ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
25 квітня 2022 року м. Київ № 640/8714/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому просив суд: 1) визнати протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 26.02.2021 за №24 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас, а також виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. При звільненні відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таку бездіяльність відповідача, позивач вважає протиправною, з огляду на те, що за змістом норм ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 при звільненні військовослужбовця, не визначено, яку вислугу років (календарну чи пільгову) має мати військовослужбовець, для того щоб отримати вказану допомогу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/8714/21 за вказаним позовом та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В подальшому суд відповідно до своєї ухвали від 04.08.2021 вирішив в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України питання про заміну сторони (відповідача) у справі на його правонаступника - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555).
Від представника Військового інституту через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування своїх заперечень представник Військового інституту зазначив, що відповідно до проведеного розрахунку вислуги років у Збройних Силах України загальна кількість прослужених позивачем повних календарних років у Збройних Силах України становить лише 9 років. Разом з тим, згідно з положеннями п. 2 розд. ХХХІІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десяти календарних років і більше. З огляду на наведене представник відповідача дійшов висновку, що позивачу було правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом командувача Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.02.2021 №10 капітана ОСОБА_1 , заступника начальника відділу адміністрування та технічної підтримки загальносистемного програмного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , було звільнений з військової служби у запас за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (тобто, у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2021 №24 капітана ОСОБА_1 , заступника начальника відділу адміністрування та технічної підтримки загальносистемного програмного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , було виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, починаючи з 26.02.2021.
У тексті витягу із наказу №24 від 26.02.2021 була зазначена інформація про наявність у позивача вислуги років, яка складала: у календарному обчисленні 9 років 07 місяців 03 доби, у пільговому обчисленні 00 років 06 місяців 28 діб, та у загальному обчисленні 10 років 01 місяць 01 доба.
Як стверджує позивач, та не заперечував представник відповідача, у день звільнення Військова частина не здійснила виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач вважає, що бездіяльність військової частини щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є противоправною.
В подальшому, як повідомив представник Військового інституту в тексті свого клопотання з питання процесуального правонаступництва від 09.07.2021 вих. №190/2264 та довідці від 06.07.2021 вих. №1/12/1/1341, з 30.06.2021 Військову частину НОМЕР_1 розформовано. Натомість за змістом директиви Міністра оборони України від 30.12.2020 №Д-321/10/дск правонаступником зазначеної військової частини визнано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555).
Зі змісту поданого представником відповідача до суду відзиву на позов вбачається, що Військовий інститут, як правонаступник військової частини, також не вирішено питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Дослідивши та проаналізувавши наявні матеріали справи, суд виходив з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий: захист військовослужбовців та членів їх сімей» та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XIІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Конституційний Суд України у рішенні від 17.03.2004 №7-рп/2004 вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто, соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься в п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393).
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розд. І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з п. 3 розд. І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до п. 4 розд. І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7 розділу І Порядку №260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 8 розд. І Порядку №260 серед іншого закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Згідно з п. 1 розд. ХХХІ Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Розділом XXXII Порядку №260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Так, п. 2 розд. XXXII Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 5 розд. XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.
Згідно з п. 8 розд. XXXII Порядку №260 для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (зі змінами).
У свою чергу абз. 1 - 4 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:
які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги (абз. 5, 7 п. 10 Постанови №393).
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абз. 8 п. 10 Постанови №393).
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Верховний Суд у постановах від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 (№ рішення в ЄДРСР 73359546) та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17 (№ рішення в ЄДРСР 93080938) зробив висновок, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Суд відхиляє доводи представника відповідача на те, що наведена правова позиція Верховного Суду не може бути застосована до спірних правовідносин у цій справі, оскільки Касаційний Суд дійшов висновку про домінування норми ч. 2 ст. 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» над нормами підзаконних правових актів взагалі.
Враховуючи те, що наявними у справі матеріалами підтверджено те, що загальна вислуга років, на час звільнення позивача, становила більше 10 років, то умова про наявність 10 і більше років вислуги у цьому випадку дотримана.
Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на таку виплату.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не було вжито заходів щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відтак позов підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За змістом ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, одним із питань, які вирішує суд при ухваленні рішення, є те, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 244 зазначеного Кодексу).
В даному випадку, як свідчать матеріали справи, судові витрати сторін у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, адреса місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Московська, 45/1) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок