16 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 420/4490/20
адміністративне провадження № К/990/19538/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в справі №420/4490/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, - Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №132 від 02.04.2020 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Одеської області №773к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області або на рівнознічній посаді (за її згодою) Прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30 квітня 2020 року;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, залишеним без змін поставною П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року (повний текст постанови складено 08 листопада 2021 року), позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Одеської області від 29.04.2020 №773к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Другого відділу Одеської обласної прокуратури, рівнозначній посаді прокурора Другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області (за її згодою) та органах прокуратури з 30.04.2020. Присуджено до стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.05.2020 по 08.06.2021 у розмірі 315702,75 грн.
Ухвалами Верховного Суду від 09 грудня 2021 року та 14 лютого 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4490/20 було повернуто особі, яка їх подала.
27 липня 2022 року до Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4490/20.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції", займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймала посаду прокурора Відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області та спірні правовідносини виникли з приводу проходження останньою публічної служби.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, визначені підпунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України
Зокрема, скаржниця вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2019 року в справі №815/1554/17, від 05 грудня 2019 року в справі №804/7399/16, щодо обов'язку дотримання суб'єктом владних повноважень принципу правової визначеності при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстави для касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у справах, на які він посилається, не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проте, як убачається із змісту постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, суд касаційної інстанції вказав про те, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Верховний Суд зазначив також, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення № 302к від 17 лютого 2017 року на зазначену вище норму Закону України "Про прокуратуру" без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Що стосується постанови Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі №804/7399/16, то в ній також міститься висновок цього Суду стосовно обов'язку роботодавця щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Слід зазначити, що звільнення позивача з посади начальника Відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб та з органів прокуратури у справі № 815/1554/17 відбулося у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"), а звільнення з посади заступника прокурора Дніпропетровської області та з органів прокуратури у справі № 804/7399/16 - у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).
У свою чергу, предметом розгляду цієї справи (№420/4490/20) є, зокрема, питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням атестації відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX (неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора).
Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, від 05 грудня 2019 року у справі №804/7399/16, викладені за інших обставин справи, що свідчить про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 червня 2021 року у справі №280/5009/20, то Суд зазначає, що правовідносини у зазначеній справі та справі за позовом ОСОБА_1 не є подібними, оскільки підстави позову у справі №280/5009/20 стосувалися обставин некоректної роботи програмно-апаратного комплексу й скарг позивачів на існування технічних збоїв в системі тестування. Проте підстави позову у цій справі не пов'язані з подібними обставинами, позивач не зверталась з відповідними зауваженнями або скаргами під час або після проходження тестування з використанням комп'ютерної техніки.
Суд також визнає безпідставними посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ, оскільки Верховним Судом вже неодноразово викладався правовий висновок щодо зазначеного скаржником питання, зокрема у постановах: від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 27.10.2021 у справі №340/3563/20, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та інших, де досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.
Суд також критично оцінює доводи скаржниці про відсутність правових висновків щодо питання застосування пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен не лише вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отож наведені у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій.
З аналогічних підстав не приймаються Судом до уваги і інші доводи скаржниці щодо відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
За встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку з підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Доводи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З урахуванням викладеного, клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року в справі №420/4490/20 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська