ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 квітня 2022 року м. Київ № 640/19901/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії від 08.07.2021 року №131/03.15-24.
- Винести рішення, яким зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити мені, ОСОБА_1 , - пенсію держслужбовця та зробити перерахунок пенсії згідно ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII «Про державну службу» з 01.07.2021 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що має право на перерахунок пенсії державного службовця, відповідно до положень Закону України «Про державну службу», з огляду на що, відмова відповідача здійснити такий перерахунок пенсії є неправомірною.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/19901/21 та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву в якій зазначає про правомірність винесеного ним рішення, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Разом з тим, від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому додатково вказується на необґрунтованість рішення відповідача, а тому просить задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 , має загальний безперервний трудовий стаж 43 роки, в тому числі 29 років 8 міс. 18 днів страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, а також 22 роки 1 місяць 29 днів стажу роботи держслужбовця та вік 60 років 3 міс.
В 2012 році ОСОБА_1 була призначені 2 група інвалідності та позивач звернулась до ПФУ у Деснянському районі м. Києва.
ОСОБА_1 звернулась до суду, враховуючи її стаж держслужбовця та можливість отримати пенсію держслужбовця по інвалідності 2 групи. Деснянське управління Пенсійного фонду України відмовило позивачу в призначенні такої пенсії, оскільки позивач не досягла пенсійного віку та не працює на державній службі, а працювала на час звернення за пенсією держслужбовця по інвалідності 2 групи в Дніпровській Колегії адвокатів № 2 м. Києва,
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року в позові було відмовлено, але зазначено, що право на державну службу у позивача виникне за досягнення нею загального пенсійного віку, встановленого відповідним положенням Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування та Закону України «Про державну службу».
Київський Апеляційний Адміністративний суд залишив постанову без змін, однак зазначив: «суд встановив, що, позивач має 22 роки 1 місяць та 29 днів стажу державного службовця».
Таким чином, на сьогоднішній день позивач вказує, що досягла віку 60 років має страховий стаж 29 років 8 міс. та 18 днів, та звернулась за пенсією держслужбовця ще в квітні 2021 року.
Рішенням №131/03.15-24 від 08.07.2021 року, в якому вказукють, що відповідно до п.12 ч. 3 ст.3 дія Закону України «Про державну службу»№ 889-У111 від 10.12.2015 року не поширюється на суддів. Та зазначають, що основним критерієм, за яким визначається зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії є встановлення за займаною посадою відповідного рангу державного службовця.
Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначались Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі по тексту - Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII). Зокрема, відповідно до статті 37 цього Закону позивачу у 2011 році призначено пенсію за віком.
Щодо спірних правовідносин та наявності у позивача права на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статях 9, 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду (частина третя статті 45 Закону № 1058-IV).
З матеріалів справи вбачається, що в квітні 2021 року позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, до 01.05.2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 №3723-VIII.
У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Однак, з 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 року (далі - Закон № 889-VІІІ).
У зв'язку з набранням чинності Закону № 889-VІІІ, з 01.05.2016 року втратив чинність Закон № 3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.
За правилами пунктів 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 року передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 серпня 2019 року у справі №676/6166/17.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача, пенсійний орган відмовив позивачу у переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» за відсутності необхідного стажу роботи.
Зокрема, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивач не обіймав посаду, на яку поширюється дія Закону № 889-VIII та не мав не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України.
Однак, суд звертає увагу, що відповідно записів в трудовій книжці, позивач перебувала на таких посадах:
- секретарем судового засідання в Дарницькому районному суді м. Києва з 24 серпня 1978 року до 4 грудня 1981 року, тобто 3 роки 3 місяці та 10 днів,
- юрисконсультом 2 категорії Управління "Укренергокомплект" з 25 липня 1983 року до 24 вересня 1993 року, тобто 10 років та 2 місяці,
- помічником Ватутінського районного суду м. Києва з 28 вересня 1993 року,- тобто 2 місяці 8 днів,
- з 7 грудня 1993 року до 18 квітня 2002 року суддею Деснянського районного суду м. Києва, класу 4 потім 3 класу тобто 8 років 4 місяці та 11 днів.
Таким чином стаж держслужбовця складає 22 роки 1 місяць та 29 днів..
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців.
Відтак, з огляду на наявні в трудовій книжці записи та вищевказані норми законодавства, періоди роботи позивача на вищезазначених посадах, підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
При цьому, безпідставним є твердження пенсійного органу про те, що станом на 01.05.2016 року у позивача відсутній необхідний для призначення спірної пенсії стаж, а саме 20 років державної служби, оскільки на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ мають право державні службовці, які на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Таким чином, оскільки на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, позивач досягла пенсійного віку, займала посади державної служби та мала необхідний стаж служби, яка дає право на призначення державної пенсії, відтак ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови та зобов'язання відповідача призначити пенсію держслужбовця та зробити перерахунок пенсії згідно ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII «Про державну службу» з 01.07.2021 року.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368), Головного управління ПФУ в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 08.07.2021 року №131/03.15-24.
3. Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію держслужбовця та зробити перерахунок пенсії згідно ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII «Про державну службу» з 01.07.2021 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 454,00 грн. (Чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 454,00 грн. (Чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур