Справа № 357/4164/21
Провадження 2/357/1090/22
Категорія 67
10 серпня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В., ,
за участю позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Вареника А.М., представника відповідача - адвоката Кузьменка Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Біла Церква Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного під час спільного проживання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_2 (далі - «Відповідач») про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного під час спільного проживання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.
У лютому 2013 року Позивач познайомилась з Відповідачем через ресурс у інтернеті та з березня 2013 року вони почали зустрічатися у реальному житті.
В кінці вересня 2013 року Відповідач запропонував Позивачу пожити разом у її батьків до того часу, поки вони знайдуть собі окреме житло.
Починаючи з жовтня 2013 року вони почали проживати однією сім'єю у батьків Позивача. На той час, коли Позивач та Відповідач стали проживати разом, Відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі.
В кінці жовтня 2013 року, забравши свої речі від дружини, Відповідач остаточно переїхав до квартири батьків Позивача і з цього часу і до кінця 2018 року вони проживали разом однією сім'єю.
06.12.2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між Відповідачем та його дружиною ОСОБА_3 було розірвано.
З 17.02.2014 року сторони винаймали квартиру, у якій проживали до середини липня 2014 року. Власник квартири попередив їх, що має намір продавати квартиру і 15.07.2014 року вони переїхали до іншої квартири.
Влітку 2014 року, колишня дружина Відповідача зажадала, щоб Відповідач змінив своє місце реєстрації, оскільки той був прописаний у її квартирі.
На той час власного житла у сторін не було. На прохання Позивача її тітка погодилась зареєструвати Відповідача у своїй квартирі.
Під час спільного проживання сторони мали спільний бюджет, будували плани на майбутнє, обговорювалися фінансові питання, разом відпочивали та подорожували.
У травні 2016 року наступної власник квартири, яку вони винаймали, повідомив, що має намір продавати квартиру та попросив їх з'їхати.
Не бажаючи більше проживати в орендованих квартирах, та маючі певні заощадження у валюті та грошові кошти на рахунках у банках, сторони прийняли рішення придбати власне житло.
У травні 2016 року Позивачем та Відповідачем було придбано 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки за тією ж адресою, які були оформлені на Відповідача.
Спільними зусиллями сторін було проведено ремонтні роботи в придбаному будинку та починаючи з 19.05.2016 року вони зареєструвалися та почали проживати у ньому. За цією ж адресою було зареєстровано і дочку Позивача від попереднього шлюбу - ОСОБА_4 .
Також в період спільного проживання з Відповідачем, ними було започатковано власну справу - ними надавалися послуги з купівлі та доставки подарунків.
26.10.2018 року сторони придбали автомобіль Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який у 2019 році Відповідачем було продано.
Наприкінці 2018 року відносини між сторонами погіршились і Позивач залишила Відповідача.
За таких обставин Позивач була вимушена звернутися до суду та просила:
встановити факт проживання Позивача та Відповідача однією сім'єю без шлюбу з 07.12.2013 року по 24.12.2018 року;
визнати спільним сумісним майном та припинити право спільної сумісної власності Позивача та Відповідача щодо наступного майна: земельну ділянку площею 0,0148 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0093 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;
визнати за Позивачем право власності на : 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0148 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0093 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/8 частини житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з Відповідача на користь Позивача, 1/2 частину вартості автомобіля Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , а саме 181 720,00 грн.;
стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати.
19.05.2021 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с.105).
19.05.2021 року ухвалою суду було частково задоволено клопотання представника Позивача про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0148 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,0093 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.108-110).
22.06.2021 року на адресу суду від представника Відповідача надійшов відзив на позов, разом із підтвердженням його направлення Позивачу. У відзиві той зазначив, що посилання Позивача на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визначення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та без наявності інших ознак. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Факт лише спільного проживання не може слугувати підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю. Оскільки майно було придбано у 2016 році, Позивачу варто довести, що до травня 2016 року між сторонами були відносини, притаманні подружжю. У задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі та стягнути з Позивача на користь Відповідача понесені ним судові витрати (т.1 а.с.127-131).
03.08.2021 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті, явку сторін у судові засідання визнано обов'язковою.
У судових засіданнях Позивач вимоги позову підтримала, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просила позов задовольнити. Додатково пояснила, що вони з Відповідачем проживали однією сім'єю. Дочка називала його татом, і він її називав дружиною. Вони разом їздили до Бразилії та Туреччини на відпочинок, де відвідували його батьків і він називав її перед ними також дружиною. Вона просила Відповідача одружитися офіційно, але у нього завжди були якісь відмовки.
У судових засіданнях представник Позивача вимоги позову підтримав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позов задовольнити.
У судових засіданнях Відповідач заперечував проти задоволення позову, пояснив, що з Позивачем познайомився по роботі через інтернет. Дійсно він був у її батьків, і вона йому допомогла по роботі. Оскільки у нього не було на той час посвідки на проживання, то вони задля ведення бізнесу зареєстрували її як ФОП. Це було необхідно, щоб не зупинився бізнес який зареєстровано на його дружину ОСОБА_3 . З Позивачем у нього спільного бюджету не було, 1/2 будинку він купив за свої кошти та використовував насамперед як офіс. У 2017 році він оформив посвідку на проживання, у нього з'явилась можливість вести бізнес самостійно і він звільнив Позивача. На той час він помічав, що вона веде себе невідповідально. Дійсно, в Бразилію вони їздили з Позивачем, але з ними була ще одна жінка і це було відрядження. У липні 2015 року він познайомився з дівчиною, з якою почав зустрічатися, а з кінця 2015 року вони почали проживати разом з нею в орендованій квартирі.
У судових засіданнях представник Відповідача підтримав заперечення проти позову, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов. Також звернув увагу суду на наступне. Оригінали доказів, які наявні у позивача ним суду надані не були. Клопотання про витребування доказів, які наявні у відповідача або у інших осіб позивачем заявлено не було і такі докази в оригіналах досліджені судом не були. Надані позивачем документи у вигляді неякісних та частково навіть зовсім нечитабельних копій є неналежними, недостовірними та недопустимими доказами. При цьому, адвокатом позивача було завірено навіть копії тих документів, оригінали яких у нього відсутні, що є порушенням ч.5 ст.95 ЦПКУ. Фотокопії квитанцій, які містяться на дослідженому судом СD диску також є недопустимими доказами, оскільки є не електронними доказами, а електронними копіями письмових доказів. Всупереч ч.3 ст.95 ЦПКУ вони не завірені електронним цифровим підписом. Щодо доказів відчуження відповідачем спірного ТЗ, то у Відповідача не зберігся примірник цього договору і він не пам'ятає деталей тієї угоди. У будь-якому випадку позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів її укладення та її умов. При цьому, повідомив, що відомості, які зазначено у позовній заяві і які містяться у таких доказах відповідач оспорює та просить суд до уваги не приймати. У задоволенні позову просив відмовити повністю.
30.09.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_5 пояснила суду наступне. Вона познайомилася зі сторонами у 2018 році коли вони проживали як сусіди у будинку АДРЕСА_1 , на двох господарів. Вона проживала там близько року та бачила, що сторони проживають однією сім'єю. Вони вели спільне господарство. Також свідок бачила, як сторони разом сиділи на дивані в будинку, Позивач була у домашньому халаті. Їхня поведінка була характерна для сім'ї. Іноді вона бачила, що до них приходили інші люди. Коли Позивач вішала речі для сушки після прання то бачила, що там були і чоловічі речі.
30.09.2021 року в судовому засіданні допитаний за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_6 пояснив суду наступне. Він познайомився зі сторонами у лютому 2014 року, коли вони орендували у нього квартиру. Вони жили на квартирі приблизно 6 місяців. Він часто бачив їх разом. Знав їх як добрих, порядних людей. Коли вони обговорювали умови договору оренди, Відповідач говорив, що буде проживати він і дружина. Це його влаштовувало, оскільки його умовою було щоб у квартирі проживала саме пара. Чи був у них спільний бюджет він не знає, а за квартиру завжди розраховувався ОСОБА_2 .
30.09.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_7 пояснила суду наступне. Вона була сусідкою сторін коли вони проживали у батьків Позивача у будинку АДРЕСА_3 . Сторони проживали там разом з літа 2013 року приблизно пів року, а потім переїхали на квартиру. Вона була у них в квартирі, і бачила, що сторони жили разом з батьками Позивача як одна сім'я.
16.11.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_8 пояснила суду наступне. Позивач є її дочкою. З Відповідачем вона познайомилася приблизно у березні 2013 року. Він у той час зустрічався з Позивачем. А у вересні того ж року Відповідач переїхав до них жити. Вони у той час проживали у її квартирі з чоловіком, а Відповідач став проживати також у цій квартири. Після цього вони жили разом у них до лютого 2014 року. Потім сторони орендували квартиру по АДРЕСА_4 та стали жити разом. Вона неодноразово була у них в гостях, а вони у неї. Сторони проживали однією сім'єю, з дитиною. Навіть неодноразово влітку втрьох їздили до батьків Відповідача на відпочинок. Ремонт у придбаному будинку сторони робили разом. Спільне життя тривало до 24.12.2018 року, тобто дня католицького Різдва, коли її дочка переїхала з дитиною на іншу квартиру.
16.11.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_9 пояснила суду наступне. Позивач є її племінницею, а вона є рідною сестрою ОСОБА_8 . З Відповідачем вона познайомилась весною 2013 року, коли Позивач приїхала з ним до неї в гості. Пізніше, восени вона була вдома у сестри і бачила, що сторони проживають разом. Влітку 2014 року Позивач навіть просила зареєструвати Відповідача у її квартирі, обґрунтувавши це тим, що вони живуть разом. Вона погодилася та зареєструвала Відповідача у своїй квартирі. Це тривало поки вони не купили частину будинку, потім він виписався від неї, а зареєструвався за адресою цього будинку. Вона бачила, що сторони проживали разом однією сім'єю. Відповідач дуже шанував її стареньку мати, а дочку Позивача - ОСОБА_10 , Відповідач любив як свою.
20.12.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_3 пояснила суду наступне. Кара Хілмі є її колишнім чоловіком. Вона познайомилася з ним в готелі у місті Аланья у Туреччині, де Відповідач працював барменом. Після того, як вона поїхала, між ними склалися відносини і через три роки спілкування вони уклали шлюб. Ще через три роки Відповідач закінчив навчання і вони одружились в місті Біла Церква. Вони стали проживати у її квартирі в місті Біла Церква. За допомогою інтернету вона знайшла Відповідачу роботу перекладачем у шлюбній агенції, Відповідач працював на дому. У неї є двоє дітей від попереднього шлюбу. З часом вона зрозуміла, що була потрібна Відповідачу лише для отримання посвідки на постійне проживання. Була зареєстрована як ФОП і відкрила на своє ім'я шлюбну агенцію у місті Біла Церква, але для того, щоб займався цим бізнесом Відповідач. Восени 2013 року Відповідач переїхав до Позивача, про що вона дізналася пізніше.
20.12.2021 року в судовому засіданні допитаний за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_11 пояснив суду наступне. У 2016 році він, працюючи будівельником, за запрошенням Позивача робив ремонт у приватному будинку по АДРЕСА_1 . Він бачив, що Позивач проживає сім'єю разом з чоловіком та дитиною. Чоловіком був турок, який назвався ОСОБА_12 . Він казав, що дитина не його. Цей чоловік поводився у цьому будинку як людина, що одружена з Позивачем, дитина вела себе з ним як з батьком. Зокрема, чоловік виходив із спальні напівоголений, поводив себе як господар. Позивач на його прохання готувала їжу та прала йому речі.
20.12.2021 року в судовому засіданні допитана за клопотанням Позивача у якості свідка ОСОБА_13 пояснила суду наступне. Познайомилась у місті Біла Церква з Позивачем приблизно 5 років тому у фотостудії «Ремембер» під час фотосесії. Також там був і Відповідач, який просив називати його ОСОБА_14 . Він поводив себе як чоловік ОСОБА_15 , називав її дружиною. У них були не лише ділові стосунки, ще вони жили разом в одному приватному будинку по АДРЕСА_1 . Вони їздили разом на відпочинок за кордон у двох та у трьох з дитиною. Свої поїздки вони планували завчасно. Свідок це знає, оскільки вони з Позивачем подружилися і вона була у сторін вдома. У них була спільна гардеробна де вони зберігали свої речі. Ще у будинку проживала дочка Позивача - ОСОБА_10 , яку Відповідач називав дочкою, а Позивача називав дружиною. Гроші, які вони заробляли, були грошима їхньої сім'ї. Вони разом робили ремонт та планували витрати. Вони вели спільне господарство. Будинок виглядав саме як їхнє спільне житло, а не офіс.
01.02.2022 року допитана за клопотанням Позивача у судовому засіданні у присутності практичного психолога ОСОБА_16 малолітній свідок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснила суду наступне. Кара Хілмі познайомився з мамою по інтернету. Іноді він до них приїзжав до бабусі у квартиру АДРЕСА_5 . Вони жили разом і називалися сімейною парою. Хілмі водив її до садочка та забирав. Також вони разом їздили до іншої бабусі, яка також проживає у місті Біла Церква. Також вони спільно відпочивали, приблизно 3-4 роки тому у Туреччині, у його батьків, сестри, а потім в готелі. Хілмі з мамою один раз їздили на відпочинок у Туреччину у двох, а ще 2 рази - разом з нею. Також в гості до них іноді приходили друзі мами. У них була спільна спальня й вони спали разом. У кожного були свої кімнати і у мами й у Кара Хілмі. Такого, щоб хтось із них на когось працював, не було, вони вели справи разом. Мама та ОСОБА_2 посварилися приблизно у кінці 2019 році і приблизно через місяць, вона з мамою поїхали з будинку до квартири.
01.02.2022 року в судовому засіданні допитаний за клопотанням Відповідача у якості свідка ОСОБА_17 пояснив суду наступне. Він познайомився з ОСОБА_2 у 2015 році, а з Відповідачем пізніше, також у 2015 році. У Хілмі було шлюбне агентство, Відповідач працювала в офісі по АДРЕСА_1 . Також там працювала інша дівчина. Відповідач казав, що Позивач у нього працює, і він був та бачив це на власні очі. У Відповідача була інша дівчина, з якою той давно проживав. Він ніколи йому не казав, що Позивач його дружина, хоча вони зустрічалися кожного тижня. Він бачив їх разом, але це виглядало як і пояснював Відповідач як начальник та адміністратор. Вони розмовляли про роботу, іноді з ними були клієнти.
01.02.2022 року в судовому засіданні допитаний за клопотанням Відповідача у якості свідка ОСОБА_18 пояснив суду наступне. Він познайомився з Відповідачем у 2014 році, а Позивача він бачив у офісі Відповідача, коли приїзжав туди в гості. Також в офісі він бачив Позивача та іншу дівчину. Відповідач казав, що вони працівниці його шлюбного агентства. Там була і дитина. Вони працювали в день, а при необхідності і вночі. Відповідач називав Позивача по імені, як і вона його. Їхні відносини виглядали як директора та працівника. Він знає, що з 2015 року по цей час Відповідач мешкає з дівчиною на ім'я ОСОБА_19 . Раніше вони проживали у АДРЕСА_6 , а зараз живуть у Сквирі, але він там не був. Коли він познайомився з Відповідачем, той жив по АДРЕСА_7 . Як сім'я сторони не виглядали, у них були лише робочі відносини. З Відповідачем він протягом цих років зустрічався доволі часто. Той приїзжав до них з братом у магазин квітів, вони разом ходили до ресторанів і кафе, їздили до міста Києва. Позивача при цьому не було.
