Рішення від 15.08.2022 по справі 381/1550/21

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/329/22

381/1550/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Гапонової А.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 (надалі по тексту - відповідач), у якому, відповідно до вимог уточненої позовної заяви від 21.07.2022 року, просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 237 529,25 грн., що включають у себе суму індексації у зв'язку з інфляцією 181 083,84 грн. та 3% річних 56 445,61 грн., а також судовий збір в сумі 2 375,30 грн.

Позовні вимоги, з урахуванням уточненої позовної заяви від 21.07.2022 року, обґрунтовані тим, що у 2009 році позивач позичила відповідачу грошові кошти, які остання не повернула. На виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.02.2010 року було відкрите виконавче провадження про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 84 965,00 грн та судових витрат у розмірі 120 грн.

Станом на 01.01.2021 року рішення суду у повній мірі не виконано відповідачем, що дає право позивачу на звернення до суду з позовом про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відзиву на позовну заяву не надходило.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі та зазначила, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про що у матеріалах справи містяться розписки, про причини неявки суд не повідомила.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні (ч.1 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Як передбачено п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зазначеного у рішенні у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» №12307 - учасник справи, що повідомлений за допомогою пошти за однією із адрес, за якою він зареєстрований, але ухилявся від отримання судової повістки. Тому йому повинно було бути відомо про час і місце розгляду справи. Він також міг стежити за ходом його справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осаулової Н.А. від 10.11.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, оцінивши наявні у справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24.02.2010 року у справі №2-270/10 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 84 845,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн. а всього - 84965,00 грн.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 07.03.2010 року.

Вказаним рішенням суду встановлено, що 27 серпня 2009 р. між сторонами було укладено договори позики, відповідно до умов цих договорів позивач позичила відповідачу грошову суму у розмірі 2000 доларів США та 15000,00 грн., яку вона зобов'язалася повернути позивачу до 16 листопада 2009 р., а суму боргу у розмірі 3000 доларів США та 30000,00 грн. - до 06 січня 2010 р. Факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 5000 доларів США та 45000,00 грн. також підтверджується розписками, вчиненими у письмовій формі. Але в подальшому відповідач відмовилася від повернення грошових коштів, встановлених договором позики (а.с. 11).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

На виконання заочного рішення від 24.02.2010 року у справі №2-270/10 Фастівським міськрайонним судом Київської області 09.03.2010 року видано виконавчий лист (а.с. 12).

При зверненні до суду за захистом своїх порушених прав, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що оскільки рішення суду не виконано до цього часу, вона має право на стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. На підтвердження стягуваних сум нею надано розрахунок заборгованості.

Таким чином, у даній справі між сторонами виник спір щодо стягнення на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконання грошового зобов'язання за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує виникнення зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується із обов'язком боржника щодо такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5ЦК України. Приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

Тобто, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Як вбачається із наявних матеріалів справи, під час примусового виконання рішення суду від 24.02.2010 року частково на користь позивача з відповідача були стягнуті грошові кошти.

Так, у відповідності до акту прийому-передачі виконавчих проваджень, 22.11.2013 року стягувачу за виконавчим листом №2-270/10 ОСОБА_1 передано нереалізоване на аукціоні рухоме майно в кількості шести найменувань в рахунок погашення часткового боргу на загальну суму 6 059,26 грн. (а.с. 10).

Крім того, як вбачається із відміток на виконавчому листі у справі №2-270/10, 25.12.2014 року стягувач отримала кошти в сумі 1 500,00 грн. (а.с. 12).

У відповідності до листа Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ від 29.04.2021 року №1648/8, 24.01.2020 на примусове виконання до Фастівського міськрайонному відділі державної виконавчої служби ЦМУМЮ ( м.Київ) надійшов виконавчий листа №2-270/10 виданий 09.03.2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 58 535,74 грн. 24.01.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. У період перебування виконавчого документа на розрахунковий рахунок стягувача було перераховано кошти в сумі 618,00 грн. Залишок нестягнутих коштів станом на 29.04.2021 року складає 57 917,51 грн. (а.с. 8).

Як зазначалось вище, позивач просила стягнути суми, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України станом на 01.01.2021 року.

Надані суду документи підтверджують часткове стягнення з відповідача на користь позивача боргу за період з 07.03.2010 року (дата набрання рішенням суду від 24.02.2010 року законної сили) по 01.01.2021 року, а саме, 22.11.2013 року - передача нереалізованого на аукціоні рухомого майна на загальну суму 6 059,26 грн., 25.12.2014 року - грошових коштів на суму 1 500,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказала, що з моменту набрання рішенням суду від 24.02.2010 року законної сили, з ОСОБА_2 було частково стягнено кошти в сумі 20 370,00 грн. Підтвердження про стягнення цих коштів у конкретний час у матеріалах справи відсутні.

З листа Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ від 29.04.2021 року №1648/8 можна виділити період з 25.12.2014 року по 24.01.2020 року, за який з ОСОБА_2 було стягнуто 18 870,00 грн. (20 370,00 грн. - 1 500,00 грн.), тобто 5 повних років, що дорівнює 3 774,00 грн в рік, тобто таким чином:

за період 26.12.2014 року по 01.01.2015 року борг 77 405,74 грн.;

за період 02.01.2015 року по 01.01.2016 року борг 77405,74 - 3774 = 73 631,74 грн.;

за період 02.01.2016 року по 01.01.2017 року борг 73631,74 - 3774= 69 857,74 грн.;

за період 02.01.2017 року по 01.01.2018 року борг 69857,74 - 3774 = 66 083,74 грн.;

за період 02.01.2018 року по 01.01.2019 року борг 66083,74 - 3774 = 62 309,74 грн.;

за період 02.01.2019 року по 24.01.2020 року борг 62309,74 - 3774 = 58 535,74 грн.;

за період з 25.01.2020 року по 01.01.2021 року борг 58535,74 - 618 = 57 917,74 грн.

Варто зазначити, що сума боргу за вказаним розрахунком станом на 24.01.2020 року співпадає з сумою, що зазначена в листі Фастівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ від 29.04.2021 року №1648/8.

Таким чином, судом здійснено обрахунок сум за ч. 2 ст. 625 ЦПК України за вказаний період на наступні суми заборгованості:

84965,00 грн. за період з 07.03.2010 року по 22.11.2013 року;

78905,74 грн. за період з 23.11.2013 року по 25.12.2014 року;

77405,74 грн. за період 26.12.2014 року по 01.01.2015 року;

73631,74 грн. за період 02.01.2015 року по 01.01.2016 року;

69857,74 грн. за період 02.01.2016 року по 01.01.2017 року;

66083,74 грн. за період 02.01.2017 року по 01.01.2018 року;

62309,74 грн. за період 02.01.2018 року по 01.01.2019 року;

58535,74 грн. за період 02.01.2019 року по 24.01.2020 року;

57917,74 грн. період з 25.01.2020 року по 01.01.2021 року.

Суми за ч. 2 ст. 625 ЦК України були перераховані за допомогою програми системи «Ліга-Закон» в розділі «корисні інструменти» та становлять:

суму інфляційних втрат у розмірі 8 273,60 грн. та 3% річних у сумі 9 469,52 грн. за період з 07.03.2010 року по 22.11.2013 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 20 116,17 грн. та 3% річних у сумі 2 581,19 грн. за період з 23.11.2013 року по 25.12.2014 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 0,00 грн. та 3% річних у сумі 44,53 грн. за період 26.12.2014 року по 01.01.2015 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 31 892,11 грн. та 3% річних у сумі 2 208,94 грн. за період 02.01.2015 року по 01.01.2016 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 8 635,43 грн. та 3% річних у сумі 2 095,75 грн. за період 02.01.2016 року по 01.01.2017 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 9 032,82 грн. та 3% річних у сумі 1 982,51 грн. за період 02.01.2017 року по 01.01.2018 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 6 092,09 грн. та 3% річних у сумі 1 869,29 грн. за період 02.01.2018 року по 01.01.2019 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 2 494,69 грн. та 3% річних у сумі 1 866,41 грн. за період 02.01.2019 року по 24.01.2020 року,

суму інфляційних втрат у розмірі 2 770,07 грн. та 3% річних у сумі 1 628,36 грн. за період з 25.01.2020 року по 01.01.2021 року.

Таким чином, в судовому засіданні достеменно було встановлено, що боржник ухиляється від виконання рішення суду про повернення боргу та не повертає кошти позивачу, а тому позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів за неналежне виконання рішення суду про стягнення коштів за договором позики підлягають частковому задоволенню на загальну суму 113053,48 грн.

При цьому, у судовому засіданні позивач не довела вірність наданого нею розрахунку, а тому, судом було здійснено свій розрахунок, обґрунтованість якого описано у мотивувальній частині даного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд присуджує стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 1130,53 пропорційно розміру задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 13, 19, 44, 76, 77, 78, 79, 80-82, 128, 141, 211, 223, 263, 265, 273, 280 ЦПК України, ст.ст. 16, 509, 524, 526, 533-535, 599, 625 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, - задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 наступні грошові кошти: