08 серпня 2022 року справа № 580/2407/22
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними дій відповідача та стягнення сплачених коштів, -
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Одеської митниці, в якій просить:
- визнати неправомірність дій працівника митного пункту пропуску «Орлівка» Одеської митниці, який вимагав письмового декларування речей, що переміщувались через кордон та сплати митних платежів у сумі 21 274 грн. 42 коп.;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача сплачені кошти сумою 21 274 грн. 42 коп. на рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк», отримувач платежу ОСОБА_1 , IBAN- НОМЕР_1 , МФО банку 305299, рахунок отримувача НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 01.12.2021 він та ОСОБА_2 , перетинаючи румунсько-український державний кордон на автомобілі AUDI Q7, д.н. НОМЕР_3 , через митний пункт пропуску «Орлівка» Одеської митниці, перевозили в ручній поклажі сумку ОСОБА_3 та взуття ОСОБА_3 (розмір 37), які були придбані в Мілані, Італія, на суму 2 650 євро. Сумка та взуття були задекларовані на вимогу працівника митного пропуску, який виявив речі та зробив висновок про те, що речі є новими, а також що вони ввозяться в Україну з метою здійснення підприємницької діяльності. Відповідно до уніфікованої митної квитанції форми МД-1 серія РА № 346775 сума митних платежів склала 21 274 грн. 42 коп., яка була оплачена позивачем. Однак, вказує позивач, зазначені речі не підлягали оподаткуванню митними платежами, оскільки вони були у використанні, зокрема, ОСОБА_2 одягала їх в Мілані, що виключає можливість вважати їх новими. Також звертає увагу, що речі були жіночими, сумка та взуття перевозилось по одному екземпляру, взуття було одного розміру, тобто зазначені сумка та взуття відповідали ознакам, притаманним для особистих речей. Отже, дії працівника митного пункту пропуску щодо вимоги сплати митних платежів є неправомірними.
Відповідач проти позову заперечив. 11.07.2022 надав до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що під час проходження митного контролю позивач самостійно заповнив митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженнями підприємницької діяльності, в якій зазначив: взуття 1 пара, вартість 550 євро; сумка, вартість 2100 євро. Для підтвердження зазначених у митній декларації відомостей позивач додав копію чеку № 2715 від 25.11.2021. Загальна сума задекларованого товару склала 2550 євро. Позивачу виписано уніфіковану митну квитанцію МД-1 від 01.12.2021 (серія РА № 346775) та нараховані митні платежі на загальну суму 21 274,42 грн. ОСОБА_1 було підписано дану уніфіковану митну квитанцію МД-1, заперечень на момент підписання ним висловлено не було, в митній квитанції МД-1 від 01.12.2021 відсутні будь-які дописи останнього щодо його не згоди сплачувати митні платежі. Позивач сплатив нараховані митні платежі. Також відповідач вказує, що жіноча сумка «Louis Vuitton» та жіноче спортивне взуття « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знаходились у багажному відділенні транспортного засобу в упаковці виробника з ярликами, що виключає можливість вважати вказані речі такими, що були у користуванні. Також, стверджує відповідач, зазначені речі не можуть відноситись до особистих речей ОСОБА_1 .
З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.
05.08.2022 позивач подав до суду заперечення на письмові пояснення відповідача, в якому зазначив, що не відповідає дійсності твердження відповідача про те, що під час проходження митного контролю позивач самостійно заповнив митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, адже працівники митного пункту пропуску вимагали письмового декларування речей і попередили, що в інакшому випадку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пропустять через митний кордон. З огляду на те, що зазначені особи повертались з подорожі і провели цілий день в дорозі позивач на вимогу працівника митного пункту пропуску заповнив УМК та додаткові аркуші до неї. При цьому працівники митного пункту пропуску не попередили позивача про те, що він має право відмовитись від підписання УМК. Також вказує, що сумка та взуття одягались ОСОБА_2 в Мілані, а отже були у використанні, що виключає можливість вважати їх новими. Тому позивач не повинен був сплачувати митні платежі.
Ухвалою суду від 07.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
01.12.2021 позивач ОСОБА_1 перетинав митний контроль пункту пропуску «Орлівка» у напрямку в'їзду в Україну на автомобілі AUDI Q7, д.н. НОМЕР_3 .
Під час проходження митного контролю позивач заповнив митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженнями підприємницької діяльності, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від № 431 від 21.05.2012 (далі - митна декларація). У розділі 4 митної декларації “Відомості про товари, що підлягають обов'язковому письмовому декларуванню та/або оподаткуванню митними платежами, товари, переміщення яких через державний кордон України заборонено або здійснюється за дозвільними документами, що видаються органами виконавчої влади, та інші товари, що декларуються письмово за бажанням громадянина або на вимогу митного органу” позивач вказав: 1. Взуття 1 пара, вартість 550 євро; 2. Сумка, вартість 2 100 євро.
Для справляння митним органом з ОСОБА_1 платежів відповідач склав уніфіковану митну квитанцію МД-1 серія РА № 346775 від 01.12.2021 та нарахував митні платежі на загальну суму 21 274,42 грн.
Відповідно до копії чеку № 3944 від 01.12.2021 позивач здійснив оплату зазначених митних платежів.
11.01.2022 позивач звернувся до Одеської митниці із скаргою на дії посадових осіб Одеської митниці.
Відповідач листом №7.10-1/17-01/10/5096 від 17.02.2022 повідомив позивача, що відповідно до обліково-реєстраційних даних Одеської митниці, під час проходження митного контролю позивачем було письмово задекларовано одну пару взуття вартістю 550 евро та сумку вартістю 2 100 євро із наданням копії токарного чеку, який підтверджував вартість придбаних товарів. До митного контролю позивачем були пред'явлені жіноче взуття та жіноча сумка в упаковці виробника з ярликами. Ураховуючи те, що заявлені товари не мали ознак таких, що були у користуванні, та таких, які мають суто особистий характер і призначені для власного користування ОСОБА_1 , посадовою особою Одеської митниці на виконання вимог статті 374 Кодексу було оподатковано задекларовані та пред'явлені позивачем до митного контролю товари. Підстави вважати дії посадової особи Одеської митниці неправомірними відсутні.
Вважаючи дії працівника митного пункту пропуску щодо вимоги сплати митних платежів неправомірними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим у справі обставинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 318 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 встановлено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
У відповідності до статті 366 Митного кодекс України канал, позначений символами зеленого кольору ("зелений коридор"), призначений для декларування шляхом вчинення дій громадянами, які переміщують через митний кордон України товари в обсягах, що не підлягають оподаткуванню митними платежами та не підпадають під встановлені законодавством заборони або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території і не підлягають письмовому декларуванню.
Канал, позначений символами червоного кольору ("червоний коридор"), призначений для всіх інших громадян.
Громадянин самостійно обирає відповідний канал ("зелений коридор" або "червоний коридор") для проходження митного контролю за двоканальною системою.
Початок проходження (проїзду транспортними засобами особистого користування) громадянином каналом, позначеним символами зеленого кольору ("зелений коридор"), є декларуванням шляхом вчинення дій цим громадянином про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та/або обмеження щодо ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території. Таке декларування свідчить про факти, що мають юридичне значення.
Громадяни, які проходять (проїжджають транспортними засобами особистого користування) через "зелений коридор", звільняються від подання письмової митної декларації. Звільнення від подання письмової митної декларації не означає звільнення від обов'язку дотримання порядку переміщення товарів через митний кордон України та від адміністративної відповідальності за порушення митних правил, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частин 1, 4 ст. 374 Митного кодексу товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
Товари (крім підакцизних), що ввозяться громадянами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують обмеження, встановлені частиною першою цієї статті, але загальна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян, з поданням документів, що видаються державними органами для здійснення митного контролю та митного оформлення таких товарів, та оподатковуються ввізним митом за ставкою 10 відсотків і податком на додану вартість за ставкою, встановленою Податковим кодексом України, в частині, що перевищує еквівалент 1000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України). Базою оподаткування таких товарів є частина їх сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 1000 євро (при ввезенні товарів на митну територію України через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення) та еквівалент 500 євро або вартість товарів, обчислена пропорційно до ваги, що перевищує 50 кг (при ввезенні через інші пункти пропуску через державний кордон України).
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно із ч. 5 статті 255 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Також частинами 1, 4 статті 337 Митного кодексу України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань митної справи.
