Справа № 495/923/22
№ провадження 2/495/1325/2022
25 липня 2022 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Ткаченко О.М.
за участю:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явилася
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку спрощеного позовного провадження
цивільну справу № 495/923/22
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
10.02.2022 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с.1-3).
Так, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.06.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі № 495/923/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Справу призначено до судового розгляду (а.с.29-30).
Позивач - ОСОБА_1 , в судове засідання не з'явилася, але просила розглянути справу за її відсутності.
Відповідач - ОСОБА_2 , відзив або заперечення на позов ОСОБА_1 до суду не надавала, в судові засідання не з'явилася без поважних причин, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань не заявляла, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином.
Згідно із ч.3 ст.131 Цивільного процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).
Частиною 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою (ст.281 ЦПК України).
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, відповідач - ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, вона жодного разу не з'явилася в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подавала відзив, а позивач - ОСОБА_1 не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.07.2022 року постановлено розгляд справи № 495/923/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщеннямпровести у заочному порядку.
У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 є власницею житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу НРЕ 864322 від 16.12.2021 року (а.с.11-14).
У вказаній квартирі, з 05.04.1991 року зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить домова книга (а.с.7-9).
За твердженням позивача, відповідач з 1991 року та по теперішній час не проживає у даній квартирі, її речей там не має, комунальні послуги не сплачує та ремонт житла не проводить, про що свідчить акт про фактичне не проживання від 10.02.2022 року, складений ОСББ «Перемоги», 6 (а.с.4).
Позивачка вказує, що вона є пенсіонером за віком, отримує невелику пенсію, а реєстрація відповідача у належній її квартирі не дає права для оформлення субсидії для сплати комунальних послуг, тарифи яких для неї занадто великі, що порушує її право на безперешкодне користування належним майном.
Дані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду із відповідною позовною заявою.
Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю.
Відповідно до статей 316-317 Цивільного кодексу України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник вправі вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав, навіть якщо вони не поєднані з позбавленням права володіння (ст.391 ЦК України).
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із статтею 71 Житлового кодексу України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст.72 ЖК України).
Відповідно до ст.150 Житлового кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно із пунктом 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року, суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї зазначеної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК України.
Крім того, статтею 405 Цивільного кодексу України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (п.4 ч.1 ст.406 ЦК України).
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. З даних положень вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є самостійною підставою для зняття з реєстрації.
Таким чином, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає визнанню такою, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про законність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у зв'язку з чим такий позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316-317, 391, 405-406 Цивільного кодексу України, ст.ст. 71, 72, 150 Житлового кодексу України, ст.ст. 2, 12-13, 76-81, 128, 131,137, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 289 Цивільного процесуального кодексу України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя В.В. Мишко