Справа № 504/1653/22
Провадження № 2/504/1427/22
05.08.2022смт.Доброслав
Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді -Барвенка В.К.,
секретаря - Завади Ю.А., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача, яким просила суд в порядку набувальної давності визнати право власності на домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
На обгрунтування заявленої вимоги заявниця вказує, що вона разом із чоловіком більше 10 років проживають за вказаною адресою, і вона відкрито, вільно та добросовісно сплачує комунальні платежі, податки, утримує домоволодіння в належному стані, безперервно.
До 2011 року заявниця та члени її родини здійснювали догляд за власницею будинку - ОСОБА_2 , яка проживала сама, та не мала родичів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
З цього часу домоволодіння утримує заявниця та в ньому проживає із своєю сім'єю.
Представник Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області у своєму відзиві позовні вимоги не визнав, послався на те, що не має сільська рада відповідати за даним позовом, оскільки будинок не перебуває у комунальній власності.
Крім того, власниками спірного домоволодіння за договором купівлі- продажу від 02.07.2003 року в рівних частках є ОСОБА_2 (яка померла) та її син- ОСОБА_3 .
На думку відповідача, ОСОБА_3 має право на спадкування долі ОСОБА_2 у домоволодінні у першу чергу.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 08.07.2022 року відкрито спрощене провадження у справі.
Заявниця не заявляла клопотань про заміну відповідача у справі, вважала що відповідати має саме орган місцевого самоврядування, оскільки їй невідомо місце перебування ОСОБА_3 .
Вислухавши заявницю, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов до наступного висновку:
Судом встановлено, що спірне домоволодіння на праві спільної часткової власності у рівних частках належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що вбачається зі змісту договору купівлі- продажу від 02.07.2003 року (а.с. 13).
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 19.01.2011 року виконкомом Свердловської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (а.с.10).
Зі змісту довідки Красносільської сільської ради Одеського району Одеської області від 04.07.2022 року № 154 ОСОБА_1 разом із своєю сім'єю проживає у спірному домоволодінні без реєстрації з 2011 року.
31.05.2013 року складено акт депутатів Свердловської сільської ради Комінтернівського району Одеської області про аварійність спірного домоволодіння.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.
Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.
У справі № 571/1099/16-ц (постанова Верховного Суду від 27 вересня 2018 року), суди установивши, що позивач проживає у будинку з дозволу сина, який є спадкоємцем цього майна після смерті матері і який неодноразово пропонував позивачу сплатити грошові кошти за будинок, суди відмовили в задоволенні позову.
Верховний Суд погодився з висновками судів, зазначивши, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю.
У справі № 683/2047/16-ц (постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року) судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року, укладеного у простій письмовій формі, придбав будівлю млина, якою він з того часу продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватися.
Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю за відсутності такої ознаки набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, оскільки за обставинами справи позивач знав і не міг не знати про відсутність у попереднього володільця будівлі млина правовстановлюючих документів на зазначену будівлю, що не позбавляє позивача можливості набути право власності на таке майно у позасудовому порядку.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є:
1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років;
2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб;
3) безперервність користування протягом 10 років;
4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.
Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд встановив, що частина спірного домоволодіння належить померлій ОСОБА_2 , інша частка належить її синові, і ОСОБА_1 знала про цей факт, і у 2010-2011 роках відкрито заволоділа чужим майном, яке їй не належить, що виключає добросовісне заволодіння позивачем майном, та можливість його набуття ним за набувальною давністю.
Крім того, наявність факту належності іншої частки домоволодіння іншому співвласнику, виключає ініціювання позовних вимог за набувальною давністю щодо цієї частки.
Доводи позову, що позивачка не знає місце перебування іншого співвласника не спростовують вищенаведених висновків суду.
Таким чином підстав для задоволення позову не має.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 141, 223, 280-281, 284 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.К. Барвенко