Справа №591/6701/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/421/22 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Іменем України
29 липня 2022 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 591/6701/19 за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08.07.2021, за яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Суми, зареєстрована та мешкає АДРЕСА_1 , раніше не судима
визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_9 ,
потерпілої - ОСОБА_10 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_11 ,
обвинуваченої - ОСОБА_12 ,
захисника - адвоката ОСОБА_13 ,
установила:
В поданих апеляційних скаргах:
- прокурор ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 та ухвалити в цій частині новий вирок, яким задовольнити позовні вимоги потерпілої в повному обсязі, стягнути з обвинуваченої на користь ОСОБА_10 260000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки суд з достатньою повнотою не врахував характер, обсяг страждань, яких зазнала потерпіла, ступінь вини обвинуваченої, її майновий стан, яка працює і отримує постійний заробіток, свої висновки щодо зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню не обґрунтував, що вплинуло на законність ухваленого в цій частині рішення;
- захисник ОСОБА_7 просить вирок суду змінити, призначити ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК основне покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700 грн, у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди відмовити. Вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок суворості, оскільки її підзахисна раніше не судима, має постійне місце поживання та роботи, на утриманні неповнолітню дитину, після ДТП намагалася надати потерплій допомогу, щиро розкаялася у вчиненому, сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані збитки, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину і що не було достатньо враховано судом при призначенні покарання. Зазначає також, що потерпіла, звертаючись з уточненим позовом в останній редакції не зазначила нові обставини, які виникли та зумовили збільшення розміру моральної шкоди після отримання відшкодування від страхової та обвинуваченої, що залишилося поза увагою суду, а тому вважає заявлені потерпілою першочергові вимоги в частині моральної шкоди такими, що вже виконані обвинуваченою.
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 08.07.2021 ОСОБА_12 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і їй призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керування т/з. На підставі ст. 75, 76 КК, ОСОБА_12 звільнена від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на один рік, з покладенням обов'язків: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання. Стягнуто на користь потерпілої ОСОБА_10 134250 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно вироку, 27.07.2019 приблизно о 10:30 ОСОБА_12 , керуючи автомобілем «Volkswagen-Jetta», р. н. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною дороги між буд. 12/1 та 14/2 вул. Прокоф'єва в м. Суми, порушила п. 2.3б, 10.1, 12.1 ПДР, з яких порушення п. 2.3б і 12.1 знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП, виїхала на газон, який розташований ліворуч відносно напрямку її руху та допустила наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка йшла газоном у попутному напрямку, внаслідок чого потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора частково, заперечила щодо задоволення апеляційної скарги захисника, доводи потерпілої ОСОБА_10 та її представника ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу прокурора і заперечили апеляційної скарги захисника, доводи обвинуваченої ОСОБА_12 та її захисника ОСОБА_13 , які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечили проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вказані вище апеляційні скарги прокурора і захисника задоволенню не підлягають з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку. В апеляційних скаргах прокурора і захисника не оскаржуються.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 про призначення ОСОБА_12 більш м'якого основного покарання у виді штрафу із застосуванням ст. 69 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, так як вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Так, ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання дійсно суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру, а також звільнення від його відбування.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98).
Суд першої інстанції дотримався вимог закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, який згідно ст. 12 КК віднесено до тяжкого злочину, особу винної, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та роботи, позитивно характеризується за місцем роботи, після ДТП намагалася надати допомогу потерпілій, залишилась на місці ДТП, викликала швидку; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування завданих збитків, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, обтяжуючих покарання обставин, та дійшов цілком правильного висновку про призначення покарання в мінімальних межах ч. 2 ст. 286 КК у виді трьох років позбавлення волі, звільнивши ОСОБА_12 від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на один рік на підставі ст. 75 КК, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування т/з, яке на переконання колегії суддів, відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Посилання ж захисника ОСОБА_13 на існування підстав для призначення ОСОБА_12 більш м'якого основного покарання, ніж передбачено законом, у виді штрафу розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, враховуючи те, що її підзахисна раніше не судима, має постійне місце поживання та роботи, на утриманні неповнолітню дитину, після ДТП намагалася надати потерплій допомогу, щиро розкаялася у вчиненому, сприяла розкриттю злочину, відшкодувала завдані збитки, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки ці обставини судом першої інстанції вже взяті до уваги при призначенні обвинуваченій покарання і її звільнення від його відбування з випробуванням, у сукупності з іншими фактичними обставинами провадження, зокрема разом з обставинами вчинення ДТП, яка відбулася за межами проїзної частини на газоні, а також наслідків, що настали в результаті протиправних дій обвинуваченої.
Таким чином, призначене ОСОБА_12 покарання відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав та інтересів особи, не становить «особистий надмірний тягар», а також є необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Також не підлягають задоволенню вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 про відмову у задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди та прокурора ОСОБА_14 відповідно про збільшення розміру відшкодування завданої ОСОБА_10 моральної шкоди, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах закону.
Зокрема, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 1-3 ст. 23 ЦК).
Визначаючи розмір відшкодування завданої ОСОБА_10 моральної шкоди в сумі 200000 грн, суд першої інстанції вказав про перенесені потерпілою моральні страждання, тривале лікування, неодноразові операції, втрати немайнового характеру, яких вона зазнала внаслідок отриманого ушкодження здоров'я, що призвело до життєвих змін та потребує додаткових зусиль для відновлення попереднього стану, а визначаючи суму фактичного стягнення з обвинуваченої (134250 грн), керуючись ст. 23, 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»», дійшов обґрунтованого висновку, що моральна шкода у розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, підлягає відшкодуванню потерпілій страховиком, урахувавши добровільне відшкодування обвинуваченою заподіяної шкоди в розмірі 60000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким розміром відшкодування моральної шкоди, вважає, що ця сума в повній мірі відповідає обсягу та глибині страждань, які перенесла ОСОБА_10 через вчинені відносно неї протиправні дії, приймаючи при цьому до уваги: характер і тяжкість отриманих нею тілесних ушкоджень, ступінь погіршення стану її здоров'я, тривалість лікування, перенесені у зв'язку із цим операції, незручності, час, що був необхідний для нормальної і активної життєдіяльності.
Враховуючи встановлені і доведені у кримінальному провадженні обставини, які в сукупності характеризують спричинені потерпілій фізичні і моральні страждання, колегія суддів не вбачає підстав як для зменшення, так і для збільшення розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_10 , як про це зазначає прокурор і захисник у своїх апеляційних скаргах.
Оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08.07.2021 відносно ОСОБА_15 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4