Справа №583/4511/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1070/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне вбивство
Іменем України
25 липня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 583/4511/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 01.07.2022 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду та негайно звільнити ОСОБА_7 з-під варти безпосередньо в залі суду, оскільки прокурор, який підтримує обвинувачення в суді надав постанову про призначення групи прокурорів від 19.10.2021 кримінального провадження № 12017200060000380 внесеного до ЄРДР 06.06.2017, однак 18.11.2021 суд у своїй ухвалі послався на кримінальне провадження кримінального провадження № 12017200060000380 внесеного до ЄРДР 06.06.2021, якого не існує. Саме сторона захисту надала отримані під час проведення досудового розслідування докази, які намагається використати як докази невинуватості під час вже судового розгляду справи. Відсутні документальні підтвердження належного повідомлення учасників провадження про дату та місце судового розгляду, при цьому суд продовжує строк тримання під вартою його підзахисному мотивуючи тим, що судовий розгляд триває та не може бути закінчений. До клопотання від 11.01.2022 прокурором не було додано жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин, не підтверджено існування ризиків. Колегія суддів видалилась до нарадчої кімнати о 16:09 01.07.2022 і оголосила ухвалу цього дня о 20:08, хоча згідно ст. 197 КПК ухвала від 04.05.2022 закінчує свою дію 01.07.2022 о 16:00, так як суд у цей день (п'ятницю) працював з 08:00 до 16:00. Передбачений ухвалою суду від 04.05.2022 строк тримання ОСОБА_7 під вартою є 02.07.2022, а це є субота, тобто не робочий день, то строк тримання під вартою сплинув до моменту ухвалення судом чергової ухвали.
В провадженні Лебединського районного суду Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 9, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 27, п. 6, 11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, судовий розгляд якого не завершений і триває, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, яке було обґрунтоване тим, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, існують та не зменшились.
Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 01.07.2022 обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24:00 29.08.2022 без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу і просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення ухвали суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно ч. 2, 3 ст. 331 КПК, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців; до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу, а згідно ч. 2 КПК завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а згідно ч. 2, 4 ст. 422-1 цього Кодексу суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою; клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 34, 291 КПК, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого. При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 9, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а саме у організації здійснення на замовлення умисного протиправного заподіяння смерті (вбивства) ОСОБА_12 та з метою приховування цього кримінального правопорушення, а також у організації вчинення закінченого замаху на умисне вбивство на замовлення ОСОБА_13 , яке не було закінчене з причин, які не залежали від волі ОСОБА_7 , хоча останній і виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення цього кримінального правопорушення до кінця.
З огляду на викладене, обґрунтованість вказаного вище пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Зважаючи на усталену судову практику ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, за вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, яке призвело до загибелі людини, законом України про кримінальну відповідальність (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК) встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, а тому існують реальні ризики того, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_7 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.». «Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним. При цьому колегія суддів ураховує і той факт, що в країні у зв'язку з військовою агресією з боку рф оголошено воєнний стан і частина території України не контролюється урядом.
При встановленні ризику незаконного впливу на потерпілого та свідків, необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від цих осіб, а саме після направлення обвинувального акта до суду показання отримуються на стадії судового розгляду усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні усіма сторонами кримінального провадження (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Таким чином, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею (ч. 4 ст. 95 КПК), і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при первинному зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом безпосередньо в судовому засіданні.
Також існує та не зменшився ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК, так як судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, усі наявні в справі докази не досліджені, а тому ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, з метою спотворення фактичних обставин кримінального правопорушення може перешкоджати розгляду кримінального провадження іншим чином.
Враховуючи кількість епізодів та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину ОСОБА_7 , обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Доводи захисника щодо істотних порушень вимог КПК є необґрунтованими, оскільки судом належним чином було перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також наведені підстави та умотивовані висновки для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Що стосується доводів апеляційної скарги про рік внесення відомостей ЄРДР у кримінальному провадження № 12017200060000380 та не вручення обвинувального акту, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки дане питання може бути вирішено при ухваленні судом першої інстанції вироку, так як ця обставина містить ознаки описки, тобто є помилкою при виготовленні судового рішення. При цьому, як зазначалось вище, в усякому разі колегія суддів позбавлена можливості вирішувати наперед питання винуватості чи, навпаки, невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, правильності складання обвинувального акта, відповідності викладених у ньому даних фактичним обставинам кримінального провадження тощо.
Твердження апеляційної скарги про ненадання до клопотання прокурора копій матеріалів, хоча і мали місце, але впливають на законність чи обґрунтованість судового рішення (ст. 412 КПК), оскільки не кожне порушення положень КПК тягне за собою скасування судового рішення і повинно оцінюватись з точки зору істотності порушення прав та законних інтересів обвинуваченого. При цьому слід враховувати, що суд може сам розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незалежно від наявності відповідного клопотання прокурора, а матеріали кримінального провадження були доступними для ознайомлення усіма сторонами судової справи. Вплинути будь-яким чином на прокурора з метою змусити останнього надати до свого клопотання матеріали, якими він обґрунтовує своє клопотання, суд першої інстанції не має повноважень.
Доводи апеляційної скарги захисника про істотне порушення вимог КПК під час розгляду судом першої інстанції клопотання прокурора поза межами процесуального строку, так як колегія суддів видалилась до нарадчої кімнати 01.07.2022 о 16:09 і оголосила свою ухвалу 01.07.2022 о 20:08, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Зокрема, відповідно ч. 1 ст. 28 КПК, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень, а згідно ст. 113 КПК процесуальні строки - це встановлені законом або, крім іншого, судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження. Будь-які строки, що встановлюються судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого цим Кодексом, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист (ч. 1, 2 ст. 114 КПК).
Відповідно ч. 1, 3, 5-7 ст. 115 КПК, строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. При обчисленні строку днями строк закінчується о 24 годині останнього дня строку і не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту. Якщо відповідну дію належить вчинити в суді, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою.
Необхідно зауважити, що процесуальні дії мають виконуватися у встановлені КПК строки. Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою, - якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку (ч. 1 ст. 116 КПК), а згідно ч. 4 ст. 196 КПК суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 197 цього Кодексу.
Строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання, - з моменту затримання (ч. 1-2 ст. 197 КПК).
Згідно ухвали Лебединського районного суду Сумської області від 04.05.2022 ОСОБА_7 був продовжений строк тримання під вартою до 24:00 02.07.2022 (без визначення розміру застави), тому з огляду на вимоги ч. 1-2 ст. 114, ч. 4 ст. 196 і ч. 1-2 ст. 197 КПК граничний процесуальний строк тримання обвинуваченого під вартою - 24:00 02.07.2022 (строк закінчується о 24:00 останнього дня строку), незважаючи на те, коли суду належить учинити відповідну процесуальну дію, спрямовану на продовження строку тримання під вартою, але якщо граничний термін процесуального строку, який обчислюється днями, припадає на неробочий день - 02.07.2002 (це субота), останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою (ч. 7 ст. 115 КПК). Тобто, обвинувачений ОСОБА_7 повинен був знаходитись у СІЗО до закінчення дії ухвали суду від 04.05.2022 - до 02.07.2022, незважаючи на те, що йому 01.07.2022 не був би продовжений строк тримання під вартою у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб (термін дії ухвали закінчився), так як при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні.
У свою чергу, що стосується питання про продовження строку тримання під вартою, то дійсно суд першої інстанції з огляду на вимоги ч. 1 ст. 116 КПК повинен був виконати цю процесуальну дію у встановлені КПК строки, а саме - до 02.07.2022, оскільки субота є неробочим (вихідним) днем і суд у цей день не працює, тобто таку процесуальну дію як продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції повинен був здійснити до кінця робочого дня - до 16:00 01.07.2022, так як відповідну дію належало вчинити в суді, тому строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня у цьому органі (ст. 115 КПК).
Застосовуючи вказані вище положення КПК, слід мати на увазі, що граничний строк вчинення такої процесуальної дії як продовження терміну тримання під вартою не вважається пропущеним, якщо клопотання про його продовження надано суду (або передано особі, уповноваженій в суді на його прийняття) до закінчення робочого дня у цьому органі, у даному випадку до 16:00 01.07.2022 (ч. 1 ст. 116 КПК), що було дотримано прокурором у даному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 27, п. 9, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 27, п. 6, 11 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою датоване 29.06.2022, судовий розгляд цього клопотання розпочався ще до 16:00 01.07.2022, що не заперечує сторона захисту, яка зазначає про видалення колегії суддів до нарадчої кімнати о 16:09 01.07.2022, а сама ухвала була проголошена судом цього дня о 20:08.
Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 у повному обсязі дотримався вимог кримінального процесуального закону, строк тримання під вартою обвинуваченому, що був встановлений судом першої інстанції, не перевищив меж граничного строку, передбаченого КПК, а попередній строк тримання під вартою до 02.07.2022, установлений ухвалою від 04.05.2022, був таким, що давав достатньо часу для вчинення відповідної процесуальної дії і ухвалення процесуального рішення та не перешкоджав реалізації обвинуваченим ОСОБА_7 права на захист.
Той факт, що ухвалення судового рішення відбулось за межами робочого часу, тобто після 16:00 01.07.2022, не тільки не може свідчити про допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог чинного кримінального процесуального закону, які дають підстави для скасування судового рішення (п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 412 КПК), а й навпаки узгоджується з принципом безперервності судового розгляду справи і дії суду першої інстанції необхідно розцінювати як прагнення суду здійснити найшвидший розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою в розумні строки (п. 21 ст. 7, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 322 КПК). При цьому підлягають урахуванню принципи судочинства, згідно яких кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово, а судовий розгляд відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Крім того, відповідно ч. 3 ст. 183 КПК, суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою може не визначати розмір застави у випадку, передбаченому ч. 4 цієї статті, що мало місце, а беручи до уваги характер протиправних діянь, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , суд першої інстанції цілком обґрунтовано не визначив розміру застави.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 01.07.2022 відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4