24.12.2001 року Дублянською міською радою на підставі рішення Дублянської міської ради №3 від 13.02.1997 року.
У виконавчому написі зазначено, що вищезазначене нерухоме майно: земельна ділянка загальною площею 0.06 га, яку передано для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 4622710200:01:008:0090ґ. що знаходиться в АДРЕСА_1 на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, на підставі іпотечного договору , посвідченого 15.05.2008 року Капуш І.М., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, за реєстровим номером 834, передане в іпотеку ВАТ «ВТБ «Банк», правонаступником якого зі всіма правами та обов'язками було ПАТ «ВТБ Банк», право вимоги на яке відступлено на підставі Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки №290317іп-1/3, посвідченого 29.03.2017 року Липовенко Л.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 124, ПАТ «Таскомбанк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АК «Такскомбанк».
За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги АТ «Таскомбанк» за період з 29 березня 2017 року по 03 травня 2019 року включно у розмірі: 54552,80 грн. - заборгованість за кредитом; 21448,98 заборгованість по процентах; 8043,28 грн. - пеня на суму простроченої заборгованості за період з 03.05.2018 р. по 03.05.2019 р. та 6500.00 грн. - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 90545.06 грн.
Тобто, оспорюваний виконавчий напис від 02.07.2019 року, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., вчинено на підставі іпотечного договору, укладеного 15 травня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 , який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Капуш І.М., а відтак нотаріально посвідчений іпотечний договір є одним із документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.
Як вбачається з копії постанови від 09.07.2019 року (а.с. 21) на виконання зазначеного виконавчого напису приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецьким І.М. відкрив виконавче провадження ВП № 59502435.
Згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0.0600 га, що належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 , ринкова вартість об'єкта оцінки становить 130600,00 грн.
По ВП № 59502435 приватним виконавцем здійснені заходи по реалізації іпотечного майна та 15.11.2019р. ДП «Сетам», за заявкою виконавця, проведені електронні торги з реалізації предмета іпотеки - земельної ділянки загальною площею 0,06 гектара за адресою АДРЕСА_1 , на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області.
Згідно протоколу №445239 переможцем торгів став ОСОБА_3 , який придбав земельну ділянку за 91420,00 грн.
Приватним виконавцем 26.11.2019 р. складений акт про реалізацію предмета іпотеки.
17.02.2020 р. приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Капуш І.М. видано свідоцтво про належність ОСОБА_3 на праві власності земельної ділянки загальною площею 0,06 гектара, кадастровий номер 4622710200:01:008:0090, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 на території на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №206849511 від 15.04.2020 року вбачається, що земельна ділянка №4622710200:01:008:0090 площею 0,06 на праві приватної власності належить ОСОБА_3 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), на яку посилалось АТ «Альфа-Банк» в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат», слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної. Так, оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів».
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частин третя статті 12 ЦПК України).
У справі, що переглядається встановлено, що оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинено нотаріусом у строк визначений законом, на підставі належно поданої заява (з необхідними додатками), зокрема, з доказами отримання боржником повідомлення про усунення порушень (чого останній не заперечив), а також з обґрунтованим розрахунком заборгованості, який був незміннним, як на час подання заяви про усунення порушення, так і на момент подання заяви про вчинення виконавчого напису та його вчинення.
Оскільки позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав належних та допустимих доказів на спростування суми заборгованості, зазначеної банком, належних та допустимих доказів часткового чи повного погашення заборгованості, колегія суддів, з врахуванням правового висновку у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 133/1666/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, колегія суддів виходить з такого.
Правовідносини у справах № 554/4300/16-ц (про стягнення заборгованості за кредитним договором) та № 161/16891/15-ц (про стягнення заборгованості за кредитним договором), та у справі, що переглядається (первинна вимога - про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню), не є подібними, відповідно, відсутні правові підстави вважати неправомірним неврахування висновків касаційного суду, викладених у постановах за результатом перегляду вказаних справах. При цьому, колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається, позивачем не оспорюється сума наданого йому банком кредиту.
Щодо правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (апелянтом помилково зазначено № 1373/1666/16-ц), то висновки, зроблені у справі, що переглядається, які встановлені судом першої інстанції, йому не суперечать та узгоджуються з таким.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, акта про реалізації предмета іпотеки, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування запису про право власності, оскільки апелянт вважає, що з огляду на незаконність вчинення оспорюваного виконавчого напису, вказані позовні вимоги є похідними, а відтак підлягають задоволенню, у зв'язку із наявністю підстав для задоволення первісної вимоги - про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню .
Оскільки під час апеляційного розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів, враховуючи положення ч.1 ст. 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходячи з меж оскарження та доводів апеляційної скарги позивача, не убачає підстав давати аналіз оскаржуваному рішенню в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів, акта про реалізації предмета іпотеки, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування запису про право власності.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки її доводи вірних висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, підстави для вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.
Щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина друга статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. […] Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
11 травня 2022 року разом з відзивом на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Репак В.В. подав заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить стягнути з позивача на користь свого довірителя витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн. До заяви додано копії договору про надання правової допомоги № 6 від 10.03.2022 року, додаткової угоди № 1 від 24.03.2022 року, оригінал рахунку № 1 від 24.03.2022 року на суму 10 000,00 грн., та копію меморіального ордера від 31.03.2022 року про оплату 10 000,00 грн.
З урахуванням вищенаведеного, а також з врахуванням того, що обґрунтованих заперечень, клопотання про зменшення розміру витрат від позивача до суду апеляційної інстанції не надходило, то заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї докази дають підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної та інстанції, понесені відповідачем ОСОБА_3 , піддягають стягненню з позивача в розмірі 10 000,00 грн., який, на думку колегії суддів, є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, що підтверджено наданими документами, що апелянтом не спростовано.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 18.08.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк