Справа № 757/13834/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2740/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
09 серпня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Семенюк Т.А
Суддів - Ящук Т.І., Кирилюк Г.М.,
при секретарі - Стешенко М.В.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Марченко Олена Іванівна про визнання правочинів недійсними, -
В березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом до відповідачів, посилаючись в обґрунтування позовних вимог на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3 . Приватним нотаріусом КМНО Марченко О.І. 13.09.2011 року заведена спадкова справа №12/2011.
Зазначала, що від належної спадщини за законом позивач відмовилася, спадкоємцями за законом стали її два сини ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у рівних долях.
Станом на 2013 рік позивачу належало право власності на 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Зазначена частина квартири (кімната у комунальній квартирі) була придбана нею у шлюбі, тобто була спільною сумісною власністю подружжя.
Заяви про виділення належній їй частки зі спільного майна подружжя позивач нотаріусу не подавала. Окрім того вона, як дружина померлого чоловіка, мала право на 1/2 частку від всього спільного майна подружжя, сумісно набутого під час шлюбу, у тому числі на: 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину машиномісця АДРЕСА_3 .
Заяв про видачу на її ім'я свідоцтв про право власності на це майно позивач нотаріусу не подавала.
27.03.2012 року позивач видала на ім'я ОСОБА_6 та старшого сина ОСОБА_1 довіреність, якою уповноважила останніх виключно на оформлення її права на належну їй 1/2 частину грошових вкладів у банківських установах, які залишилися після смерті її чоловіка та були спільним майном подружжя. Довіреність була посвідчена нотаріусом Марченко О.І. за реєстровим №450.
Також вказувала, що у 2014 році з'ясувалося, що приватним нотаріусом Марченко О.І. за відсутності на це волі позивача були внесені виправлення та дописки у довіреність №450 на підставі спільної заяви від 28.03.2013 року, поданої повіреними особами ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Після чого ОСОБА_7 прийняла від ОСОБА_6 , котрий діяв від імені позивача на підставі вже зміненої довіреності №450, заяву про видачу на ім'я позивача двох свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину машиномісця АДРЕСА_3 .
Дізнавшись про те, що без її відома була подана заява про внесення змін до довіреності № 450 і отримання всупереч її волі представниками правовстановлюючих документів, на належне їй на праві спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, ОСОБА_2 скасувала змінену без її відома довіреність №450, довіреність на дарування №454, в зв'язку з порушенням її представниками умов усного договору та незаконним заволодінням всім спадковим майном на підставі підробленого заповіту №341, та скасувала всі інші довіреності, видані на ім'я ОСОБА_1 .
Крім того, коли ОСОБА_2 зрозуміла, що її правовстановлюючими документами, на належне їй на праві спільної сумісної власності подружжя нерухоме майно, незаконно заволоділи особи, яким вона не надавала права подавати заяви про їх видачу та отримання, нею також було подано позовну заяву до Печерського районного суду міста Києва про визнання незаконними нотаріальних дій приватного нотаріуса КМНО Марченко О.І. щодо внесення виправлень у довіреність №450 та видачі на підставі цієї довіреності на ім'я ОСОБА_2 її представнику - ОСОБА_1 свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя. Рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №752/900/15-ц від 17.09.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, вказане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.12.2015 року, проте скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.06.2016 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи № 752/900/15-ц рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2018 року в задоволенні вимог позивача відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2018 року вказане рішення скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а також визнано недійсними свідоцтва № 110 від 28.03.2013 та № 113 від 28.03.2013 про право власності на частку у спільному майні подружжя, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. на ім'я ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності від 27.03.2012, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. за реєстровим № 450, в котру внесені зміни (дописки, закреслення слів) 28.03.2013 року.
Крім того, позивач зазначила, що станом на момент укладення договорів у 2013 році за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 . Зазначена частина квартири (кімната у комунальній квартирі) була придбана нею у шлюбі, тобто була спільною сумісною власністю подружжя, тобто їй належала лише 1/2 від 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 , не залежно від того, на кого був зареєстрований даний об'єкт. Договорів про поділ спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_2 та її чоловіком не існувало, заяви про виділення належної їй частки зі спільного майна подружжя позивач нотаріусу не подавала. Отже, 1/2 частина від 13/100 квартири АДРЕСА_4 , яка за законом повинна була успадковуватися порівну спадкоємцями першої черги спадкування за законом - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки заповіт, виданий начебто на ім'я ОСОБА_1 як єдиного спадкоємця було визнано недійсним у судовому порядку рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2017 у справі №757/24826/14-ц.
Посилаючись на ч. 5 ст. 1268 ЦК України, позивач вважає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, - таке майно належало на момент посвідчення правочину на праві спільної часткової власності позивачу (1/2 від 13/100), ОСОБА_3 (1/4 від 13/100) та відповідачу (1/4 від 13/100), а тому вся частка у 13/100 майна, з якої не було виділено частку, належну ОСОБА_2 , не могла бути відчужена, враховуючи також і те, що таке відчуження здійснювалося без згоди інших співвласників.
Тому укладення договору дарування на вказане майно, було вчинене особою, яка не мала права відчужувати відповідний об'єкт, що є порушеннями ч.1 ст. 358, ст. 361, ч. 2 ст. 203 ЦК України.
За таких обставин, позивач вважає, що у даному випадку відбулося порушення її прав, а тому потрібно відновити передуюче порушенню її прав становище та визнати недійсними договори дарування, котрі були укладені після цього.
У зв'язку з викладеним та з врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_8 просила визнати незаконними нотаріальні дії приватного нотаріуса КМНО Марченко О.І. щодо посвідчення договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 , за реєстровим №99 від 28.03.2013, а також визнати недійсними наступні договори дарування належного ОСОБА_2 нерухомого майна на користь ОСОБА_1 , укладені гр. ОСОБА_6 , посвідчених приватним нотаріусом КМНО Марченко О.І.:- договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , за реєстровим №122 від 28.03. 2013; - договір дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5 , за реєстровим №126 від 28.03.2013; - договір дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 , за реєстровим №99 від 28.03.2013.
Застосувати наслідки недійсності правочинів. Визнати ОСОБА_1 недобросовісним набувачем вищезазначеного нерухомого майна.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Марченко О.І. про визнання правочинів недійсними задоволено.
Визнано незаконною нотаріальну дію приватного нотаріуса КМНО Марченко О.І. щодо посвідчення договору дарування 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 за реєстровим №99 від 28.03.2013 року.
Визнано недійсними договори дарування належного ОСОБА_2 нерухомого майна на користь ОСОБА_1 , укладені ОСОБА_6 , посвідчених приватним нотаріусом КМНО Марченко О.І.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачу було відомо про те, що ухвалою Верховного Суду від 11.04.2019 року виконання постанови Київського апеляційного суду від 10.12.2018 року у справі №752/900/15-ц було зупинено, проте всупереч вказаній ухвалі суду позивачем підтримано позовні вимоги.
20 листопада 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 752/900/15-ц (провадження № 61- 1050св19), ухвалено рішення, яким касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасовано, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року залишено в без змін, а тому відповідно до ч. 2 ст. 419 ЦПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
05 жовтня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 , в якому представник позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін посилаючись на те, що станом на дату прийняття Печерським районним судом міста Києва оскаржуваного заочного рішення, постанова Київського апеляційного суду від 10.12.2018 року у справі № 752/900/15-ц була чинною, її дія не зупинялася, тому вважає, що доводи відповідача щодо неврахування факту зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду у справі №752/900/15-ц при постановленні оскаржуваного заочного рішення є юридично неспроможними, адже означена обставина жодним чином не вказує на наявність підстав для скасування заочного рішення.
Також представник позивача зазначила, що відповідач не вказує, яким чином постанова Верховного Суду у справі №752/900/15-ц від 20.11.2019 року безпосередньо впливає на необхідність скасування заочного рішення та які обставини, встановлені постановою чи рішенням суду першої інстанції у такій справі, мають значення для встановлення чи спростування обставин, встановлених в даному заочному рішенні.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача - ОСОБА_3 . 13.09.2011 приватним нотаріусом КМНО Марченко О.І. була заведена спадкова справа №12/2011.
27.03.2012 позивач видала на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_1 довіреність № 450, посвідчену відповідачем на оформлення спадкових прав позивача на майно спадкодавця; оформлення, отримання та подання необхідних документів для оформлення та отримання свідоцтва про право на спадщину; оформлення, отримання та подання всіх необхідних документів для переоформлення грошових коштів у банківських установах; після оформлення спадкових прав на майно проведення їх державної реєстрації; на представництво її інтересів. Також у довіреності був зазначений перелік прав, які були надані повіреним.
28.03.2013 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , які діяли від імені позивача, звернулися до приватного нотаріуса КМНО Марченко О.І. із заявою про внесення виправлення до довіреності, яка посвідчена 27.03.2012, а саме: «власності на частку у спільному майна подружжя» та «отримувати свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя».
На підставі вказаної заяви нотаріус Марченко О.І. внесла виправлення у довіреність, яка видана позивачем 27.03.2012 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , викресливши слова «на спадщину на майно» та замінивши їх на «власності на частину у спільному майні подружжя», а також дописавши «отримувати свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя».
На підставі заяви ОСОБА_6 від 28.03.2013 та внесених виправлень до довіреності від 27.03.2012 відповідач видала повіреним свідоцтва про право власності на 1/2 частини у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, яке складається з квартири АДРЕСА_2 , машиномісця АДРЕСА_3 .
В подальшому 12.06.2013 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Сікуцького О.А. із заявою про видачу дублікатів свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, але останній листом повідомив позивача, що він видав ці свідоцтва її сину - ОСОБА_1 на підставі довіреності від 27.03.2012, посвідченою приватним нотаріусом Марченко О.І. за реєстровим номером 450.
22.06.2013 позивач написала заяву про припинення дії довіреності № 450 від 27.03.2012.
01 березня 2013 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , зокрема, провести державну реєстрацію належного їй на праві приватної власності нерухомого майна, у державному реєстрі речових прав в Державній реєстраційній службі, від її імені укладати та підписувати договори дарування та/або купівлі-продажу наступного нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою : АДРЕСА_6 , квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , машиномісця № НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_8 , квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 (13/100 частина) на користь ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 149).
12 червня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про припинення дії зазначеної довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 лютого 2002 року, належало 13/100 частин квартири за адресою - АДРЕСА_9 (т. 1, а.с. 82-83).
Як вбачється з матеріалів справи, 28 березня 2013 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв представник ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 уклали договір, за яким ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , від імені якої діяв представник ОСОБА_6 , подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
28 березня 2013 року за договором дарування Ѕ частини квартири, ОСОБА_2 , від імені якої діяв представник ОСОБА_6 , подарувала ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняв в дар Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 .
В цей же день ОСОБА_2 , від імені якої діяв представник ОСОБА_6 , подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар Ѕ частину машиномісця № НОМЕР_1 що розташоване за адресою: АДРЕСА_8 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- Постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2018 у справі №752/900/15-ц : визнано незаконною нотаріальну дію приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко Олени Іванівни щодо внесення змін (дописок, закреслення слів) у довіреність, видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , за реєстровим №450, посвідчену 27.03.2012 р. на бланку ВРР 670610, за заявою ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрованої за №27/02-18 від 28.03.2013 р. Визнано незаконними нотаріальні дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко Олени Іванівни щодо видачі на підставі заяви ОСОБА_6 , котрий діяв на підставі довіреності, в котру внесені зміни (дописки, закреслення слів) 28.03.2013 за реєстровим № 450, посвідченої від 27.02.2012 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко Оленою Іванівною на ім'я ОСОБА_2 наступних свідоцтв про право власності на спільне сумісне майно подружжя: Свідоцтво за реєстровим № 110 від 28.03.2013 р. на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ; Свідоцтво за реєстровим № 113 від 28.03.2013 на 1/2 частки машиномісця АДРЕСА_3 . Визнано недійсними наступні свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко Оленою Іванівною на ім'я ОСОБА_2 за заявою ОСОБА_6 , котрий діяв на підставі довіреності від 27.03.2012, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко Оленою Іванівною за реєстровим № 450, в котру внесені зміни (дописки, закреслення слів) 28.03.2013, а саме: Свідоцтво за реєстровим № 110 від 28.03.2013 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ; Свідоцтво за реєстровим № 113 від 28.03.2013 на 1/2 частки машиномісця АДРЕСА_3 , а відтак, договори дарування на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , за реєстровим №122 від 28.03.2013 та дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5 , за реєстровим №126 від 28.03.2013, посвідчені приватним нотаріусом Марченко О.І., є нікчемними.
- відчужені 13/100 частини квартири АДРЕСА_1 були придбані позивачем під час перебування у шлюбі з померлим ОСОБА_3 , частка майна одного з подружжя у спільній сумісній власності ввійшла до спадщини після смерті цього подружжя, а тому до моменту оформлення відповідних прав на такий об'єкт усіма співвласниками та отримання згоди від них позивач не мала права одноосібно приймати рішення про відчуження чи уповноважувати на це інших осіб, а тому, на думку суду першої інстанції, вказаний правочин укладено з порушенням вимог ч.1 ст. 358, ст. 361, ч.2 203 ЦК України, та визнаний недійсним.
Проте, з такими висновками суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. (приватний нотаріус Київського МНО), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання нотаріальних дій незаконними, визнання недійсними свідоцтв про право власності, відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внесені у довіреність
від 27 березня 2012 року спірні виправлення відповідали волевиявленню позивача та не порушували її права. Видача свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя не порушує будь-яких прав позивача, вона особисто подала заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, а також уповноважила довіреностями її представників на оформлення такого майна, яке і було оформлено відповідачем саме на позивача.
З метою отримання права власності на спільне майно подружжя, 27 березня 2012 року позивачем і була видана довіреність, посвідчена відповідачем, на імена ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , якою вона уповноважила вказаних осіб бути її повноважними представниками перед третіми особами з питань: оформлення спадкових прав позивача на майно, яке залишилось після смерті її чоловіка, та здійснення інших юридично значимих дій, пов'язаних з цією довіреністю.
Крім того, у подальшому позивачем була видана інша довіреність від 01 березня 2013 року, якою вона уповноважила, зокрема ОСОБА_6 від її імені проводити державну реєстрацію належного позивачу нерухомого майна (зокрема і щодо майна, отриманого на підставі спірних у цій справі свідоцтв), укладати та підписувати договори дарування та/або купівлі-продажу.
Виправлення полягали лише в тому, що ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_1 бути її представником з питань оформлення та отримання свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя. Однак ОСОБА_2 відповідно до закону і мала право на отримання саме таких свідоцтв.
Отже, позивачем не доведено та судом не встановлено обставин щодо порушення її прав внаслідок внесення виправлень у довіреність, на підставі якої за нею було оформлено право власності на нерухоме майно.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року скасовано, рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року залишено в силі.
Залишаючи без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 липня 2018 року, Верховний Суд зазначив: «предметом позову у справі була вимога про визнання незаконною нотаріальної дії (акта) нотаріуса щодо внесення змін (дописок, закреслення слів) у довіреність; визнання незаконними нотаріальних дій нотаріуса щодо видачі на підставі заяви представника на ім'я довірителя свідоцтв про право власності на спільне сумісне майно подружжя; визнання недійсними свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, виданих нотаріусом за заявою представника, який діяв на підставі довіреності, в яку внесено виправлення.
Як встановлено судами, на підставі заяви ОСОБА_6 від 28 березня 2013 року, який діяв в інтересах ОСОБА_2 , на ім'я останньої видано свідоцтва про право власності на 1/2 частини у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, яке складається з квартири АДРЕСА_2 , машиномісця № НОМЕР_1 на АДРЕСА_8 .
Вчинення будь-яких інших правочинів не в інтересах довірителя матеріалами справи не підтверджено.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказував, що внесені у довіреність виправлення вчинені нотаріусом з порушенням норм матеріального права, тому видані на її підставі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя необхідно визнати недійсними.
Позивач зазначала, що її права порушені тим, що вона особисто мала намір отримати вказані свідоцтва, хоча й не заперечувала про її дійсні наміри на отримання саме такого виду свідоцтв.
Отже, враховуючи те, що пунктом 5 довіреності від 27 березня 2012 року передбачено, що у разі виявлення помилок при оформленні належних довірителю документів, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 мають право ставити питання про їх виправлення, внесення виправлень у довіреність були вчинені на підставі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з метою оформлення на ОСОБА_2 свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки вона відмовилась від належного спадкового майна, про що вона не заперечувала, то посилання апеляційного суду на те, що при внесенні виправлень було порушено права та інтереси позивача є помилковими.
Як встановлено судом першої інстанції, нотаріусом 28 березня 2013 року видані на ім'я позивача свідоцтва про право власності на частину майна та остання видала довіреність, яку посвідчила 01 березня 2013 року в іншого нотаріуса - Смирнової О. Ю., якою уповноважила представників розпорядитися цим майном на користь її сина ОСОБА_1 , що свідчить про схвалення ОСОБА_2 дій її довірителів щодо отримання ними свідоцтв. Спірну довіреність було скасовано через 1 рік та 2 місяці, лише після того, як нотаріус відмовив їй у видачі дублікатів спірних свідоцтв.
Звернення до нотаріуса за видачею дублікатів свідоцтв також свідчить про схвалення дій нотаріуса та повірених.
Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права, а права практичні та ефективні. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про визнання нотаріальних дій незаконними, визнання недійсними свідоцтв про право власності, не ґрунтуються на законних підставах і внесення виправлень у довіреність не вплинуло на волевиявлення ОСОБА_2 та не порушує її законні права та інтереси.
ОСОБА_2 мала право лише на отримання свідоцтв про право власності на частку у спадковому майні подружжя та не мала законних підстав для отримання свідоцтв про право на спадщину, про що особисто підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції.
Разом з тим, видача свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя на ім'я довірителя ( ОСОБА_2 ), яка їх схвалила, не порушує законних прав та інтересів останньої, оскільки, ставши на підставі цих свідоцтв власником нерухомого майна, остання вчинила наступну дію - уповноважила ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на відчуження цього майна на користь свого сина - ОСОБА_1 , а також просила нотаріуса видати дублікати вказаних свідоцтв».
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги наявністю зловмисної домовленості між ОСОБА_6 та нотаріусом Марченко О.І., які, внесенням зазначених змін у довіреності та оформлення свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя, посприяли настанню обставин, без яких неможливо було б укласти договори дарування.
Враховуючи вище викладені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про нікчемність договорів дарування на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , за реєстровим №122 від 28.03.2013 та дарування 1/2 частини машиномісця АДРЕСА_5 , за реєстровим №126 від 28.03.2013, які посвідчені приватним нотаріусом Марченко О.І., є помилковий і не ґрунтується на матеріалах справи.
Також позивачем не надано інших належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог щодо зловмисної домовленості між ОСОБА_6 та нотаріусом Марченко О.І. при укладанні оспорюваних договорів дарування.
Колегія суддів не може погодитись з позицією представника позивача, що скасування постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року та залишення в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року, може бути підставою для перегляду даного рішення за ново виявленими обставинами, а не у апеляційному порядку, оскільки, відповідно до ст.. 423 ЦПК України, можуть бути переглянуті за ново виявленими або виключними обставинами рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили.
Оскаржуване рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року постановлено у заочному режимі та зазначено, що заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 звернувся 30 січня 2020 року, 04 грудня 2020 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення, 21 грудня 2020 року відповідач подав апеляційну скаргу, 16 вересня 2021 року у справі відкрите апеляційне провадження, тому відсутні підстави вважати, що зазначене рішення набрало законної сили до подання заяви про його перегляд.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Однією з умовою розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.
Завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 11 лютого 2002 року.
За життя ОСОБА_3 питання про поділ майна, зокрема зазначеної квартири не ставив.
Як вбачається з матеріалів справи, до спадкової маси зазначене нерухоме майно не включалось.
При наданні довіреності від 01 березня 2013 року щодо розпорядження 13/100 частинами квартири 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 будь-яких застережень про право власності інших осіб на це майно не зазначала, тобто, вважала спірну квартиру особистою власністю.
Крім того, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не зазначила, які саме її права порушені при укладанні спірного договору.
Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів при укладанні від її імені договору дарування ОСОБА_1 13/100 частин квартири АДРЕСА_1 від 28 березня 2013 року.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2019 року - скасувати, прийняти нову постанову наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Марченко Олена Іванівна про визнання правочинів недійсними, відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлений 12 серпня 2022 року.
Головуючий
Судді