Справа № 796/719/16
"16" серпня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі колегії суддів:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2016 року за № 42016000000002384, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополя, АР Крим, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисника - адвоката ОСОБА_11 ,
Громадянин України ОСОБА_7 , будучи суддею Феодосійського міського суду АР Крим, вчинив державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавав Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.
Установлено, що відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
27.02.2014 збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі адміністрації та Верховної Ради АР Крим.
Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
17.03.2014 Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_12 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Приведені факти свідчать про активну підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
Так, статтею 9 федерального конституційного закону Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.
Під час зазначених подій, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішив надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.
Зокрема, реалізовуючи свiй злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_7 , займаючи посаду судді Феодосійського міського суду AP Крим (відповідно до Указу Президента України № 10/2006 вiд 17.01.2006), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та
інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою ставлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Феодосійського міського суду АР Крим по вул. Свердлова, 1, м. Феодосія АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжив здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечив посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя Феодосійського міського суду АР Крим, громадянин України ОСОБА_7 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді незаконно створеного Феодосійського міського суду Республіки Крим та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього, ОСОБА_7 за власноруч складеною заявою прийняв участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подав наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої
юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості вiдомості про доходи, про майно, яке належить йому на праві власності, та обов'язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов'язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_7 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 13.11.2014 № 719 діючий суддя судової влади України, громадянин України ОСОБА_7 призначений на посаду голови Феодосійського міського суду Республіки Крим Росiйської Федерації на окупованій території AP Крим та продовжив здійснення правосуддя вже як голова Феодосійського міського суду Республіки Крим Росiйської Федерації.
Своїми діями, які виразилися у забезпеченнi дiяльностi на окупованій території України органу судової влади, як невід'ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_7 вчинив державну зраду.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia), ОСОБА_7 показань суду не надавав, при цьому будь-яких клопотань на адресу суду також не надходило.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 27.09.2021, враховуючи наявні в кримінальному провадженні дані та зміни які були внесені до ст. 314 КПК України Законом № 1422-IX від 27.04.2021, колегія суддів призначила вказане кримінальне провадження до судового розгляду.
Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 13.12.2021 було задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 про здійснення спеціального судового провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 42016000000002384. Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_7 , який повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.
Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Захисник у судовому засіданні підтвердив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
На думку захисту, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні поставленого у провину злочину має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу розтлумачені на користь обвинуваченого. Крім того, зазначив, що ОСОБА_7 підлягає виправданню, оскільки він не мав можливості звернутись із клопотанням щодо виходу з громадянства України.
Колегією суддів визнано загально відомим і такими, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 2 а. 184-223), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 2 а. 177-183).
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Так, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.
Статус ОСОБА_7 як судді Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим протягом 2006-2016 років підтверджено дослідженими в судовому засіданні документами.
Зокрема, належною копією Указу Президента України «Про переведення суддів» від 17 січня 2006 року № 10/2006 (т. 3 а.с.178), за якими обраного безстроково суддю Сімферопольського районного суду АР Крим ОСОБА_7 переведено на посаду судді Феоддосійського міського суду АР Крим та постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1219-VІІІ «Про звільнення судді», за якою ОСОБА_7 звільнений з посади судді Феоддосійського міського суду АР Крим у зв'язку із порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України(т. 3 а.с. 184).
Вказані документи отримані на запити слідчого, який здійснював вказане кримінальне провадження, відповідно до листів Адміністрації Президента України від 20 березня 2015 року № 45-01/135 (т. 3 а.с. 163-178) та апарату Верховної Ради України №12/14-473 (т. 3 а.с. 183-184).
Обставини щодо призначення ОСОБА_7 головою Феодосійського міського суду, який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим підтверджено дослідженими в судовому засіданні документами.
Зокрема, відповідно до протоколу огляду інтернет-видань, а саме, офіційного сайту Президента Російської Федерації щодо призначення суддів АР Крим та міста Севастополя від 07 квітня 2015 року та додатків до нього встановлено, що відповідно до пп. 14 п. б Указу Президента Російської Федерації «Про призначення суддів федеральних судів» від 13 листопада 2014 року № 719 ОСОБА_7 призначено на посаду голови Феодосійського Міського суду, строком на 6 років на підставі ст. ст. 83 та 128 Конституції Російської Федерації (т. 3 а.с. 185-205).
Крім того, відповідно до протоколу огляду інтернет-видань, а саме офіційного сайту Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації та додатків до нього від 23 червня 2015 року встановлено, що підставою призначення ОСОБА_7 на посаду голови Феодосійського Міського суду Республіки Крим, утвореного окупаційною владою РФ стала заява останнього після публікації оголошення в «Російській газеті» від 27 червня 2014 року №142 про відкриття вакансії голови Феодосійського міського суду, що підтверджується Висновком Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської федерації від 04.09.2014 (т. 3 а.с. 206 - 214).
Обставини щодо здійснення правосуддя ОСОБА_7 , протягом березня- грудня 2014 року вже, в якості судді Феодосійського міського суду, який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим підтверджено в судовому засіданні наступними документами.
Так, згідно з дослідженими в судовому засіданні протоколом огляду документів - офіційного сайту Феодосійського міського суду Республіки Крим та додатків до нього від 16 грудня 2016 року, колегією суддів встановлено, що згідно з роздруківки з сайту Феодосійського міського суду Республіки Крим» ОСОБА_7 , станом на 16.12.2016 є діючим суддею та головою Феодосійського міського суду Республіки Крим згідно Указу Президента РФ від 13.11.2014 №719, згідно розміщеної на сайті інформації про склад суду (т. 4 а.с. 3), ним активно здійснювалось «правосуддя» на підставі законодавства РФ та ім'ям Російської Федерації.
Зокрема, в судовому засіданні дослідженні рішення «Феодосійського міського суду Республіки Крим» іменем Російської Федерації, під головуванням судді ОСОБА_7 , який здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ від 30.06.2014, 24.07.2014, 27.08.2014, 25.09.2014, 09.10.2014, 15.10.2014, 21.10.2014, 26.11.2014, 11.12.2014 (т. 4 а.с. 1- 94).
Крім того, згідно із протоколом огляду інтернет-видань- сайту http://www.sudact.ru та додатків до нього від 11-18 червня 2015 року, колегією суддів встановлено, що 11.04.2014 року у справах №5-32/2014 та 5-40/2014 ОСОБА_7 винесено дві постанови у справах про адміністративні правопорушення, копії яких також досліджені у судовому засіданні (т. 4 а.с. 180-199).
Обставини здійснення ОСОБА_7 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Феодосійського міського суду АР Крим відповідно до законів України упродовж 2014 - 2015 років як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Феодосійського міського суду Республіки Крим», утвореного в системі правосуддя РФ знайшли своє підтвердження і під час дослідження в судовому засіданні листа Міністерства юстиції України № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року у відповідь на запит органу досудового розслідування та додатків до нього.
Зокрема, в судовому засіданні були дослідженні оригінали Доручень Феодосійського міського суду Республіки Крим про вручення судових документів з додатками, які складені російською мовою, підписані головою Феодосійського міського суду Республіки Крим ОСОБА_7 та засвідчені печаткою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 16.09.2014, 25.11.2014, 20.11.2014, 11.12.2014, 02.04.2015, 02.06.2015, 10.06.2015, 17.06.2015, 01.09.2015, 07.10.2015, 11.11.2015, 18.12.2015, 24.12.2015, 20.02.2016 (т. 4 а.с. 1-179).
Вказані документи, відповідно до протоколу огляду документів від 14.12.2016 були оглянуті та описані слідчим у вказаному кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 202-208) та відповідно до постанови від 05.09.2016 приєднані до кримінального провадження в якості речового доказу (т. 4 а.с. 200-201).
Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Суб'єктом злочину за ст. 111 КК України може бути тільки громадянин України.
Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст.ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст.ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України (ст. 20).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII, примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Громадянство України ОСОБА_7 підтверджено даними дослідженої судом копії анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дата заповнення - 02.09.2008, згідно якої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як громадянин України (паспорт громадянина України НОМЕР_1 ) заповнив вказану анкету, а закордонний паспорт отримав 18 вересня 2008 року.
Як вбачається із протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим встановлено, згідно ст. 4 вказаного Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ.
На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених, відповідно до Закону РФ №154-ФЗ від 23.06.2014, судах РФ, зокрема й у Феодосійському міському суді (т. 3 а.с. 94-155), який розпочав свою діяльність з 26 грудня 2014 року, відповідно до Постанови Пленуму Верховоного суду Російської Федерації № 21 від 23.12.2014 (т. 3 а.с. 159-160).
Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_7 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ», та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді вже РФ - фактично отримав за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за ним автоматично визнається громадянство РФ і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався. Водночас, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місяця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_7 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти.
Колегія суддів при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_7 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Фактичне набуття ОСОБА_7 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
Згідно з дослідженим листом Адміністрації Президента України від 28 вересня 2016 року № 03-01/3021 клопотання про вихід ОСОБА_7 з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило (т. 3 а.с. 11, т. 3 а.с. 2-10).
Підстав для визнання вищевказаних протоколів, якими здійснено огляд інтернет- сайтів «Феодосійського міського суду» та офіційного сайту Президента РФ і Верховного Суду РФ недопустимими і неналежними доказами колегія суддів не вбачає, оскільки це офіційні інтернет-сайти органів державної влади РФ, загальнодоступні в мережі Інтернет.
Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_7 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку.
Під час судового розгляду встановлено, що внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід'ємної частини України - АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою встановлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
За результатами оцінки доказів колегія суддів вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:
- громадянин України ОСОБА_7 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мав статус судді Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим та не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з цієї посади судді, упродовж березня - листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Феодосійського міського суду» здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, держави яка вчинила збройну агресію проти України та у подальшому здійснила незаконну анексію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у листопаді 2014 року на посаду «голови Феодосійського міського суду Російської Федерації», прийняв на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
- здійснення ОСОБА_7 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Загалом вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об'єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі кримінального права, кримінального процесу, який дозволяв йому здійснювати тривалий час правосуддя в суді першої інстанції.
Використання ОСОБА_7 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Феодосійського міського суду, власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «судді» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_7 з надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_7 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Феодосійського міського суду, як суддя не вчиняє жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «ГОЛОВИ Феодосійського міського суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім'ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по грудень 2016 року.
ОСОБА_7 як суддя, відтак публічна особа, що наділений правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв'язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мав би розраховувати на те, що і від нього вимагатимуть поважливого ставлення до права. При цьому, вибір ОСОБА_7 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, сам по собі не розглядається, як підстава для кримінального переслідування.
Більш того, громадянин України ОСОБА_7 , користуючись тим, що не звільнений з посади судді відповідно до чинного законодавства України, продовжив здійснювати правосуддя від імені РФ вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». При цьому, в даному випадку припинення повноважень судді ОСОБА_7 не співпало в часі із припиненням його статусу як судді системи судів загальної юрисдикції України. Саме по собі припинення повноважень судді ОСОБА_7 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України, аж ніяк не перешкодило йому здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_7 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом судді судової системи України, що він і зробив.
Отже, дії ОСОБА_7 , який будучи громадянином України та суддею Феодосійського міського суду, умисно, починаючи з березня 2014 року по грудень 2016 року забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, конкретні обставини справи.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено.
Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Зокрема, колегія суддів враховує обставини цього кримінального провадження (тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, нескладання повноважень судді держави, яку раніше представляв, від імені якої надалі відмовився здійснювати правосуддя, а експлуатуючи свій статус, почав здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка окупувала та анексувала частину території України).
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376 КПК України, колегія суддів, -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскації всього належного йому майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.
Речові докази, які знаходяться в матеріалах даного кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий суддя ОСОБА_13
Суддя ОСОБА_14
Суддя ОСОБА_15