09 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9076/21 пров. № А/857/21847/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Сеніва О.П.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Лунь З.І.,
час ухвалення рішення - 12:52:45,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 29 жовтня 2021 року,
04 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури, в якому просила: визнати протиправним та нечинним наказ керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05 травня 2021 року, з відповідними змінами, внесеними наказом № 949к від 06 травня 2021 року про її звільнення з 06 травня 2021 року з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури; поновити її з 06 травня 2021 року на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури або на рівнозначній адміністративній посаді заступника начальника відділу Львівської обласної прокуратури; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 травня 2021 року включно по день ухвалення судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05 травня 2021 року з відповідними змінами, внесеними наказом № 949к від 06 травня 2021 року її було звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст.5 1 Закону України «Про прокуратуру». Підставою прийняття наказу про звільнення стало рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 238 від 09 квітня 2020 року, яке вона оскаржила в суді і яке є предметом оскарження у справі № 380/7480/20. Вказує, що не погоджується з оскаржуваним наказом про звільнення її з посади в органах прокуратури у зв'язку з тим, що не згідна з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX) та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221). Зазначає, що посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» № 1697 в нормі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 вказує на обов'язкову необхідність сукупності двох юридичних фактів для прийняття рішення про звільнення: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення частини кількості прокурорів органу прокуратури. Вважає, що розмір суми стягнення за час вимушеного прогулу має обчислюватися з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05 травня 2021 року зі змінами, внесеними наказом № 949к від 06 травня 2021 року«Про звільнення ОСОБА_1 » Поновлено ОСОБА_1 з 06 травня 2021 року на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури або на рівнозначній посаді Львівської обласної прокуратури. Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 65674 грн 80 коп. з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та обов'язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць на суму 12040 (дванадцять тисяч сорок) грн. 38 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів, - допустити до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, видаючи оскаржуваний наказ № 944к від 05 травня 2021 року (зі змінами, внесеними наказом № 949к від 06 травня 2021 року) «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 238 від 09 квітня 2021 року станом на день видачі такого наказу діяв правомірно. Однак, оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий із застосуванням підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і на підставі рішення другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, котре скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили, тому такий наказ виданий безпідставно. За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що відповідач безпідставно звільнив позивача із займаної нею посади, з огляду на що права позивача повинні бути поновлені шляхом поновлення її на роботі на посаді, з якої її було звільнено або на рівнозначній та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Львівська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади було видано правомірно, оскільки на день видачі такого наказу існувала фактична підстава звільнення, а саме рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 238 від 09 квітня 2021 року. Вказує, що фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що оскільки наказ про її звільнення прийнятий із застосуванням підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і на підставі рішення другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, котре скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили, тому такий наказ виданий безпідставно.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 380/9076/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 380/7480/20.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2022 року поновлено апеляційне провадження у справі, призначено судове засідання по справі на 09 серпня 2022 року о 09:30.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені.
Позивач щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, наказом керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05 травня 2021 року з відповідними змінами, внесеними наказом № 949к від 06 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.24-25).
Підставою прийняття наказу про звільнення стало рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 238 від 09 квітня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» (далі - рішення № 238), згідно з яким ОСОБА_1 не допущено до наступних етапів атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію (а.с.35).
Зазначене рішення № 238 від 09 квітня 2020 року позивач оскаржила в суді.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 380/7480/20 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської обласної прокуратури, яке оформлено листом від 05.10.2020 № 07-155вих-20 про відмову у переведенні ОСОБА_1 із займаної посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області на посаду прокурора відділу чи призначення на адміністративну посаду у Львівській обласній прокуратурі. Зобов'язано Львівську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді заступника начальника відділу представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності Прокуратури Львівської області вакантну посаду прокурора відділу у Львівській обласній прокуратурі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено) (а.с.36-44).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року виправлено описку в резолютивній частині вказаного рішення в абзаці третьому на сторінці 16 в наступній редакції: Зобов'язати Львівську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області вакантну посаду прокурора відділу у Львівській обласній прокуратурі (а.с.45-46).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Львівської обласної прокуратури задоволено частково, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року по справі № 380/7480/20. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.107-124).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До Закону № 1697-VII були внесені зміни Законом України від 19 вересня 2019 року№ 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX).
Відповідно до п. 6 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Згідно із п. 7 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 9 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Відповідно до п. 10 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно із п. 11 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Відповідно до пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), атестація прокурорів - це встановлена розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Згідно із абз. 3 п. 2 розділу І Порядку № 221 проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Пунктом 6 розділу 1 Порядку №221 встановлено, що атестація включає в себе три етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Згідно із п. 8 розділу І Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до п. 9 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Таким чином, у зв'язку з реформуванням органів прокуратури та створення Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур Закон № 113-ІХ визначив успішне проходження прокурорами атестації як необхідну і обов'язкову умову для переведення до них з раніше діючих Генеральної прокуратура України, регіональних, місцевих прокуратур. При цьому, визначення порядку проходження прокурорами атестації, порядків утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи кадрових комісій, які безпосередньо проводять атестацію, віднесено до повноважень Генерального прокурора. Сама процедура атестації складається з послідовних етапів, одним з яких є складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до наступного етапу атестації (іспиту або співбесіди) та припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з неуспішним проходженням прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (1 етап).
Одним із ключових у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме: чи обов'язково для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).
Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Проте, 19 вересня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
З матеріалів справи слідує, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX ОСОБА_1 подала заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв'язку з чим її допущено до проходження атестації прокурорів.
У цій заяві позивач підтвердила своє бажання пройти атестацію, вказала на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, її буде звільнено з посади прокурора.
Отже, позивач фактично погодилась зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в обласній прокуратурі та проведення атестації.
Зі змісту пункту 19 Закону № 113-IX вбачається, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Отже, зі змісту указаних норм слідує, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації. Одночасно, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Правомірність застосування до спірних правовідносин положень Закону № 113-ІХ підтверджується також наступним.
Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме: 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
Існування Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14 жовтня 2014 року (набрав чинності 15 липня 2015 року), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19 вересня 2019 року (набрав чинності 25 вересня 2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України «Про прокуратуру».
Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону №113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Тобто, в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»».
Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 12 липня 2022 року у справі № 420/3918/20.
Фактично всі доводи позивачки стосовно протиправності дій відповідача ґрунтуються на її незгоді з положеннями Закону №113-IX і Порядку №221, які, на її думку, порушують, зокрема, права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 380/7480/20 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора скасовано, та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування Другої кадрової комісії від 09.04.2020 № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року закрито касаційне провадження № К/9901/38792/21 у справі № 380/7480/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 380/7480/20 набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується, ухвала Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 380/7480/20 набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У постанові від 20 липня 2022 року у справі № 380/7480/20 Верховний Суд прийшов до висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання нею за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту.
Враховуючи вищенаведене, оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий із застосуванням підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і на підставі рішення другої кадрової комісії від 09 квітня 2020 року № 238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, котре постановою Верховного Суду, яка набрала законної сили, визнане законним, колегія суддів приходить до висновку, що наказ про звільнення позивача прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 380/9076/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 10 серпня 2022 року.