465/989/22
2/465/2461/22
Іменем України
(заочне)
11.08.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кузь В.Я.
за участю секретаря судового засідання Савченко А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, -
встановив:
Позивачка звернулася в суд з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй, позивачці, на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 . Вказана квартира належить їй, позивачці, на підставі свідоцтва про право власності від 28.05.1996р., свідоцтва про право на спадщину за заповітом №853/05 від 23.02.2006р., договору про визначення часток у спільній сумісній власності від 28.05.2021р. та договору дарування №411 від 28.05.2021. Окрім неї, позивачки, співвласником квартири є також її син - ОСОБА_3 . Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї №168 від 10.02.2022р., виданої ЛКП «Вулецьке», у вищевказаному житловому приміщенні зареєстровані позивачка як власник, внучка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач у справі, чоловік позивачки ОСОБА_4 , син позивачки ОСОБА_3 . Відповідачка не проживає в цьому житловому приміщенні вже понад 8 років (з 2014 р.), про що комісією в складі представників ЛКП «Вулецьке» складено відповідні акти. Зазначає, що відповідачка не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться. Місце перебування чи проживання відповідачки їй, позивачці, невідоме, оскільки вони не спілкуються і не підтримують жодних зв'язків. У зв'язку з тим, що відповідачка зареєстрована, але не проживає у квартирі, не несе витрат на сплату комунальних послуг, не несе інших витрат по утриманню житлового приміщення порушуються її, позивачки, права, відтак усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав. Відтак, просить позов задоволити.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19.05.2022р. прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В чергове судове засідання учасники судового процесу не прибули, хоч належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. В матеріалах справи містяться заяви позивачки та третьої особи про розгляд справи за їх відсутності.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою учасників справи в судове засідання, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розгляд справи проведено судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У відповідності до ч.1 ст.4 цього кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру від 28 травня 1996 року, позивачці на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23.02.2006р. позивачка успадкувала 2/4 частин квартири АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_5 .
Відповідно до договору про визначення часток у спільній сумісній власності від 28 травня 2021 року позивачці, третій особі та гр. ОСОБА_6 належить по 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 .
Згідно договору дарування 1/5 частки квартири, гр. ОСОБА_6 подарувала позивачці свою частку у квартирі.
Відтак, кінцевими співвласниками квартири АДРЕСА_1 є позивачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 .
Згідно довідки №168, виданої 10.02.2022р. директором ЛКП "Вулецьке" Костиком О.І., в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивачка, чоловік позивачки, син позивачки - третя особа у справі, та відповідачка.
У відповідності до актів №189/вих. від 13.10.2021р., №238 від 06.12.2021р., №24 від 31.01.2022р., виданих директором ЛКП "Вулецьке" Костиком О.І., в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована відповідачка, але фактично в ній не проживає, зі слів бабусі, позивачки у справі, у зв"язку із виїздом закордон.
Зважаючи на те, що спір виник з приводу користування майном, яке перебуває у приватній власності позивачки, застосуванню підлягають норми прямої дії Конституції України та відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За положеннями ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 386 ЦК України визначено засади захисту права власності: держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що відповідачка у квартирі не проживає понад 6 місяців, а витрати на оплату житлово - комунальних послуг несе лише позивачка.
Суд вважає належними доказами у справі акти, затверджені директором ЛКП "Вулецьке", оскільки з них вбачається, що комісія майстрів виходила за місцем за адресою АДРЕСА_1 . Підстав сумніватися в достовірності цих даних, судом не вбачається.
В матеріалах справи відсутні будь - які відомості, які б спростовували факти, викладені в актах.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази, які б свідчили про те, що відповідачка відсутня у вказаній вище квартирі понад шість місяців з поважних причин.
Суд вважає аргументи позивачки обгрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі.
Для спростування доводів позову відповідачка не скористалася своїм правом подати відзив на позовну заяву, жодних належних і допустимих доказів, визначених законом, суду не представила.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Абз. 4 п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
На підставі викаденого, керуючись ст. ст. 3, 10, 81, 89, 223, 258, 259, 263, 265, 280 - 287 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - задоволити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя В. Кузь