Ухвала
10 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 757/53488/20
провадження № 61-6825ск22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Гайдаком Олександром Володимировичем ,на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої рішенням органу державної влади,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України, в якому просив суд стягнути з держави Україна в особі Міністерства юстиції України Головного управління ДПС у Київській області на свою користь майнову шкоду (збитки) у розмірі 127 329, 14 грн, завданих прийняттям протиправного наказу від 16 травня 2018 року №1518/5.
10 лютого 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдак О. В. подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив: стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду (збитки) у розмірі 227 329,14 грн, завданих прийняттям протиправного наказу від 16 травня 2018 року №1518/5; моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, завдану прийняттям протиправного наказу від 16 травня 2018 року №1518/5; 20 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
01 березня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдак О. В. подав до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив: стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України Головного управління ДПС у Київській області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду (збитки) у розмірі 127 329,14 грн, завданих прийняттям протиправного наказу від 16 травня 2018 року №1518/5; моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, завдану прийняттям протиправного наказу від 16 травня 2018 року №1518/5; 20 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у прийнятті вказаних вище вказаних вище заяв представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдака О. В. про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдака О. В. задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої рішенням органу державної влади скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
20 липня 2022 року ОСОБА_1 через представника Гайдака О. В. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року в зазначеній справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову є вимога про стягнення майнової шкоди (збитків), ціна позову у цій справі становить 127 329, 14 грн, яка станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 100 = 248 100,00 грн).
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Зазначені посилання заявника у касаційній скарзі необґрунтовані належним чином та не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Гайдаком Олександром Володимировичем , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої рішенням органу державної влади.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко