Дата документу 18.08.2022 Справа № 336/686/21
Є.У.№ 336/686/21 Головуючий у 1 інстанції: Карабак Л.Г.
№ 22-ц/807/1248/22 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
18 серпня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги, -
У січні 2021 року «МТМ» звернувся до суду з позовом, про стягнення з відповідачів заборгованості за комунальні послуги, заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
В позові зазначає, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2013 року по 01 грудня 2020 року.
Позивач надав відповідачам послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води на загальну суму 77 172,56 грн.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005 р. передбачено, що плата за надані послуги вноситься щомісячно.
Посилаючись на те, що відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 , цей факт є безспірним та беззаперечним, позивач просить суд стягнути з них солідарно заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у сумі 77 172,56 грн та понесені ним при подачі позову судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 листопада 2013 року по 01 грудня 2020 року в розмірі 77 172,56 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 29 січня 2013 року по 01 грудня 2020 року.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Враховуючи положення частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає повною мірою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, з заявою про їх відсутність у квартирі до позивача не зверталися, офіційний документ, що підтверджує їх відсутність у житловому приміщенні, не надали, однак послуги за опалення та гаряче теплопостачання не оплачували в повному обсязі. На час розгляду справи надані позивачем докази та розрахунки не спростовані відповідачами, які, в свою чергу, не надали доказів щодо повної або часткової оплати заборгованості. Аналізуючи наведене, суд встановив передбачені законом підстави для стягнення з відповідачів заявленої суми боргу за комунальні послуги.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами договір про надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не укладався.
Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 , позивач надав відповідачам послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , на суму 77 172,56 грн. Відповідачі як споживачі цих послуг не здійснили оплату за надані послуги.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 322 ЦК України, 162 ЖК України передбачено обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, та оплачувати комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. п. 18,20 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Відповідно до ст.ст. 67,68, 162 ЖК УРСР (станом на час виникнення спірних відносин), плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач (власник) зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що квартира відповідача підключена до мережі централізованого опалення і постачання гарячої води, безперервну роботу і обслуговування якої забезпечує позивач. Ці послуги у зазначений період надавалися і споживалися, з приводу неналежної якості послуг або їх відсутності відповідач до позивача не звертався. Факт отримання вказаних послуг не спростований, докази того, що у квартирі відсутнє (відключене у встановленому порядку) централізоване опалення чи гаряче водопостачання відсутні, за спожиті послуги відповідно до особового рахунку позивачем нараховувалась помісячна плата, однак відповідач оплату за спожиту теплову енергію в повному обсязі не здійснював.
Разом з тим, суд першої інстанції не перевірив та не врахував наступне.
Справа була розглянута у відсутність відповідачів, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи та, відповідно, були позбавлені можливості заявити про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків такого пропуску.
Досліджуючи доводи апелянта в цій частині, судова колегія виходить з наступного.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість, яка виникла з 01 листопада 2013 року
Таким чином, строк позовної давності для звернення з позовом до суду щодо платежів за листопад 2013 року сплив у грудні 2016 року.
До суду позивач звернувся 29 січня 2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності щодо платежів, які мали сплачувати відповідачі.
30 березня 2020 року Верховна Рада прийняла закон № 540-IX (набрав чинності 02.04.2020), який продовжив низку процесуальних та інших строків (зокрема, позовну давність) на строк дії карантину.
З урахуванням зазначеного, застосуванню підлягає строк позовної давності, щодо платежів, які мали бути сплачені до 2 квітня 2017 року.
З наданого позивачем розрахунку (а.с.6-9) вбачається, що за період до квітня 2017 року відповідачам було нараховано 22 003,16 грн заборгованості, яку вони не сплатили у встановлені строки.
Подальше погашення відповідачами заборгованості з березня 2018 року у сумі 100 грн не свідчить про виконання та визнання ними боргу за період з 2013 року, позаяк платежі вносилися за поточні періоди без застереження про погашення заборгованості минулих часів.
Відтак, застосування строку позовної давності, про яке просив апелянт підлягає частковому задоволенню, а саме з квітня 2017 року по грудень 2020 року, та передбачає виключення із загального розміру заборгованості у розмірі 23 237,33 грн (77 172,56 грн - 53 935,23 грн) стягнення якої знаходиться поза межами строку позовної давності.
З урахуванням зазначеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, позаяк апелянтом не було враховано законодавчі положення щодо зміни строків позовної давності у зв'язку з введенням загальнодержавного карантину.
У зв'язку з частковим задоволенням позову, зміною судового рішення, відповідному зменшенню у порядку ст. 141 ЦПК підлягає і сума судового збору, стягнена з відповідачів (позов задоволено на 70%).
Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1 021,50 грн (3 405,00 грн - 1 589,00*1,5 %).
Керуючись ст. ст. 374, 375,376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 липня 2021 року по цій справі змінити, зазначити, що стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» підлягає заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 02 квітня 2017 року по 01 грудня 2020 року в розмірі 53 935,23 грн (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот тридцять п'ять гривень 23 копійки).
Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судового збору з суми 2 270,00 грн до суми 1 589,00 грн (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 00 копійок).
Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 021,50 грн (одна тисяча двадцять одна гривня 50 копійок).
В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 18 серпня 2022 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков