Ухвала
Іменем України
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 754/15581/20
провадження № 61-7137ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення,
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: розірвати договір про виконання робіт від 31 січня 2020 року, укладений між ним і ФОП ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 37 000 грн і 228 390 грн пені; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь 9 000 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнути з відповідача на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати в розмірі 2 121,42 грн, а також - упущену вигоду в сумі 40 000 грн
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення сплачених коштів за договором, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, а також - стягнення моральної шкоди і постановлено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором в сумі 37 000 грн, нараховану пеню в розмірі 37 000 грн; інфляційні втрати і 3 % річних в сумі 2 121,42 грн, 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього - 79 121,42 грн. В іншій частині заочне рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
02 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що при пред'явленні позову, з урахуванням поданої ним 13 січня 2021 року заяви, він ініціював питання про збільшення розміру позовних вимог, та просив, серед іншого, стягнути інфляційні втрати і 3 % річних в розмірі 2 121,42 грн за час прострочення за період з 01 травня 2020 року по 12 січня 2021 року. Однак відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на вимогу кредитора боржник повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому він додатково надав розрахунок суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також - 3 % річних від простроченої суми за період з 13 січня 2021 року по 06 жовтня 2021 року до дати винесення постанови Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року. За цей час індекс інфляційного збільшення становить 2 783,71 грн, 3 % річних - 811,97 грн, всього - 3 595,68 грн. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь інфляційні втрати і 3 % річних в сумі 3 595,68 грн за період з 13 січня 2021 по 06 жовтня 2021 року; зазначити в додатковому рішенні, що при стягненні з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені кошти за договором в сумі 37 000 грн, нараховану неню в розмірі 37 000 грн, інфляційні втрати і 3 % річних в сумі 5 717,10 грн, моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, а всього - 82 717,10 грн. Нараховувати відповідні відсотки та пеню до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування; зазначити в додатковому рішення, що остаточну суму відсотків (пені) в такому випадку розраховувати за правилами, визначеними в рішенні суду органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що під час ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 07 жовтня 2022 року судом розглянуті всі вимоги позивача, зазначені в апеляційній скарзі, дана оцінка всім доводам та доказам, які надали сторони і на підставі цього ухвалено судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Отже, відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.
28 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу на розгляд до Київського апеляційного суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний був перевірити рішення місцевого суду, усунути в межах своїх повноважень допущені судом першої інстанції недоліки, сприяти всебічному та повному дослідженню всіх доказів і вирішити спір по суті в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Однак апеляційний суд не забезпечив справедливих судових процедур, спрямованих на ефективний захист порушеного права особи, не вирішив спір по суті в межах всіх заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не усунув цього недоліку й шляхом ухвалення додаткового рішення, обмежившись мотивуванням, що визначені в заяві про ухвалення додаткового рішення вимоги є іншими, ніж ті, що були предметом перегляду апеляційного суду за його апеляційною скаргою і не досліджувалися в судовому засіданні.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених статтею 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Як встановлено апеляційним судом, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року, ОСОБА_1 просив суд постановити рішення, яким скасувати рішення місцевого суду і ухвалити нове судове рішення в частині відмови у стягненні коштів у розмірі 37 000 грн, пені в сумі 228 390 грн, відшкодування моральної шкоди в розмірі 9 000 грн; інфляційних втрат і 3 % річних в розмірі 2 121,42 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Отже, визначені ЦПК України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції в тій частині, в якій воно було оскаржене, і з урахуванням наведених в апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановивши, що визначені в заяві ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення вимоги є іншими ніж ті, що були предметом перегляду апеляційного суду за його апеляційною скаргою на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та не досліджувалися судом під час апеляційного провадження, а додаткове рішення не може змінювати суті основного рішення, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави, встановлені статтею 270 ЦПК України, для постановлення додаткового рішення, і правильно залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги щодо неповноти судового розгляду не спростовують встановлених апеляційним судом обставин стосовно визначення заявником в апеляційній скарзі меж перегляду заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року, які відповідно до положень статті 367 ЦПК України були предметом апеляційного перегляду в цій справі.
Заявник також не зазначив про існування підстав, за наявності яких суд апеляційної інстанції міг вийти за межі вимог його апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко