Справа №173/355/22
Провадження №2/173/376/2022
10 серпня 2022 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
В складі: головуючого судді - Петрюк Т.М.
при секретареві - Рудовій Л.В..
за участю: представників позивача - адвокатів Циндри Р.А.,
Давлатова Ш.Б.
представника відповідача - адвоката Резніка О.Г
Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, в залі суду в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
14.02.2022 року до суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з позовом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до відповідача КЗ « Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради».
15.02.2022 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 06 квітня 2022 року.
06.04.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 17.05.2022 року за клопотанням відповідача.
06.04.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
17.05.2022 року в підготовчому судовому засіданні оголошена перерва до 04.07.2022 року
25.05.2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.07.2022 року закінчене підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 10.08.2022 року
Учасникам розгляду справи роз'яснені права та обов'язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України .
10.08.2022 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Згідно поданої позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу із 18.03.2020 року по 31.08.2021 року в розмірі 326 529.39 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: з 2003 по 2020 рр. він обіймав посаду директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради».
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради від 16.03.2020 № 25-КП його було звільнено з посади за стверджуване одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 статті 41 КЗпП України).
Не погодившись із указаним розпорядженням, у березні 2020 року він звернувся до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Дніпропетровської обласної ради про скасування розпорядження про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування змін у державному реєстрі.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2020 у справі №203/1079/20 його позовні вимоги було задоволено частково. Розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради про його звільнення було скасоване, та його поновлено на посаді директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради», що є правонаступником закладу, з якого його було звільнено. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд дійшов висновку, що ця вимога має пред'являтися до Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради», а тому відмовив у її задоволенні як пред'явленої до неналежного відповідача.
Дніпровським апеляційним судом було здійснено перегляд указаного рішення суду першої інстанції. Постановою від 02.03.2021 було відмовлено у задоволенні вимоги про поновлення його на посаді директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради» із висновком про неможливість поновлення на посаду у іншій юридичній особі, аніж та, з якої його було звільнено. Рішення суду першої інстанції в частині скасування розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради про його звільнення було залишене без змін.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 203/1079/20 було відкрите касаційне провадження.
Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 203/1079/20 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2020 у незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02.03.2021 було залишено без змін.
Таким чином, наразі наявне остаточне судове рішення, яким визнано незаконність його звільнення з посади директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради». Водночас, питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишається невирішеним.
На час незаконного звільнення у березні 2020 року він працював у Комунальному закладі «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради» (ЄДРПОУ 03188263).
31 серпня 2020 року указану юридичну особу було припинено шляхом реорганізації (запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи № 1002021120024000352), із визначенням правонаступником припиненої юридичної особи Комунальний заклад «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 03188234).
21 липня 2021 року було створено юридичну особу із назвою, ідентичною до назви закладу, з якого його було звільнено - Комунальний заклад «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради» (ЄДРПОУ 44295210). У зазначеному закладі він працює на даний час. Жодних юридичних зв'язків із КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» ДОР» (ЄДРПОУ 03188263), з якого його було звільнено, та із його правонаступником, КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» ДОР», новостворена юридична особа не має.
Датою початку його вимушеного прогулу є 18 березня 2020 року, день, наступний за датою звільнення його з посади директора КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок- інтернат № 1» ДОР» (ЄДРПОУ 03188263). Датою закінчення його вимушеного прогулу є день, що передував дню прийняття його на роботу до новоствореного КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» ДОР» (ЄДРПОУ 44295210) після затвердження Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації штатного розпису вказаної юридичної особи.
Таким чином, строк вимушеного прогулу складає із 18 березня 2020 року по 31 серпня 2021 року. оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу йому не був виплачений, зазначені обставини і стали підставою звернення до суду із даною позовною заявою.
В судовому засідання представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи. Також пояснили, що позивачем правильно визначений відповідач відповідно до положень ст. 240-1 КЗпП України, і дана обставина підтверджена і попередніми рішеннями судів, що розглядали цивільну справу про незаконність звільнення позивача з роботи. Новостворена юридична особа КЗ «Верхньодніпровський будинок - інтернат № 1 «ДОР», де зараз працює позивач є самостійною юридичною особою і не є правонаступником КЗ «Верхньодніпровський будинок - інтернат № 2 «ДОР». Вимушеним прогулом вважається весь період часу, поки не було усунене порушення прав їх довірителя, та він не приступив до виконання своїх посадових обов'язків. Тому позовні вимоги просять задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, при цьому пояснив, що КЗ «Верхньодніпровський будинок - інтернат № 2 «ДОР» не порушувало прав позивача, тому вважає, що дана юридична особа не може бути належним відповідачем, а належним відповідачем повинний бути засновник комунального закладу, а саме, Дніпропетровська обласна рада. І на його думку вона повинна була бути залучена до участі в розгляді даної справи, хоч би в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та надала суду пояснення за рахунок яких коштів заклад, який фінансується із державного бюджету та не є розпорядником коштів, повинен здійснити виплату позивачеві за час вимушеного прогулу. Крім того вважає, що якщо позовні вимоги і будуть задоволенні, то вони повинні бути задоволені лише в період до 31.08.2020 року, а не до 31.08.2021 року. Оскільки звільнення позивача хоч і було визнане незаконним та скасоване відповідне розпорядження, але позивач не був поновлений на роботі до КЗ «Верхньодніпровський будинок - інтернат № 2 «ДОР» в якості його директора. Тому після припинення діяльності КЗ «Верхньодніпровський будинок - інтернат № 1 «ДОР» навіть не зрозуміло який заробіток потрібно брати для того, щоб визначити позивачеві належні виплати за час вимушеного прогулу, оскільки він на посаді директора цього закладу не був поновлений, і також не був прийнятий на роботу ні на яку іншу роботу у цей заклад. Тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити. А якщо суд прийде до висновку про обґрунтованість вимог позивача, просить позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Як встановлено в судовому засіданні з 2003 по 2020 рр. позивач обіймав посаду директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради».
Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради від 16.03.2020 № 25-КП позивача було звільнено з посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків (пункт 1 статті 41 КЗпП України).
Позивачем було оскаржене розпорядження Дніпропетровської обласної ради про його звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування змін у державному реєстрі виходчи іх його неправомірності..
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2020 у справі №203/1079/20 позовні позивача вимоги було задоволено частково. Розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради про його звільнення було скасоване, та його поновлено на посаді директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради», що є правонаступником закладу, з якого його було звільнено. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд дійшов висновку, що ця вимога має пред'являтися до Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради», а тому відмовив у її задоволенні як пред'явленої до неналежного відповідача, що підтверджується копією рішення суду .
Дніпровським апеляційним судом було здійснено перегляд указаного рішення суду першої інстанції. Постановою від 02.03.2021 було відмовлено у задоволенні вимоги про поновлення позивача на посаді директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради» із висновком про неможливість поновлення на посаду у іншій юридичній особі, аніж та, з якої його було звільнено. Рішення суду першої інстанції в частині скасування розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради про його звільнення було залишене без змін, що підтверджується копією постанови.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 203/1079/20 було відкрите касаційне провадження, що підтверджується копією ухвали.
Постановою Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 203/1079/20 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2020 у незміненій апеляційним судом частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02.03.2021 було залишено без змін, що підтверджується копію постанови.
Таким чином судом встановлено, що наразі наявне остаточне судове рішення, яким визнано незаконність звільнення позивача з посади директора Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради».
Проте, позовні вимоги позивача про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишились не вирішеними.
Відповідно до ч. 3, 6 ст, 43 Конституції України - Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 240-1 КЗпП України - У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Незаконність звільнення позивача з посади директора КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» ДОР» (ЄДРПОУ 03188263) встановлена у цивільній справі № 203/1079/20 судовим рішенням, що набрало законної сили. Цим же рішенням встановлено, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має заявлятися саме до Відповідача.
Відповідно доводи представника відповідача, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача є безпідставними, виходячи з положень ст. 240-1 КЗпП України, ст. 82 ЦПК України та Постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 203/1079/20.
Відповідно, КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» ДОР» є належним відповідачем у справі, оскільки є правонаступником КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» ДОР».
Оскільки права позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на даний час залишають порушеними, суд приходить до висновку про наявність підстав для їх поновлення та обґрунтованості позовних вимог.
Вирішуючи питання за який період необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.
Згідно позиції Верховного суду України, викладеній у постанові Велика Палата Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, зазначається:
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.
Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім'ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Виходячи з того, що звільнення позивача визнане незаконним, позивач наділений правом на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд також погоджується із твердженнями представників позивача, що вимушеним прогулом є період роботи, протягом якого позивач був позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію.
Проте, виходячи із фактичних обставин справи, судом встановлено, що вищевказаними рішеннями судів, визнано неправомірність звільнення позивача з посади директора КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради».
Згідно наданих суду доказів в тому числі і витягу із Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради» була припинена 31.08.2020 року в результаті її реорганізації, правонаступником якого став КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради».
Згідно вищенаведених судових рішень також встановлено, що позивачеві було відмовлено у поновлені його на роботі на посаді директора КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 2» Дніпропетровської обласної ради», оскільки штатний розклад цього закладу передбачав лише одну посаду директора, яка на той час не була вакантною.
Тому суд погодужється із доводами представника відповідача, що вимушеним прогулом у позивача буде період з 18.03.2020 року по 31.08.2020 року, тобто період, протягом якого було визнано незаконність звільнення позивача з посади директора КЗ «Верхньодніпровський дитячий будинок-інтернат № 1» Дніпропетровської обласної ради».
Після припинення діяльності цього закладу на позивача розповсюджувались пільги передбачені ст. 49-3 КЗпП України для вивільнюваних працівників. Аналогічні положення передбачені і ст. 240-1 КЗпП України, а саме - Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Оскільки контракт із позивачем укладався засновником закладу «Дніпропетровською обласною радою», на неї покладались і обов'язки, щодо дотримання пільг для позивача, як для вивільненого працівника, породження, наступне працевлаштування, виплата компенсаційних виплат тощо.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню частково за період з 18.03.2020 року по 31.08.2020 року.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).
При цьому у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу , він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Відповідно до пп. з п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями) - Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу
Згідно п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів
(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Останніми повними календарними місяцями роботи позивача були січень і лютий 2020 року.
Відповідно до наданої суду довідки заробітна плата позивача за два останні повні робочі місяці складала: 18 440 грн.38 грн., за місяць
Загальний розмір заробітної плати позивача за січень і лютий 2020 року складає: 18 440 грн.38 грн гр., Х 2 = 36 880 грн. 76 коп. Дана сума розділяється на робочі дні (41 робочі дні даного періоду) і складатиме 899 грн. 53 коп. середньоденна заробітна плата.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
За період з 18 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року згідно офіційних даних число робочих днів складає 113 днів.
Загальна сума середньоденного заробітку позивача складатиме : 899 грн. 53 коп коп. Х 113 дні = 101 646 грн. 89 коп.
Відповідно загальна сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 18 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року складає 101 646 грн. 89 коп і підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
При цьому позивачем не порушений строк звернення до суду, оскільки Згідно позиції Верховного суду України, викладеній у постанові Велика Палата Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, зазначається:
На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду висновує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд у відповідності до ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог, та враховуючи, що судом ухвалюється рішення про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 1 016 грн. 46 коп., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору. В іншій частині понесені судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 , 430 ЦПК України, суд
Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок - інтернат № 2 «Дніпропетровської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Стягнути із комунального закладу ««Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради» ( юридична адреса: 51600 вул. Упорна, 1-а м. Верхньодніпровськ Кам'янського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 03188234) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 101 646 (сто одну тисячу шістсот сорок шість) грн., 89 коп. з відрахуванням встановлених законом податків і зборів, за період з 18.03.2020 року по 31.08.2020 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з комунального закладу «Верхньодніпровський дитячий будинок -інтернат № 2 Дніпропетровської обласної ради» ( юридична адреса: 51600 вул. Упорна, 1-а м. Верхньодніпровськ Кам'янського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 03188234) судовий збір на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , 1 016 ( одну тисячу шістнадцять) грн. 46 коп., на відшкодування понесених судових витрат по сплаті с удового збору. В іншій частині понесені судові витрати по сплаті с удового збору покласти на ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.
Повний текст рішення виготовлений 15.08.2022 року.
Суддя Петрюк Т.М.
Направлене до ЄДРСР: 15.08.2022 року
Дата набрання законної сили 15.09.2022 року