10 серпня 2022 року справа № 580/11565/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого Руденко А., розглянувши у письмовому провадженні у спрощеному провадженні в приміщенні суду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій) за період з 17.06.2021 по 17.12.2021;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі період з 17.06.2021 по 17.12.2021, за 183 дні, виходячи з розрахунку 612 грн. 44 коп.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що проходив військову службу у Збройних Силах України та наказом командира військової частини НОМЕР_3 (найменування якої з 28.12.2019 було змінене на НОМЕР_2 без зміни юридичної особи) №14 від 19.01.2018 був виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. При звільненні позивача з військової служби відповідач не провів з ним усіх розрахунків, а саме: щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018. Відповідач на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі №580/4043/21 виплатив 17.12.2021 позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. З посиланням на ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач проти позову заперечив. 25.07.2022 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Тому на військовослужбовців дія Кодексу законів про працю України не поширюється. Статтею 117 Кодексу законів про працю України не встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні.
На момент звільнення та виключення позивача зі списків особового складу частини з ним був проведений повний розрахунок, претензій щодо порядку та підстав звільнення ним заявлено не було. Позивач близько трьох років не вживав жодних дій щодо захисту чи відновленню своїх прав, та лише у 2021 році звернувся до суду з відповідним позовом.
Сума середнього заробітку за час затримки у розрахунку, яку позивач просить стягнути з відповідача, є не співмірною виплаченій позивачу сумі індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 04.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №14 від 19.01.2018 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №Д-322/1/4дск від 03.07.2019 з 28.12.2019 введено в дію штат №37/014, відповідно до якого військова частина НОМЕР_3 змінила умовне найменування на НОМЕР_4 без зміни юридичної особи.
Відповідач у день звільнення не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі №580/4043/21:
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 09.04.2016р. по 19.01.2018р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.01.2018;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 19 січня 2018 року.
З виписки по рахунку НОМЕР_5 від 21.12.2021 вбачається, що 17.12.2021 на рахунок позивача було зараховано 12 066 грн. 24 коп. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі №580/4043/21.
Вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2233-Х11 (далі - Закон №2233-Х11) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язані із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Ч. 4 ст. 17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На виконання вказаної норми прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-Х11 (далі - Закон №2011-Х11).
Ч. 1 ст. 9 Закону №Х11 передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 вказаної статті).
Згідно ч. 4 вказаної статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства
оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві
юстиції України від 26..06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
Пунктом 1 розділу ХХХ1 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
В такому ж порядку здійснюється виплата компенсації за невикористані щорічну та додаткову відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Проте ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні іншими нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Згідно ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
У постанові від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Судом встановлено, що на дату звільнення позивача з військової служби компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки та індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.01.2018 не були нараховану позивачу.
Позивач звернувся до суду з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення 17.06.2021.
Отже, саме з 17.06.2021 виник спір між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі №580/4043/21 відповідач 17.12.2021 виплатив позивачу 12 066 грн. 24 коп. грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Отже, прострочення у виплаті позивачу компенсації за дні невикористаної відпустки за період з 17.06.2021 по 17.12.2021 склало 183 дні, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачені частиною 2 статті 117 Кодексу закону про працю України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Положеннями п. 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Заробіток позивача за попередні два місяця перед звільненням (19.01.2018) складав 13 939 грн. 64 коп. за грудень 2017 року та 23 419 грн. 24 коп. за листопад 2017 року, усього 37 358 грн. 88 коп. за 61 календарний день. Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби складає 612 грн. 44 коп. Розрахунок: (13 939 грн. 64 коп. + 23 419 грн. 24 коп.) / (30 днів + 31 день) = 612 грн. 44 коп.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 612 грн. 44 коп. х 183 календарних днів = 112 076 грн. 52 коп.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Судом встановлено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення у сумі 12 066 грн. 24 коп., водночас середній заробіток за час затримки виплати складає 112 076 грн. 52 коп., тобто перевищує суму нарахованої компенсації більше ніж у 10 разів і є неспівмірним сумі компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів.
Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 17.12.2021 року складала 9 відсотків.
Орієнтовний розмір майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні склав: 544 грн. 47 коп. Розрахунок: (12 066 грн. 24 коп. х 9,0%) / 365 днів х 183 днів, що свідчить про незначні майнові втрати позивача.
Відтак, вказана сума ймовірних втрат позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення.
Враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, та вважає достатньою компенсацією втрат позивача від несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення компенсацію у сумі 2000 грн.
Отже позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню частково у сумі 2000 грн.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі часткового задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволеним вимогам.
Позивач сплатив судовий збір у сумі 908 грн. за позовну вимогу про нарахування та виплату середнього заробітку на суму 112 076 грн. 52 коп.
Враховуючи, що на користь позивача стягнуто 2000 грн, що становить 1,78% від 112 076 грн. 52 коп., на відповідача покладаються судові витрати зі сплати судового збору у сумі 27 грн. 88 коп. Розрахунок: 908 грн. х 1,78% = 16 грн. 16 коп.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_6) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Головуючий Алла РУДЕНКО