Справа № 420/4234/22
17 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС), у якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС про сплату боргу (недоїмки) від 28.09.2021 за №Ф-26248-51 на суму 37788,74 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.10.2021 позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26248-51 від 28.09.2021 на суму 37788,74 грн. На підставі вказаної вимоги, старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко С.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68629990 від 12.02.2022.
Позивач зазначає, що вимога №Ф-26248-51 від 28.09.2021 була сформована податковим органом за період із 2017 - 2020 рр. у зв'язку із тим, що позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем і зобов'язана була сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від фактичного отримання доходу від діяльності. А відтак позивач вважає сформовані податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки у період 2017-2020 роки органами соціального захисту населення було здійснено нарахування та сплату за позивача єдиного соціального внеску.
Ухвалою суду від 17.03.2022 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 08.04.2022 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що недоїмка зі сплати єдиного внеску виникла за 2017 рік, нарахована по строку 09.02.2018 року у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн, за 2019 рік у сумі 11016,72 грн та за 2020 рiк у сумі 8495,30 грн.
Представник відповідача вважає, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) сформовано відповідно до вимог чинного законодавства.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначила, що вважає борг зі сплати ЄСВ безпідставно нарахованим, оскільки за період з 2017-2020 роки ЄСВ за неї сплачено. Також позивач просить врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.11.2020 року по справі №240/144/19.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Судом встановлено, що згідно відомостей наявних в Єдиному державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 26.11.2008 (а.с.20, 22-23). При цьому, з 2015 року отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні дітей (а.с.45-56).
28.09.2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26248-51 від 28.09.2021 на суму 37788,74 грн (а.с.94), яка отримана позивачем 11.10.2021 (а.с.10-11).
Крім цього, 16.02.2022 року старшим державним виконавцем Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Савченко С.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68629990 про стягнення заборгованості у розмірі 37788,74 грн на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26248-51 У від 28.09.2021 (а.с.31-32).
Вважаючи вказану вимоги про сплату боргу протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2464-VI виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообо'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною четвертою статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд дійшов висновку, що лише здійснення підприємницької діяльності може тягнути за собою обов'язок для особи сплати єдиного внеску, разом з тим, на думку суду нездійснення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності та надання доказів неможливості її здійснення унеможливлює формування вимоги про сплату боргу.
Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, які набрали чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами- підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI).
З 01.01.2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною другою статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого, платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Разом з тим, вирішуючи справи даної категорії повинно бути враховано, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Поряд з цим, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в тому числі по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов'язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 240/144/19 та від 27.04.2020 у справі № 120/581/19-а.
Матеріалами справи підтверджується, що згідно антегроманої картки платника податків, сума заборгованості позивача зі сплати ЄСВ виникла за період з 2017 по 2020 рік.
Водночас, згідно довідкою Форми ОК-5 Пенсійного фонду України Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соцiального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 ), яка додана до позовної заяви, Управлінням соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради та Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради сплачено за позивача ЄСВ у спірний період (а.с.24-26).
Тобто, у період, за який відповідачем було нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача органами соціального захисту населення було здійснено нарахування та сплату зазначеного внеску.
Слід наголосити, що підприємницької діяльності у період 2017-2020 позивач не здійснювала, відповідно жодних доходів від підприємницької діяльності не отримувала.
За приписами абз.7,12 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.
Відповідно до абз.3 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178 (далі - Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно1 до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Пунктом 2 Порядку №178 передбачено, що єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.
Відповідно до пункту 3 Порядку №178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації.
Підпунктом 2 пункту 4 Порядку № 178 передбачено, що обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі утворення) рад - за осіб, зазначених у підпунктах 2-4 пункту 1 цього Порядку.
Отже, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років та отримання допомоги при народженні дитини, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок.
Наведені обставини свідчать про протиправність сформованих податковим органом вимог про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28.09.2021 за №Ф-26248-51 на суму 37788,74 грн, а тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 992,40 грн.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 28.09.2021 за №Ф-26248-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса