ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 квітня 2022 року м. Київ № 640/14173/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 12.03.2021, зарахувавши до загального стажу роботи період навчання з 01.09.1982 по 28.04.1987.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що досягши встановленого законом віку та набувши більше 12 років і 6 місяців пільгового стажу та більше 25 років загального стажу, що документально підтверджені, він звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії. Однак всупереч вимог чинного законодавства відповідач протиправно не вжив належних заходів для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі №640/14173/21 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для надання відзиву.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, та засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача. Свої заперечення проти позову ГУ ПФУ в м. Києві мотивувало тим, що згідно наданих позивачем документів про стаж (а саме: трудова книжка, військовий квиток, диплом) загальний страховий стаж позивача складає 27 років 3 місяці і 11 днів, та водночас пільговий стаж був відсутній (оскільки позивач не подав пільгову довідку). При цьому, ГУ ПФУ в м. Києві не врахувало до стажу період навчання, бо такий перетинається із періодом проходження військової служби. Тобто, період навчання позивача у Київському будівельному технікумі можливо зарахувати до стажу за умови надання уточнюючої уточнюючої довідки про тривалість навчання із обов'язковим зазначенням даних про закінчення повного навчального періоду або окремих його періодів. Таким чином, оскільки відсутній необхідний пільговий (12 років і 6 місяців) та страховий (28 років) стаж роботи, для призначення пенсії за віком на пільговий умовах за списком №2, то заява ОСОБА_1 від 12.03.2021 №2644 не підлягає задоволенню.
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
12.03.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заява позивача була прийнята відповідачем до розгляду разом із підтверджуючими документами, зокрема: трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (дата заповнення 17.07.1981); військового квитка серії НОМЕР_2 ; дипломом серії НОМЕР_3 , виданого Київським будівельним технікумом.
За результатами розгляду цієї заяви позивача (вх. №2644 від 12.03.2021) по суті ГУ ПФУ у в м. Києві прийняло рішення від 16.03.2021 за №262940006640, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В основу такого рішення відповідача були покладені наступні мотиви: «Відповідно до наданих до заяви документів (військовий квиток, диплом, трудова книжка) загальний страховий стаж складає 27 років 3 місяці і 11 днів.
Не враховано до стажу період навчання, який перетинається з періодом проходження військової служби.
Пільговий стаж за списком №2 відсутній, оскільки не надано пільгову довідку.
Враховуючи вищенаведене, гр.. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу за списком №2».
Не погоджуючись із законністю такої позиції органу Пенсійного фонду України, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси на призначення пенсії порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Розглядаючи справи по суті, суд виходив за наступного.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі також по тексту - Закон №1788), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі також по тексту - Закон №1058), Постановою Кабінетом Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення (перерахунку) пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі по тексту - Порядок №637), Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.11.2005 №383 «Про порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (далі по тексту - Порядок №383), Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58), тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 16 Розділу ХV Прикінцевих Положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VIII внесені зміни у Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме абзац другий пункту 16 викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
З огляду на вищевикладене суд зазначає про те, що до 03.10.2017 при призначені пенсії за віком на пільгових умовах, органи Пенсійного фонду України зобов'язані були керуватись положеннями ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а після 03.10.2017, - положеннями ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як свідчать наявні у справі матеріали, позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 12.03.2021.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із ч. 1, пп. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема:
- працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, за відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема:
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з до п. 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у п. 1.3 розд. І цього Порядку).
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку №637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 №383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок).
Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків (п. 2 Порядку №383).
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
Крім того, після 21.08.1992 основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Згідно з п. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992.
Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (надалі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41 (надалі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п. 4 Порядку №442 та пп. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць, відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом п.п. 8 та 9 Порядку №442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 29 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 153 КЗпП України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме: про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Як наслідок, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у п.п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №1, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
На підставі викладеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а вказала, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про неправомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця.
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також наявних у матеріалах пенсійної справи копіях диплому серії НОМЕР_3 та військового квитка серії НОМЕР_4 позивача, судом встановлено, що останній у періоди:
- з 01.09.1982 по 01.05.1987 проходив навчання в Київському будівельному технікумі за спеціальністю «цивільне та промислове будівництво», кваліфікацією «технік-будівельник»;
- з 30.10.1988 по 21.01.1985 проходив службу в лавах Радянської Армії;
- з 01.06.1987 прийнятий на роботу до Будівельно-монтажного управління №32 Будтресту №1 Мінбуду УРСР (яке було 04.01.1989 перейменоване на Будівельно-монтажне управління №4 ордену Леніна на СМТ 1, а з 01.07.1990 було реорганізоване в Орендно-акціонерне будівельне управління №4 Орендно-акціонерної проектно-будівельної фірми «Київінвест») на посаду «майстер» за направленням від Київського будівельного технікуму;
- 11.01.1993 - позивача звільнено з Орендно-акціонерного будівельного управління №4 у зв'язку із переведенням на роботу в Малому підприємстві «Пріма»
- 11.01.1993 - позивача прийнято на роботу до МП «Пріма» на посаду «майстер»;
- 22.09.1994 - позивача звільнено з МП «Пріма» у зв'язку із переведенням на роботу в ДП «Київінвестстрой» АТ «Київінвест»;
10.10.1994 - позивача прийнято на роботу до ДП «Київінвестстрой» АТ «Київінвест» (яке у грудні 1995 року було реорганізоване у ЗАТ «Аеробуд») на посаду «майстер»;
- 01.09.1995 - позивач переведений на посаду «виконавець робіт», на якій працював по 31.01.2000;
- 01.02.2000 - позивач переведений на посаду «завідувач складу»;
- 20.08.2007 - позивача звільнено з посади «завідувач складу» на ЗАТ «Аеробуд»;
- 10.04.2008 - позивача прийнято на роботу в ТОВ «Градострой» на посаду «виконавець робіт»;
- 31.08.2011 - позивача звільнено з посади «виконавець робіт» на ТОВ «Градострой»;
- 16.04.2013 - позивача прийнято на роботу в ТОВ «НВП «Каштан» на посаду «виконавець робіт»;
- 16.08.2013 - позивача звільнено з посади «виконавець робіт» на ТОВ «НВП «Каштан»;
- 01.04.2014 - позивача прийнято на роботу в ТОВ «Будівельна компанія «Будрес-Інвест» на посаду «виконавець робіт»;
- 02.02.2015 - позивача звільнено з посади «виконавець робіт» на ТОВ «Будівельна компанія «Будрес-Інвест»;
- у період з 02.11.2015 по 07.06.2016 - позивач отримував допомогу по безробіттю;
- 08.06.2016 - позивача прийнято на роботу в Управління начальника робіт Міністерства оборони України на посаду «виконавець робіт»;
- 30.09.2016 - позивача звільнено з посади «виконавець робіт» в Управління начальника робіт;
- у період з 11.10.2016 по 28.02.2017 - позивач отримував допомогу по безробіттю;
- 01.02.2018 - позивача прийнято на роботу на ТОВ «Група компаній РДБ-БУД» на посаду «виконавець робіт»;
- 26.003.2018 - позивача звільнено з посади «виконавець робіт» на ТОВ «Група компаній РДБ-БУД».
У контексті з наведеним суд враховує, що позивач працював на посадах «майстер» та «виконавець робіт», які передбачені відповідними розділами та підрозділами чинних у відповідні періоди Списків №2, а саме:
- Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах» ((п. «б» розд. XXIX), - а саме посада «майстер (десятник)» на будівництві будівель і споруд;
- Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників зі шкідливими і важкими умовами праці, робота в яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів РССР від 26.01.1991 №10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення» (підрозд. 2290000б-23419 і 2290000б-24441 розд. XXVІI) - а саме посади «майстер будівельних і монтажних робіт» і «виконавці робіт» на будівництві, реконструкції, технічне переобладнання, реставрації та ремонт будівель, споруд та інших об'єктів;
- Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (підрозд. 2290000б-23419 розд. XXVII; підрозд. 2290000б-24411 розд. XXXIII), - а саме посади «майстер будівельних і монтажних робіт» і «виконавці робіт» на будівництві, реконструкції, технічне переобладнання, реставрації та ремонт будівель, споруд та інших об'єктів;
- Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (п. 27б розд. ХХVII), а саме посади «майстер будівельних і монтажних робіт» і «виконавці робіт» на будівництві, реконструкції, технічне переобладнання, реставрації та ремонт будівель, споруд та інших об'єктів.
Зі змісту трудової книжку суд встановив, що позивач у періоди з 01.06.1987 по 11.01.1993, з 11.01.1993 по 22.09.1994, з 10.10.1994 по 31.01.2000, з 04.10.2008 по 31.08.2011, з 14.04.2013 по 16.08.2013, з 01.04.2014 по 02.02.2015, з 08.06.2016 по 30.09.2016 та з 01.02.2018 по 26.03.2018 працював за фахом на посадах «майстер» та «виконавець робіт» саме у будівельних підприємствах та організаціях.
Таким чином, документально підтверджений загальний пільговий стаж позивача на посадах за списком №2 становив більше 12 років і 6 місяців, а загальний страховий стаж - більше 28 років.
Враховуючи те, що відповідно до п. 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до відповідача були надані усі необхідні документи, а саме належним чином оформлена трудова книжка.
Стосовно посилання відповідача у рішенні на те, що позивач не надав довідок, уточнюючих пільговий стаж роботу та доказів проведення підприємствами атестації на відповідних робочих місцях, то суд вказує на те, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи, які підтверджують пільговий характер робіт.