Суд, вислухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши доказі у справі в їх сукупності, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 3.06.99 №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно з статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Такий правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі №531/295/19. Аналогічна позиція викладена й у постановах Верховного Суду: від 12.12.2019 року у справі №466/3769/16, від 27.02.2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11.12.2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24.01.2020 року в справі №490/10757/16-ц.
Судом встановлено наступні обставини та зміст спірних правовідносин.
22.07.2011 року між Відповідачем у справі та ОСОБА_20 (прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_21 », на цей час « ОСОБА_22 ») було укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 (т.1 а.с. 190).
06.12.2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі №357/16390/13-ц вказаний шлюб було розірвано (т.1 а.с. 189).
12.05.2016 року ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав земельну ділянку площею 0,0148 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 191-192).
12.05.2016 року ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав земельну ділянку площею 0,0093 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 193-194).
12.05.2016 року ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого він придбав 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 195-196).
Наведені обставини купівлі нерухомого майна також підтверджуються відповідними Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 197, 198, 199).
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання особи №1424 від 24.04.2019 року та №1425 від 24.04.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 19.05.2016 року по теперішній час (т.1 а.с. 200, 201).
19.05.2016 року як Позивач ОСОБА_1 , так і Відповідач Кара Хілмі були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується належними відмітками у паспорті Позивача та посвідці на тимчасове проживання Відповідача (т.1 а.с.187, 188).
При цьому суд погоджується з думкою представника Відповідача та відхиляє як недопустимі докази надані Позивачем електронні копії квитанцій та інших розрахункових документів, які містяться на дослідженому у судовому засіданні CD диску, оскільки вони всупереч ч.3 ст.95 ЦПК України не завірені електронним підписом учасника справи.
До правового висновку про те, що незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі і є підставою для скасування судового рішення дійшов Верховний Суд у постанові від 11.07.2018 року у справі №904/8549/17.
Також суд критично ставиться до показань тих свідків, які є родичами та друзями сторін і суперечать один одному.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням доведеного факту реєстрації сторін за однією адресою у придбаному Позивачем будинку, показань свідків (які не є родичами та друзями сторін) щодо проживання у ньому, письмових доказів - документів щодо придбання Позивачем товарів для будинку та щодо спільного відпочинку, які датовані починаючи з 26.05.2016 року, суд приходить до висновку про те, що сторони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 саме з дати їхньої реєстрації у вказаному житловому приміщені, тобто з 19.05.2016 року (т.1 а.с. 217-225).
Позивач просила встановити факт їхнього з Відповідачем проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 07.12.2013 року по 24.12.2018 року, як вона пояснила з дати, наступної після дати ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу Відповідача, по дату, коли вона його залишила та переїхала у інше житло.
А тому, факт проживання сторін однією сім'єю встановлюється судом у межах заявлених позовних вимог. Суд приходить до висновку про доведеність проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 19.05.2016 року по 24.12.2018 року. У цій частині позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У задоволенні позовних вимог про визнання спільним сумісним майном та припинення права спільної сумісної власності на вищезазначене нерухоме майно суд Позивачу відмовляє, оскільки його було придбано Відповідачем 12.05.2016 року, тобто до встановленої судом дати початку проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
У зв'язку з відмовою у задоволенні вищенаведених позовних вимог, не підлягають задоволенню й вимоги Позивача про визнання за нею права власності на 1/2 частини обох земельних ділянок та на 1/8 частину житлового будинку.
Щодо позовних вимог про визнання спільним сумісним майном, припинення права спільної сумісної власності на автомобіль Audi A6, 2011 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 та стягнення з Відповідача на користь Позивача 1/2 частини вартості спірного автомобіля у сумі 181720,00 грн. суд зазначає наступне.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).
За правилами ч.ч. 1-5 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Так, на підтвердження придбання Відповідачем автомобіля Audi A6, 2011 року випуску, та його подальшого продажу, Позивачем надано суду завірені адвокатом копії, як той пояснив, договорів купівлі-продажу цього транспортного засобу, за яким Відповідач придбав, а пізніше відчужив спірний ТЗ.
Наявні у матеріалах справи копії договорів купівлі-продажу транспортного засобу та супровідних документів дійсно завірені адвокатом Позивача, але з порушенням ч.5 ст.95 ЦПК України, оскільки вказаною нормою встановлено, що учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього. Як встановлено судом, Позивач не була стороною цього договору та ні у неї, ні у її представника оригіналу цього договору немає.
При цьому, клопотання про витребування цих доказів у відповідному Територіальному сервісному центрі МВС України або у Відповідача у судовому засіданні стороною Позивача заявлено не було.
Крім того, суд погоджується з доводами представника Відповідача про те, що ці копії зроблені у незадовільній якості і, зокрема, дати їх укладення на них відсутні (т.1 а.с. 33, 35). В ході розгляду справи суд звертав на увагу Позивача на низьку якість наданих копій, втім, у подальшою було надано суду копії у такій же якості (т.1 а.с. 210, 212). Це ж саме стосується і інших наданих Позивачем доказів щодо спірного ТЗ (т.1 а.с. 31-35, 207-212).
Тобто, на підставі наданих Позивачем доказів не можливо встановити дійсні обставини (зокрема, дати укладення договорів), а тому вони не можуть буди визнані судом допустимими, достовірними та достатніми у розумінні ст.78, ст.79, ст.80 ЦПК України.
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на її користь 181720,00 грн., тобто 1/2 від повної
вартості автомобіля - 363440,00 грн., які визначені у резюме наданого нею на підтвердження вартості спірного ТЗ Звіту про незалежну оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу Audi A6, 2011 року випуску (т.1 а.с. 29-30).
Оцінюючі даний доказ суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч.1, ч.2 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Проте, даний Звіт оцінювача, незважаючи на роз'яснення суду, Позивачем повторно наданий лише у непрошитій копії (т.1. а.с. 205-206). Звіт складається із двох пронумерованих аркушів «1» та «3», аркуш «2» відсутній. Звіт не оформлений згідно з положеннями національних стандартів (не прошитий тощо). Звіт не містить підпису оцінювача (підписаний лише посадовою особою - директором ПП «Спілка експертів»). У Звіті не зазначено і не додано документів, які підтверджують право на зайняття оціночною діяльністю особи і його кваліфікацію. Звіт не містить розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна. Також звіт не може вважатися актуальним, оскільки складений станом на 25.06.2019 року, у той час, як Позивач звернулася з даним позовом у квітні 2021 року.
Крім того, із Звіту та із пояснень сторони Позивача не убачається, що спірний транспортний засіб надавався оцінювачу для дослідження.
А тому, вказаний доказ суд також відхиляє і приходить до висновку про те, що правових підстав для задоволення позовних вимог щодо транспортного засобу також немає.
Згідно з ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог майнового характеру, необхідно скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2021 року, шляхом зняття арешту зі спірного майна.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням обраного Позивачем способу захисту права.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому судовий збір у сумі 908,00 грн. за одну задоволену позовну вимогу немайнового характеру необхідно стягнути з Відповідача на користь Позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання придбаного під час спільного проживання майна спільним сумісним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 19.05.2016 року по 24.12.2018 рік.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19.05.2021 року, шляхом зняття арешту з земельної ділянки площею 0,0148 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки площею 0,0093 га, кадастровий номер 3210300000:04:033:0015, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/4 частини житлового будинку, загальною площею 123,1 кв.м., житловою площею 92 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено 12.08.2022 року.
СуддяВ. П. Цукуров