Згідно з п. 1.1 Порядку застосування уніфікованої митної квитанції МД-1, затвердженого наказом Державної митної служби України № 1 від 04.01.2005, (далі - Порядок) платежі - установлені законодавством податки й збори (обов'язкові платежі), що справляються митним органом під час митного оформлення переміщуваних через митний кордон України товарів; плата за митне оформлення товарів поза місцем розташування митного органу або поза робочим часом, установленим для митного органу.
Відповідно до п. 1.2 зазначеного Порядку уніфікована митна квитанція МД-1 застосовується під час здійснення таких операцій, зокрема, справляння митним органом з фізичних осіб та підприємств платежів, якщо законодавством не передбачено складання вантажної митної декларації на переміщувані через митний кордон України товари.
Відповідно до п. 2.4 Порядку у разі відмови фізичної особи або особи, уповноваженої підприємством, підписати аркуші УМК і додаткові аркуші до неї уповноважена особа митного органу, що здійснює оформлення УМК, вчиняє напис "Від підпису відмовився" в місці, визначеному для підпису фізичної особи або вповноваженої підприємством особи. Цей напис завіряється підписами посадової особи митного органу, яка здійснює оформлення УМК, і двох інших посадових осіб митного органу або свідків (у разі наявності в робочій зміні відповідного підрозділу митного органу менше трьох посадових осіб).
З матеріалів справи вбачається, що позивач самостійно заповнив митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженнями підприємницької діяльності, від 01.12.2021, до якої додав копію чеку № 2715 від 25.11.2021, у якому зазначена вартість речей, зазначених в митній декларації. Копією чеку № 3944 від 01.12.2021 підтверджується здійснення позивачем оплати нарахованих на підставі митної декларації митних платежів відповідно до УМК МД-1 серія РА № 346775 від 01.12.2021 на загальну суму 21 274,42 грн., яку позивач підписав власноручно.
Жодних доказів, які підтверджують незгоду позивача з нарахованими митними платежами під час декларування товару позивач не надав.
Щодо доводів позивача про те, що він пересікав державний кордон з громадянкою ОСОБА_2 , і сумка ОСОБА_3 та взуття ОСОБА_3 , які перевозились через державний кордон 01.12.2021, були її особистими речами, оскільки були жіночими, перевозились по одному екземпляру, були одного розміру з розміром взуття ОСОБА_2 , одягались останньою в Мілані, а отже, були в її використанні, що виключає можливість вважати їх новими, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 36 ст. 4 Митного кодексу України особисті речі - товари, нові і такі, що були у вжитку, призначені для забезпечення звичайних повсякденних потреб фізичної особи, які відповідають меті перебування зазначеної особи відповідно в Україні або за кордоном, переміщуються через митний кордон України у ручній поклажі, супроводжуваному та несупроводжуваному багажі і не призначені для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам.
Статтею 370 Митного кодексу України визначено перелік товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян. Зокрема, особистими речами вважаються одяг, білизна, взуття, що мають суто особистий характер, призначені виключно для власного користування і мають ознаки таких, що були у користуванні.
Судом встановлено, що уніфікована митна декларація була заповнена позивачем, отже саме ним, а не гр. ОСОБА_2 , переміщувався товар - жіночі сумка ОСОБА_3 та спортивне взуття ОСОБА_3 .
Суд також зазначає, що жодні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_2 пересікала кордон в одному автомобілі з позивачем і товари були у її користуванні, в матеріалах справи відсутні.
Наданий позивачем фотознімок цю обставину не підтверджує, оскільки зображена на ньому особа не ідентифікована як ОСОБА_2 ; фотознімок зроблено не в зоні митного контролю пункту пропуску «Орлівка» Одеської митниці.
Таким чином, зазначені сумка та взуття були призначені для передачі іншій особі, як стверджує позивач, для користування ОСОБА_2 , і не відповідають ознакам особистих речей позивача, адже є жіночими.
Вказане свідчить про те, що зазначені речі не можуть вважатися особистими речами позивача в розумінні положення статті 370 Митного кодексу України та такими, що звільняються від оподаткування митними платежами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не був звільнений від обов'язку сплати митних платежів за товар, сумарна вартість якого перевищує визначені статтею 374 Митного кодексу України обсяги й відповідно Одеська митниця діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, права та законні інтереси позивача не порушила.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги є необгрунтованими і не підлягають задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства не здійснюється.
Керуючись ст. 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Головуючий Алла РУДЕНКО