При цьому, як вже було встановлено судом вище по тексту цього рішення, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Більш того, відповідно до вимог ст. 44 Закону №1058, відповідач мав змогу самостійно звернутися до тих чи інших підприємств (організацій) або їх правонаступників для отримання довідок, уточнюючих пільговий характер робіт позивача, а також отримання інформації щодо проведення атестації робочих місць позивача, проте, відповідачем не надано суду доказів такого звернення.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
На підставі викладеного, суд приходить висновку про те, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи на посадах «майстер» та «виконавець робіт, а саме: з 01.06.1987 по 11.01.1993, з 11.01.1993 по 22.09.1994, з 10.10.1994 по 31.01.2000, з 04.10.2008 по 31.08.2011, з 14.04.2013 по 16.08.2013, з 01.04.2014 по 02.02.2015, з 08.06.2016 по 30.09.2016 та з 01.02.2018 по 26.03.2018.
Стосовно правомірності дій відповідача щодо не зарахування до загального і пільгового трудового стажу позивача періоду навчання у Київському будівельному технікумі (а саме періоди з 01.09.1982 по 29.10.1982 і з 22.01.1985 по 01.05.1987), суд зазначає наступне.
Як видно з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 у періоди з 01.09.1982 по 29.10.1982 і з 22.01.1985 по 01.05.1987 позивач навчався у Київському будівельному технікумі.
Відповідно до диплома серії НОМЕР_3 встановлено, що у 1982 році позивач поступив до Київського будівельного технікуму та 1987 році закінчив повний курс названого технікуму за спеціальністю «цивільне та промислове будівництво», кваліфікацією «технік-будівельник».
При цьому, як видно із записів вчинених у трудовій книжці позивача, у період з 30.10.1982 по 21.01.1985 позивач проходив військову службу у лавах Радянської Армії.
Тобто, з тексту записів, внесених до трудової книжки вбачається за можливе встановити точні періоди навчання позивача у профільному навчальному закладі та проходження ним військової служби.
Відповідно до п.п. «з» п. 109 розд. VIII Постанови Ради Міністрів СРСР «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» від 03.08.1972 №590, крім роботи в якості робітника або службовця до загального стаж роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Приписами ча. 3 п. 109 розд. VIII постанови Ради міністрів СРСР від 03.08.1972 №590 передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "д" і "л", прирівнюються за вибору яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
З аналізу вищезазначених норм видно, що для зарахування даного періоду навчання до пільгового стажу особа, після завершення навчання, має працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому не встановлються обмеження щодо часу працевлаштування особи або конкретної професії, а тому посилання відповідача на те, що позивач після закінчення професійно - технічного училища протягом трьох місяців мав працевлаштуватись на роботу за набутою у професійно - технічному училищі професією є безпідставними.
Відповідно до трудової книжки позивача встановлено, що останній після закінчення научання у Київському будівельному технікумі працевлаштувався за відповідним направленням Будівельно-монтажного управлінні №32 Будтресту №1 Мінбуду УРСР на посаду «майстер».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до загального страхового та пільгового стажу позивача періоди навчання в Київському будівельному технікумі (тобто, періоди з 01.09.1982 по 29.10.1982 і з 22.01.1985 по 01.05.1987).
Проаналізувавши зміст рішення відповідача від 16.03.2021 №262940006640 суд встановив, що воно не відповідає загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, а саме в частині обгрунтованості та вмотивованості. Так, у тексті цього рішення не наведенні конкретні підстави його прийняття, а також переконливі та зрозумілі мотиви, якими керувався суб'єкт владних повноважень при відмові у задоволенні заяви позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував наявність підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах починаючи з 12.03.2021, у зв'язку з чим відмова є такою, що прийнята без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а відтак є протиправною.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що подана ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії за віком трудова книжка містить достатні та дійсні записи про пільговий та загальний стаж позивача. Протилежного суду відповідачем під час розгляду справи не було доведено. Також суд встановив, що загальний страховий стаж позивача станом на дату подання заяви відповідачу про призначення пенсії відповідно до наявних документів складає не менше 28 років, у тому числі більше 12 років і 6 місяців пільгового стажу за списком № 2. Враховуючи вище викладене суд дійшов висновку, що позивач має достатній трудовий стаж для призначення йому пенсії на пільгових умовах.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У силу приписів норм ч. 1 - 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У такому випадку суд також може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В ході розгляду даної справи суд встановив, що відповідач розглянув по суті заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та прийняв рішення за результатами такого розгляду. З огляду на цю обставину та з метою належного захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, виходячи із п. 2, 6 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.03.2021 №262940006640 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах та водночас зобов'язання призначити позивачу відповідну пенсію за віком, з урахуванням викладених у даному рішенні суду висновків.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 20.05.2021 №0.0.2133549292.1, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., відтак, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог на користь останнього підлягають присудженню судові витрати у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.03.2021 №262940006640 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 12.03.2021.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок