18 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/246/22 пров. № А/857/6069/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М.., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Маєцька Н.Д.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
17 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправними дії щодо не включення до складу його місячного грошового забезпечення як розрахункової величини у червні 2016 року при нарахуванні та при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щомісячної додаткової грошової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; зобов'язати нарахувати та виплатити на його користь недоплачену одноразову грошову допомогу, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 16 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889; визнати протиправними дії в частині виплати йому допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на соціальні потреби у 2016 році не у розмірі грошового забезпечення; стягнути з на його користь не доплачену допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на соціальні потреби за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 червня 2016 року № 104-ос його знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків прикордонного загону з 17 червня 2016 року (через сімейні обставини). Вказує, що при його звільненні з військової служби відповідачем до розрахунку суми одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», безпідставно не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, яку він отримував під час проходження служби. Крім того, відповідачем протиправно не включено до розрахунку допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на соціальні потреби щомісячну додаткову грошову винагороду. Вважає, що така винагорода не є одноразовим видом грошового забезпечення, оскільки з моменту вступу в дію Постанови № 889 і до його звільнення з військової служби, тобто останні 5 місяців перед звільненням, додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась йому щомісяця.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 як розрахункової величини у травні 2016 року при нарахуванні та при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за 16 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у 2016 році без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби , внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2016 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889, виплачувалась позивачу постійно щомісяця з березня 2016 року по день звільнення його із військової служби, а отже носила постійний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні. При визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України ««Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконний акт - Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 лютого 2016 року за № 73, яка звужує поняття грошового забезпечення. Тому за наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції вважав, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою № 889. Крім того, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача в частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2016 році без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення, тому така винагорода не була включена при розрахунку та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань. Вказує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду із позовом, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду. Звертає увагу на те, що згідно з п. 8 Інструкції № 73 від 02 лютого 2016 року щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, на яку посилався суд першої інстанції, досліджувалось питання правовідносин, які виникли в 2013 році, причому в даній справі взагалі відсутні посилання на постанову КМУ № 889.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Вказує, що позицію щодо включення до розрахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 889 також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17 червня 2015 року № 104-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 17 червня 2016 року (через сімейні обставини) (а.с.9).
06 січня 2022 року до відповідача направлено адвокатський запит від представника позивача з метою з'ясування правильності нарахування та здійснення ОСОБА_1 виплат при звільненні.
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону від 13 січня 2022 року № 11/259 -22-вих одноразова грошова допомога при звільненні позивача розраховувалася з грошового забезпечення в розмірі 5219,65 грн згідно наказу Міністра внутрішніх справ України від 02 березня 2016 року № 73 без урахування щомісячної грошової винагороди, яка складає 3131,79 грн (а.с.10).
Під час проходження військової служби позивач у період лютого по червень 2016 року отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, що підтверджується відомостями особової картки заробітної плати (а.с.11).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 40 Закону № 2232-XI гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 12 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частини третя, четверта статті 9 Закону № 2011-XII).
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Із матеріалів справи слідує, що позивачу при звільненні з військової служби була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за 16 календарних років, без врахування розміру щомісячної додаткової грошової винагороди.
Постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889, виплачувалась позивачу постійно щомісяця з березня 2016 року по день звільнення його із військової служби (червень 2016 року), а, отже, носила постійний характер.
Стосовно посилання скаржника на необхідність застосування у спірних правовідносинах Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 лютого 2016 року за № 73 (далі - Інструкція №73) колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 8 Інструкції № 73 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Колегія суддів наголошує, що застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
У контексті доводів апеляційної скарги щодо порядку нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні колегія суддів наголошує, що у даному випадку при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягають Закон № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанова № 889, а не підзаконний акт (Інструкція № 73), яка звужує поняття грошового забезпечення та не узгоджується з вимогами Закону № 2011-ХІІ.
З цього приводу слід зазначити, що пунктом 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги для оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Вищезазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, викладеній у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За висновком Великої Палати Верховного Суду в цій справі, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Крім того, 10 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 825/997/17 вказала, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за 16 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на соціальні потреби у 2016 році не у розмірі грошового забезпечення та стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на соціальні потреби за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з копією архівної відомості № 4673 грошового забезпечення з 2016 рік позивачу у березні 2016 року здійснено обчислення та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у розмірі 740,00 грн. та у червні 2016 року здійснено обчислення та виплату допомоги на оздоровлення у розмірі 5219,65 грн (а.с.11).
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення га наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Включення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення до розміру грошового забезпечення також передбачено ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Враховуючи, що судом встановлено факт нарахування та виплати позивачу у 2016 році до його звільнення з військової служби щомісячної додаткової грошової винагороди, на підставі Постанови № 889, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача в частині виплати позивачу допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2016 році без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань у 2016 році з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням раніше проведених виплат.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строків звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову у цій справі є виплата у неналежному розмірі позивачеві додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Отже, з наведеного слідує, що спір стосується оплати праці, у даному випадку, грошового забезпечення позивача.
Згідно з статтею 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за №9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 260/246/22 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 18 серпня 2022 року.