02 серпня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/3303/21
Судді Верховного Суду Кролевець О.А.
щодо постанови Верховного Суду від 02.08.2022, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", позивач) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/3303/21 за позовом АТ "Укртрансгаз" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (далі - АТ "ОГС "Харківгаз", Відповідач) про стягнення 8.166.291,54 грн,
У судовому засіданні 02.08.2022, більшістю голосів колегії суддів, прийнято рішення про задоволення касаційної скарги АТ "Укртрансгаз". Постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/3303/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О.А., було висловлено окрему думку наступного змісту.
Короткий виклад історії справи
У даній справі, АТ "Укртрансгаз", звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до АТ "ОГС "Харківгаз", про стягнення 6.363.955,31 грн заборгованості з оплати перевищення замовленої потужності, 724.133,67 грн пені, 330.448,27 грн 3% річних, 747.754,29 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умови договору транспортування природного газу №1512000744 від 17.12.2015 (далі - договір) щодо сплати додаткової плати за перевищення замовленої (договірної) потужності за період травень - грудень 2019 року. Так, позивач зазначав, що Замовник зобов'язаний здійснити додаткову оплату Оператору ГТС у разі перевищення замовником розміру договірних потужностей у точках входу/виходу до/з газотранспортної системи за період газового місяця у строк до 15 числа місяця, наступного за газовим місяцем (пункти 4.1, 8.4 договору). Оператор ГТС здійснював розподіл потужності на добу наперед, тому відповідно до пункту 1 глави 3 розділу IX Кодексу газотранспортної системи в редакції постанови НКРЕКП № 580 від 22.04.2019 (надалі - Кодекс, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заявка Замовника на розподіл потужності не подається, тому відсутні підстави для оформлення додатків № 1 (розподіл потужності) та 2 (транспортування) до договору. Замовник не надав номінацію, тому відповідно до пункту 8 глави 1, пункту 3 глави 2 розділу XI Кодексу вважається підтвердженою номінація для такого замовника послуг транспортування природного газу з обсягами природного газу, що дорівнює нулю відносно замовленої точки входу/виходу. Обсяг перевищення замовленої (договірної) потужності у такому разі дорівнює величині остаточних алокацій щодобових подач та відборів замовника у відповідних точках входу/виходу і становить 33 738, 12656 тис.м3 у відповідний період. До 01.05.2019 позивач не отримував оплату послуги розподілу потужності, які є складовою транспортування, оскільки був відсутній затверджений тариф. Оператор ГТС на виконання пункту 8.4 договору надсилав на електронну адресу Замовника рахунок на оплату та Звіти про використання замовленої потужності.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2022, у позові відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами перевищення відповідачем погодженої договірної потужності, що унеможливлює встановлення обсягів перевищення. З 01.05.2019 Оператор ГТС фактично почав надавати послуги з розподілу договірної потужності, порядок надання якої був змінений постановою НКРЕКП від 22.04.2019 №580, але докази внесення змін до договору, у зв'язку зі зміною типового договору транспортування природного газу в матеріалах справи відсутні. У разі внесення та затвердження регулятором змін до типового договору транспортування природного газу сторони зобов'язані протягом місяця внести відповідні зміни до цього договору (пункт 17.3 договору). Зміст договору та відсутність підписаних додатків 1, 2, 3 до нього свідчить про неузгодження сторонами всіх суттєвих умов договору щодо кожної послуги, яка має надаватись за таким договором. Відсутність узгоджених умов щодо обсягів та порядку надання послуг унеможливлює виконання положень договору, у тому числі, в частині порядку визначення вартості перевищення замовленої (договірної) потужності. У матеріалах справи відсутній розрахунок перевищення потужності (формула, порядок розрахунку, тариф). Зазначена лише загальна кількість, що позбавляє суд можливості перевірити правильність такого нарахування.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Так, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу № 922/3303/21 на новий розгляд колегія суддів Верховного Суду вказувала на те, що рішення судів не відповідають вимогам положень ст.ст. 86, 238 ГПК України, оскільки судами не надано оцінку всім доказам у справі та не встановлено всіх обставин, внаслідок чого суди дійшли до передчасних висновків про відмову у позові. Крім того, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку неможливості суду перевірити обґрунтований розрахунок позовних вимог, зважаючи на те, що його не надано позивачем, у суду, з урахуванням положень частини 11 ст. 176 ГПК України, були наявні підстави для залишення такої позовної заяви без руху, відповідною ухвалою, з зазначенням в ухвалі який розрахунок необхідно подати позивачу.
Таким чином, доводи скаржника щодо порушення норм процесуального права та не дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, знайшли своє підтвердження.
Я не погоджуюсь з висновком суду касаційної інстанції про те, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з порушенням норм процесуального права, щодо неналежного дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому справа №922/3303/21 має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Так, судами у справі було встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортування природного газу від 17.12.2015, за яким позивач надає відповідачу послуги транспортування природного газу, на умовах визначених у цьому договорі.
Сторонами погоджено, що обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору. Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності Оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу. Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі. Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів. Додатки 1, 2, 3 до договору є невід'ємною частиною цього договору. При цьому Додаток 3 укладається у випадку, коли Замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (п. п. 2.4. - 2.8. договору).
Положеннями Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кодексу газотранспортної системи, з урахуванням Постанови НКРЕКП від 30.09.2015 № 2497 з додатком, якою було затверджено типову форму договору транспортування природного газу, за яким оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
З урахуванням положень п.п. 1,2, 10 глави 1 та п.п. 1,2 глави 7 розділу ІХ "Розподіл потужності" Кодексу ГТС, судами встановлено, що матеріали справи не містять інформації яким чином відповідачеві присвоєні ЕІС-коди та на підставі яких даних визначені точки входу/виходу до/із газотранспортної системи відповідача, зважаючи на відсутність підписаних між сторонами спору додатків 1, 2, 3 до договору транспортування природного газу. Докази внесення сторонами змін до спірного договору починаючи з 30.11.2017 (дата укладення додаткової угоди) у зв'язку зі зміною типового договору транспортування природного газу, в матеріалах справи відсутні. Звіти про використання замовленої потужності відповідачем, не містять розрахунку вартості перевищення розміру договірних потужностей, з визначенням кількості замовлених точок входу та точок виходу, тоді як, мали бути узгоджені сторонами спору у відповідності до умов договору та Кодексу ГТС.
Крім того, в матеріалах справи відсутні алокації замовника щодо відборів та подач газу, на підставі яких відповідно до умов договору транспортування природного газу від 17.12.2015 та Кодексу ГТС має бути виконано розрахунок вартості плати за перевищення договірної потужності. Рахунки на оплату, які сформовані позивачем та виставлені відповідачеві, і надані до позовної заяви, містять, зокрема, таку графу, як: "перевищення замовленої (договірної) потужності, тис.м.3/добу".
Проте, при порівнянні інформації, яка наведена в рахунках з інформацією, наведеною у звітах про використання замовленої потужності відповідачем, вбачається, що у рахунках визначена загальна кількість перевищення замовленої (договірної) потужності, що не відповідає визначеним в графі вихідним даним, тобто визначена не за добу. При цьому, ні рахунки на оплату, ні звіти про використання замовленої потужності відповідача не містять формули та порядку здійснення відповідного розрахунку, що, відповідно, позбавляє суд можливості здійснити перевірку розрахунків, визначених позивачем у звітах про використану потужність, та встановити правомірність чи неправомірність суми позовних вимог.
Отже, позивачем не надано первинних документів, які б свідчили про перевищення договірної потужності відповідачем у травні-грудні 2019 року відповідно до положень Кодексу ГТС, з огляду на що складені позивачем односторонні звіти про використання замовленої потужності та рахунки не можуть бути належними доказами на підтвердження визначення обсягу перевищення замовленої (договірної) потужності та вартості цих послуг.
Встановивши зазначене та надавши належну правову оцінку всім обставинам та доказам у справі, суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76, 79, 86, частини 5 статті 236, статті 237 ГПК України, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, АТ ?Укртрансгаз? звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Проаналізувавши підстави і доводи касаційної скарги я вважаю, що викладені в касаційній скарзі АТ ?Укртрансгаз? доводи є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
Частина 2 статті 300 ГПК України визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та встановлює, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У статті 287 ГПК України регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.
Зокрема, відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, на мою думку, частина 2 ст. 287 ГПК України містить вичерпний перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, при цьому, проаналізувавши положення частини 3 статті 310 ГПК України, можна дійти висновку, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, але за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Водночас, частиною 2 статті 311 ГПК України, визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
За доводами касаційної скарги АТ ?Укртрансгаз? (з урахуванням заяви про усунення недоліків), підставами касаційного оскарження позивач визначив п.п. 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України.
Так, скаржник, посилаючись на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: - пункту 1 глави 1 Розділу VIII Кодексу ГТС, оскільки одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі вчинення дій з врегулювання добового небалансу є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування);
- частини 1 статті 638 ЦК України, частини 3 та 4 статті 180 ГК України в частині визначення укладеності (неукладеності) договору транспортування природного газу за відсутності підписаних додатків до нього в редакції Типового договору транспортування природного газу від 22.04.2019 - додатка 1 (розподіл потужності) та/або) додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями);
- статті 202 ГК України, в якій зазначено, що припинення зобов'язання можливе лише на підставі договору або закону, однак чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов'язання як відсутність підписаних додатків до договору, який фактично виконується обома сторонами.
При цьому, скаржник, посилаючись на положення п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України загалом визначає, що судами неправильно застосовано положення вищезазначеного законодавства, внаслідок чого суди дійшли неправильних висновків про припинення зобов'язань між сторонами.
Крім того, посилаючись на п. 4 частини 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає, що судами допущено процесуальні порушення статей 2, 7, 11, 86, частин 1-5 статті 236, частини 2 статті 237, частин 1, 2 статті 277 ГПК України, що передбачено пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, оскільки судами не досліджені зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, мною визначено, що доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень визначених положеннями п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, фактично зводяться до того, що суди неправильно застосували положення вищезазначеного законодавства та безпідставно вказали про припинення зобов'язань за договором.
Водночас, як вбачається з судових рішень, суди не вказували про припинення зобов'язань між сторонами, суди зазначали про те, що позивачем надано суду докази на підставі яких неможливо дійти беззаперечного висновку щодо перевищення відповідачем договірної потужності у заначений позивачем період. При цьому, положення ст.ст. 180, 202 ГК України, ст. 638 ЦК України не застосовувались судами попередніх інстанцій, а положення пункту 1 глави 1 Розділу VIII Кодексу ГТС, в яких унормовано обов'язковість укладення сторонами договору транспортування, судами застосовано правильно.
Тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Крім того, скаржник посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, зазначає про неналежне дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Як зазначалось, суди в повному обсязі дослідили усі надані сторонами до матеріалів справи докази, і з урахуванням положень ст. 86 ГПК України, надали їм належну оцінку, при цьому, судами попередніх інстанцій відхилено докази надані позивачем в обґрунтування позову (звіти по точках), з посиланням на умови договору укладеного сторонами, та положення Кодексу газотранспортної системи.
Таким, чином, на мою думку, доводи, викладені в касаційній скарзі АТ ?Укртрансгаз?, є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на те, що вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, передусім, зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, що є порушенням частини 2 статті 300 ГПК України.
Крім того, я не погоджуюсь з висновком колегії суддів про необхідність витребування судом першої інстанції у позивача обґрунтованого розрахунку позовних вимог, необхідного суду. Оскільки, по перше, суди відмовляючи в позові вказували не на недостатність доказів, а на те, що позивачем подано неналежні докази, зокрема, позивачем не наведено формулу визначення перевищення замовленої (договірної) потужності у розрахунках.
По друге, зважаючи на положення Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за принципом змагальності.
Так, відповідно до частин 1- 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами, покладається законом на сторони. При цьому суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів, що стосуються предмета спору та з власної ініціативи, не збирає, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Беручи до уваги вищезазначене суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові, а тому я вважаю, що висновок, викладений у постанові від 02.08.2022, про не дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, зроблений з перевищенням повноважень щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачених частиною 2 статті 300 ГПК України.
Враховуючи зазначене, судами попередніх інстанцій у даній справі прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного вважаю, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/3303/21 слід було залишити без змін.
Суддя О.А. Кролевець